Олександра Єфименко
Ольга Степанюк
Повітряні сили завдали удару по пункту управління російської прикордонної застави — Генштаб
10 год тому
«На хвилину ми всі стаємо громадянами»: чому варто зупинятися о 9 ранку
Автор
Один з суботніх ранків у Києві на початку лютого. Сірий та холодний настільки, що вітер продував куртку, пронизуючи до кісток. За 10 хвилин я вперше стану частиною традиції вшанування пам’яті загиблих.
Місія організації «Вшануй» — об’єднувати суспільство та створювати нові способи вшанування героїв, які захищали та захищають Україну. Проходжу університетський сквер біля Червоного корпусу Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Акція відбувається на роздоріжжі, де перетинаються вулиці Михайла Грушевського та Володимирська. Людей — близько двадцяти. Одна з учасниць розставляє учасників на пішохідних переходах.
«Зосереджуємося! Ставайте так, як сказав поліцейський. Ви — туди, дівчата, а ви — на цей перехід», — координує дівчина, жестикулюючи й усміхаючись. Праворуч від мене, через дорогу, — великий електронний годинник відлічує хвилини.
Водії, які їдуть від Червоного корпусу в бік Київського міського Будинку вчителя, бачать, скільки часу залишилося до 9 ранку.
Будинок вчителя — історична пам’ятка, яка постраждала під час ракетного удару в жовтні 2022 року. Вибухова хвиля вибила понад 550 квадратних метрів вікон, не враховуючи купол. Досі частину будівлі не відреставрували, а деякі вікна все ще затулені фанерою.
«Пам’ятати — це дієслово»
08:59. Час завмирає. Лунає ритмічне клацання світлофора. Учасники акції шикуються на пішохідних переходах із картонними плакатами, де великими літерами написано: «Згадайте тих, кого забрала росія о 09:00», «Пам’ятати — це дієслово», «Зупинись о 09:00».
Людей на вулицях мало. Повз пробігає спортсмен у яскравому спортивному одязі та кислотно-зелених шкарпетках. Він раптом зупиняється, переводить подих і схиляє голову. З колонок, які учасники акції принесли з собою, звучить голос диктора:
«О 9 годині ранку в Україні оголошено хвилину мовчання. Ми просимо вас зупинитися, встати або схилити голову — що б ви не робили. Хвилина мовчання — це вияв поваги та пам’яті про військових, які загинули, захищаючи нашу Незалежність».
Поліцейські виходять із машин і схиляють голови в знак пошани. Вони першими показують приклад: коли дорога перекрита, варто знайти ці 60 секунд, щоб зупинитися і вийти із автівки. У цей же час через університетський сквер швидко крокують поодинокі постаті в білих і чорних куртках. Вони не зупиняються.
Не звертають уваги ні на голос диктора, ні на звук метронома. Після хвилини мовчання лунає гімн України. «Душу й тіло ми положим за нашу свободу…». На цих словах один із перехожих схиляє голову над телефоном, а інший чоловік у куртці кольору хакі проходить пішохідним переходом.
Він не повертає голову в бік учасників акції. Я згадую нашу нещодавню розмову з мамою. Це було після одного з тих днів, коли я повернулася з Майдану засмучена. Тоді там прощалися ще з одним полеглим українським військовим. Зупинялися та схиляли голови одиниці.
— Мені це теж болить, — зітхає вона. — Коли я йду повз церкву, де якраз лунає оголошення про хвилину мовчання, завжди знайдуться ті, хто буде голосно сміятися чи розмовляти по телефону. Наче це їх не стосується. Наче ця хвилина — не про них.
Моя мама — вчителька української мови та літератури. Вона живе в Долині, маленькому місті на Івано-Франківщині.
— Але знаєш, хто ніколи не забуває? Діти. У школі ми завжди зупиняємо урок і вшановуємо пам’ять. Вони розуміють. Іноді мені здається, що вони навіть краще відчувають цю мить, ніж дорослі.
«Одна хвилина о 9:00 – це не так багато»
Хвилина мовчання завершилася. «Хоч би вийшли з машин», — обурено коментує одна з учасниць акції. Серед десятка машин, де більшість водіїв не хотіли залишати тепло своїх автівок і виходити на холодну вулицю, лише один водій і поліцейські вирішили зробити це на під час хвилини мовчання. А за декілька годин після акції, в соцмережах завірусилося відео, на якому видно, як на одному з пішохідних переходів поліцейський активно зупиняв тролейбус, що намагався проїхати під час оголошення хвилини мовчання.
Відео зібрало понад тисячу коментарів, у яких люди розділилися на кілька таборів: одні — захоплені щирою зацікавленістю поліцейського в акції, інші — обурені байдужістю водія тролейбуса, а ще є ті, хто переконані, що такі акції не мають сенсу.
Одна з учасниць постійних акцій «Вшануй» — Оксана Жилка, волонтерка харківського видання «Ґвара Медіа», спільноти незалежних журналістів вже втретє долучається до такої ініціативи.
«Я вважаю, що люди мають не тільки, як казала Ліна Костенко, бути взаємно красивими, але й взаємно ввічливими та виявляти повагу. Одна хвилина шани о 09:00 — це не так багато; перекрита дорога на одну хвилину не створює заторів.
Тому дуже важливо, щоб люди в соціальних мережах не ганьбили одне одного через те, що перекрили рух. Таку нелояльність я зустрічала в різних містах… А те, що люди зупиняються і віддають шану, і всі в одному русі — це дуже підбадьорює.
У Києві рух доволі проактивний, і я поки що не зустрічала жодної конфліктної ситуації», — наголошує Оксана.
«Для мене пам’ять про мого чоловіка надзвичайно важлива»
Серед учасників і учасниць акції із великим чорним плакатом «9:00 Зупинись. Вшануй» стоїть Христина Веселова, дружина полеглого українського військового Євгена Черткова з позивним «Пекло».
«Мій коханий загинув 15 лютого 2024 року. Для мене пам’ять про мого чоловіка – надзвичайно важлива. В такі моменти я не можу стримати сліз, особливо коли чую гімн. Це – дуже боляче. Тому я безмежно вдячна людям, яким не байдуже.
Я вдячна, що є свідомі люди, яким важлива пам’ять про наших загиблих героїв. Я вважаю, що наші герої заслуговують не лише на такі акції, але й на подібні заходи по всій країні. Ми повинні пам’ятати, якою ціною нам дарується свобода щодня», — переконана Христина.
Повномасштабна війна застала Христину з чоловіком Євгеном у Києві. Він із першого ж дня був рішуче налаштований допомагати на фронті.
«Ми поїхали до Львова, і вже наступного дня Євген пішов записуватися в тероборону (став добровольцем 215-го окремого батальйону 125-ї окремої бригади територіальної оборони ЗСУ). Він не був професійним військовим, а лише проходив військову кафедру в інституті.
Його прийняли до складу тероборони, і на початку березня 2022 року його вже офіційно прийняли до частини. А перше, куди він разом із побратимами вступив у бій, — це Донецький напрямок, Лиман. Він загинув на Харківщині в селі Липці. Мав офіцерське звання й був капітаном, моїм капітаном», — Христина робить паузу в розповіді.
«На хвилину ми всі стаємо громадянами»
Наступного дня ми разом із колегою відвідали книгарню «Сенс» на Хрещатику. У просторі книгарні ми були о 08:40. Залишалося 20 хвилин до 9 ранку. У приміщенні панувала звична ранкова метушня: бариста варила каву, перекладала тарілки, у приміщенні лунав тонкий передзвін посуду.
За 10 хвилин до 9 ранку до книгарні зайшла пара з собакою. Вони сіли за один зі столиків, зробили замовлення, а собака привітно махав хвостом до всіх відвідувачів. Людей було небагато — недільний ранок.
Рівно 9:00 життя у книгарні завмерло. Консультанти, які працювали поруч, стали в одну шеренгу. Ті, хто були біля стелажів чи за стійкою, зупинилися на своїх місцях. Бариста перестала готувати каву, прибиральниця — мити підлогу.
Відвідувачі також підвелися й схилили голови. Здавалося, ця одна хвилина об’єднала і працівників, і відвідувачів.
Олександра Шехирева працює в «Сенсі» з моменту відкриття книгарні — з лютого 2024 року. Вона пригадує, що у квітні минулого року в книгарні започаткували традицію вшанування хвилини мовчання.
«Це — взагалі моя улюблена частина дня, бо зазвичай усі встають, ми зупиняємо роботу, бар нічого не робить, кухня нічого не робить, ми теж не приймаємо замовлення, просто стоїмо. І гості в більшості випадків теж стають і мовчки чекають.
Це — момент єднання, коли ми перестаємо бути просто сервісом, а люди — просто гостями. На хвилину ми всі стаємо громадянами. У нашій команді сервісу зараз служать четверо людей. Це наші колеги, і вони завжди будуть нашими колегами. Це — не важко, але дуже важливо. Щоб ніхто не забував, що ми досі перебуваємо у стані війни».
Після того, як гімн України пролунав, робота книгарні відновилася: всі повернулися до своїх справ, кавомашина знову запрацювала. Ольга з чоловіком Валентином і собакою на ім’я Тортік щонеділі приходять снідати в книгарню.
«Хотілося б, щоб це гучніше оголошували на вулицях також, бо я це чую тільки на Майдані. Це потрібно і не тільки під час воєнного стану. Я думаю, що потрібно це робити також і коли війна закінчиться, бо люди забувають, у людей продовжується життя. Такі символічні жести дуже необхідні», — вважає Ольга.
Ольга та Валентин — фотографи. Зараз Валентин є діючим військовослужбовцем.
«Я соціально дуже активна. Репощу збори. Зараз збираю свій перший мільйон на потреби війська. Так чи інакше всі свідомі люди дотичні до всіх важливих процесів. І в студії в нас стоїть табличка з однієї з акцій про те, що «Мовчання теж вбиває. Будь голосом полонених», — говорить Ольга.
Поки редакція готувала цей матеріал, комунальне підприємство «Київпастранс» підготувало указ, відповідно якому водії муніципального транспорту зобов’язані вмикати інформацію про хвилину мовчання, а також зупиняти транспорт у відповідний час.
Зупинятися чи не зупинятися щоразу о 9 ранку — вибір кожної людини. Для когось допомагати війську і жити в контексті війни стало буденністю, але для когось — ще ні. Можна вважати, що 60 секунд в графіку, присвячених пам’яті полеглих, нічого не змінять, не принесуть перемоги чи не покращать ситуації на фронті.
Але ці 60 секунд, проведені в тиші, зможуть показати, наскільки країна усвідомлює ту ціну, яку ми платимо за свободу.
Громадське радіо потребує вашої допомоги для подальшого існування, і підтримати нас ви можете:
- за покликанням на монобанку https://send.monobank.ua/jar/3xdiYaF8Fu, де за найбільші донати на вас чекають чудові бонуси й подарунки від друзів та партнерів Громадського радіо
- ставши нашими патронами на Patreon
- PayPal: vokyluk@ukr.net
При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту
Топ 5 за 24 години
- Подкасти
- Розмови з ефіру
