Відновлюємо стосунки з військовим, що повернувся з війни

З початку повномасштабного вторгнення Україна переживає хвилі демобілізації. Хоч офіційної статистики щодо загальної кількості демобілізованих немає, лише у 2024 році понад 30 тисяч військових повернулися до мирного життя. Паралельно, за даними Міністерства юстиції, кількість зареєстрованих розлучень у 2024 році зросла на 42,2%, досягнувши 34 290 випадків. Ці цифри сигналізують про потребу в глибшому суспільному діалозі щодо підтримки родин військовослужбовців.

Повернення військових з передової до цивільного життя — це не лише очікувана зустріч, а й новий, часто болісний етап для обох партнерів. Як війна змінює стосунки? І що допомагає зберегти зв’язок, коли досвід — різний, а потреба у близькості однаково сильна?

Тож повернення чоловіка, який тривалий час був на війні, часто пронизана змішаними емоціями. З одного боку — гордість за людину, яка захищала країну, з іншого — тривога, адже партнер повертається «іншим».

Цей «інший» — людина з новим досвідом, часто травматичним, із психофізичним виснаженням та потребою в адаптації. Зустріч після тривалої розлуки не завжди означає повернення до колишньої гармонії партнерства.

Клінічна психологиня Вероніка Саніна описує типовий сценарій:

«У фазі зустрічі й перших тижнів адаптації дружина може почуватися покинутою, хоч фізично партнер вже поруч. Спілкування не налагоджується, він відсторонений, думками — ще серед побратимів. Часто немає слів, щоби пояснити внутрішній стан. Невисловлені думки можуть бути: «Я не відштовхую, я так захищаю наші стосунки», або «Я все ще люблю тебе, але переживаю стрес», — а жінка в цей момент думає: «Якщо ми не говоримо — я почуваюся ізольованою».

У таких парах потреба в близькості — однаково сильна, але різна. Один з партнерів зазнав травматичних подій, фізичних ушкоджень, нестачі сну та їжі, постійної розумової напруги. Партнерка — хоч і жила у більш безпечних комфортних умовах, проте також страждає від тривоги, самотності й невизначеності.

«Пара, яка тривалий час існувала паралельно, але на відстані, після возз’єднання часто почувається як двоє незнайомців, що випадково опинилися під одним дахом. Виникають сварки, нерозуміння, як ініціювати розмову, а прагнення одного з партнерів до зближення — лише посилює відчуття дистанції в іншого.

Емоційне напруження може спричинити холод і відчуження», — пояснює Вероніка Саніна.

Багато військових не бажають і не можуть ділитися досвідом. Принцип «те, що було в частині, залишається в частині» є способом психологічного самозахисту. Вони не розкажуть про деталі військових операцій, про понівечені тіла загиблих товаришів, не пояснять, чому їм у мирному житті — складніше, ніж на фронті.

Перехідний етап реінтеграції часто стає викликом навіть для найстійкіших.

«Коли партнери не можуть знайти спільну мову, з’являється бажання звинувачувати одне одного. Але важливо пам’ятати: джерело болю — не людина поруч, а обставини. Війна. Тривога партнерки, яка не зникла, а трансформувалась у підозру чи роздратування. І страх вразливості у самого військового: відкритість може викликати нову хвилю болю», — наголошує психологиня Вероніка Саніна.

Коли чоловік ризикує проявити вразливість, але не зустрічає розуміння — симптоми ПТСР або депресії можуть посилюватись. Щоб цього не сталося, обом партнерам потрібна підтримка. Нижче — кілька важливих порад від Вероніки Саніної про те, що потрібно партнерам-військовим:

• Право на свої емоції. Партнерці важливо визнавати почуття чоловіка, навіть якщо не погоджується з його поведінкою. Це не означає схвалення агресії чи відстороненості, але це крок до співпереживання.
• Безпечне середовище. Поруч мають бути люди, які не змушують говорити, але готові слухати, якщо він захоче. Обговорення почуттів — важлива частина зцілення.
• «Ні» — повне речення. Відмова від участі в гучних подіях, уникання незручних розмов — теж спосіб захисту. Дозвольмо чоловікам говорити «ні», не вимагаючи пояснень.
• Валідизація досвіду. Прийняття себе починається з того, що інші приймають тебе. Сказати «Я не знаю, що ти пережив, але я поруч» — іноді найкраще, що можна зробити.

Війна роз’єднує не лише фізично. Але вона не має остаточно руйнувати те, що було побудоване в мирі. Шлях повернення — важкий для обох. Але коли поруч є довіра, терпіння і бажання почути — цей шлях може стати початком нового, глибшого етапу стосунків.

Сайт http://veronikasanina.com/