Маломобільні люди та доступ до соціальних послуг: яка реальність

На які послуги мають гарантію від держави маломобільні люди, та чому до 90% із них не отримують допомогу вдома.

Про це в етері Громадського радіо розповіла Наталія Ольберт-Сінько, керівна партнерка агенції One Health.

За даними дослідження «Всетурботи», 61,5% отримувачів соціальної послуги з догляду вдома не мали візитів лікаря або медсестри додому. Лише 3,5% людей потрапляють у систему догляду через сімейного лікаря. На які послуги взагалі може розраховувати маломобільна людина в Україні?

За словами Наталії Ольберт-Сінько, насправді будь-яка людина в Україні може розраховувати на ті ж самі послуги.

«Якщо ми говоримо про первинну медичну допомогу, людей, у яких є підписані декларації із сімейними лікарями, вони можуть розраховувати на первинну медичну допомогу, і далі по ланцюжку. Тут якраз у цьому дослідженні, яке ми провели в шести областях України, є важливий момент. І насправді люди, які є маломобільними, згідно з пакетами Національної служби здоров’я України, які гарантують допомогу, і сімейні лікарі, і медсестри можуть і мають виїжджати додому до людини, яка не може прийти до них в поліклініку чи в амбулаторію. Тому мають право на всі послуги. Чи вони їх отримують, це питання вже інше.

І це все залежить від можливостей кожної первинки, кожної поліклініки в громадах. Тому що потрібен транспорт, потрібен час для того, щоб сімейні лікарі чи медсестра виїхали до своїх пацієнтів. Ми знаємо випадки, де це відбувається, і знаємо випадки, де цього не відбувається.

До речі, в дослідженні говориться про те, що чим більший населений пункт, тим краща взаємодія з медичною сферою, чим менший населений пункт, наприклад, села, віддалені села, тим гірша ситуація з доступом до медичної допомоги, що зрозуміло, тому що транспорту, можливо, немає. Ми не можемо сказати, чи є він, чи немає.

Пацієнтів може бути багато, часу мало. Тому деколи сімейні лікарі чи медсестри можуть не доїжджати. Але люди мають право, мають право взаємодіяти, мають право навіть не те, щоб вимагати, а не просити, щоб до них приїжджали сімейні лікарі та медсестри.

Тут, насправді, ще є такий важливий момент, тому що ви розумієте, що зараз навантаження на медичну систему велике, особливо на первинну сімейну допомогу. Тому наше завдання тут, не сказати, що хтось погано працює, а, можливо, запропонувати нові рішення. Одне з них — це у всьому світі працює розвиток нового напрямку, як медсестра з догляду вдома.

Тобто не коли медсестра, яка працює на первинці, і її довантажити іншими обов’язками. А є окремі медсестри, які окремо навчаються і можуть надавати таку допомогу людям, які цього потребують. А для цього потрібен транспорт та інфраструктура, яку також потрібно в нашій країні розвивати…».

Також, за словами експертки, важливим є наявність транспорту для доставляння ерсоналу у віддалені місця. Вона навела як приклад випадки, коли в селі, де перебуває людина, просто може не вистачати фахівців, лікарів не тільки маломобільній людині, а взагалі немає, наприклад, медичного закладу.

Що робити в такому випадку?

«Усе дуже сильно залежить від громади до громади. Ви знаєте, що в нас децентралізація. Якщо говорити про соціальну послугу «Догляд вдома», вона фінансується з бюджетів громад. А чому я говорю зараз про соціальну послугу і про цю координацію, яка надзвичайно важлива? Тому що ми знаємо, що в багатьох громадах зараз в Україні є послуга соціального таксі. Що таке послуга соціального таксі? Тобто це обладнані автомобілі або автобуси, які якраз і мають надавати таку допомогу. Якщо, наприклад, потрібно людині в медичний заклад маломобільний або до інших установ добратися, то така послуга може надаватися.

Але там є дуже багато обмежень насправді на цю послугу. Люди про неї дуже часто не знають. Тому дуже важливо дізнатися, чи є в громаді така послуга соціального таксі.

Якщо немає, то вимагати, щоб вона була здійснена, щоб був такий транспорт. І тоді можна за викликом отримати таку можливість доїхати до медичного закладу. Як насправді зараз відбувається? Рідні, знайомі, сусіди.

Якщо є транспорт в селі, то тоді люди добираються. Якщо немає, не добираються. Нам треба це змінювати.
Щоб це було системно і мінімально. І цей пакет допомоги був наданий незалежно від того, які є можливості в людини».

• Наталія Ольберт-Сінько каже, що дійсо існує непроста бюрократична ситуація в нашій країні, але наголошує, що за будь-якою інформацію щодо подібних послуг слід звертатися в Центр надання соціальних послуг в своїй громаді або в ЦНАП.

Які системні рішення необхідно впровадити для покращення надання послуг маломобільним пацієнтам?

«Перше, надзвичайно важливе, у нас є медичні послуги і соціальні. І вони зовсім не працюють разом на сьогоднішній день, а мають працювати разом.

Тобто, сімейні лікарі, соціальні працівники в тій чи іншій громаді мають розуміти, які в них є люди в громаді, які люди чого потребують, як вони можуть разом координувати зусилля для того, щоб та чи інша людина не залишалася взагалі без допомоги. Бо дуже часто, що ця людина може не потребувати постійної медичної, наприклад, допомоги, але потребувати певну соціальну підтримку. Це перше, це координація.

Другий дуже важливий момент, це незалежно від фінансового стану громади у державі має бути забезпечений мінімальний, скажімо так, набір послуг, який має отримувати маломобільна людина. Це з одного боку, тому що в нас є спроможні громади, не спроможні, і від цього дуже залежить, на що розраховувати можуть люди.

Ну, і третя річ, мені здається, що дуже важливий момент, це спростити, забрати купу цих бар’єрів, які надають можливість людям отримувати допомогу. Має бути координатор на рівні громади, має бути визначена людина, чи це сестра з догляду вдома, чи це має бути якась інша людина в громаді, яка координує і знає цих людей, і може допомогти цим людям отримувати ті послуги, які їй потрібні».

Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі