Евакуація, гуманітарна допомога та безпека: як працює цивільно-військове співробітництво

Цивільно-військове співробітництво — робота, яка часто залишається за кадром, але безпосередньо стосується людей у зоні бойових дій. Як військові допомагають з евакуацією цивільних, координують гуманітарну допомогу та навіщо командуванню знати, чим живуть громади поблизу фронту?

Про це в етері Громадського радіо говорили із лейтенантом Володимиром Вернигорою з позивним «Зеландія», представником ЦВС 8-ї артилерійської бригади «Гармаш» 1-го корпусу НГУ «Азов».

Що таке цивільно-військове співробітництво та чим займаються фахівці ЦВС

«Я б назвав цивільно-військове співробітництво таким собі структурним феноменом: воно допомагає виграти битву з ворогом, а також дозволяє думати про майбутнє після перемоги. Але це, так би мовити, у філософському сенсі. Якщо ж ближче до нашої доктрини цивільно-військового співробітництва, то тут усе чіткіше: за доктриною ЦВС є мета, і вона полягає якраз у створенні сприятливих умов у цивільному середовищі для виконання завдань військовим підрозділом.

Я представляю 8-му артилерийську бригаду «Гармаш» 1-го корпусу Національної гвардії України «Азов», і всі бригади в нашому корпусі мають свої відділення цивільно-військового співробітництва. Вони працюють за трьома основними напрямами: це планування та аналітика; пошук, репатріація й облік осіб зниклих безвісти за особливих обставин; гуманітарні операції та взаємодія з цивільним середовищем», — розповів Володимир Вернигора.

Як аналіз цивільного середовища допомагає військовим ухвалювати рішення

«Я зараз не називатиму конкретні локації, де відбувається ця взаємодія безпосередньо, але хочу підкреслити, що вони мають унікальні особливості. Ці соціальні осередки також тримають фронт разом із нами, про це не варто забувати.

Тамтешні громади, порівняно з тими, що розташовані далеко від лінії бойового зіткнення, краще розуміють значення таких важливих доктринальних понять, як, наприклад, системність взаємодії чи спільне планування. З мого досвіду, керівництво в таких громадах прагне якомога ефективнішої співпраці з військовими підрозділами. Адже це забезпечує вищий рівень безпеки та дає змогу використовувати ресурси бригад для гуманітарних операцій і взаємодії з населенням», — зазначив «Зеландія».

Він додав — йдеться не лише про те, що зазвичай на слуху — як-от евакуація людей: «Це може бути й доставка гуманітарної допомоги, і медична підтримка цивільних (іноді ми навіть проводимо курси з тактичної медицини). Це й інформаційна просвіта за різними напрямами: від кібербезпеки до історико-політичних тем, — і навіть захист культурної спадщини».

Тому, наголосив Володимир Вернигора, важливі абсолютно всі чинники, що стосуються таких локацій: від наявності та кількості пожежних гідрантів до можливості розміщення військовослужбовців на певних ділянках території тощо.

Цивільно-військове співробітництво в Україні: власний досвід чи практики НАТО?

«У певному сенсі це такий собі симбіоз, народжений як нашим практичним досвідом, так і певними стандартами ЦВС, які існують, наприклад, у таких країнах, як Сполучені Штати, Велика Британія, Нідерланди, Німеччина, Бельгія та Польща.

Відповідь на це питання дуже цікава, і це тема для окремої годинної розмови з мого боку. Я із задоволенням колись про це розповім, коли буде час. Адже я проходив тренування з цивільно-військового співробітництва за стандартами НАТО і можу професійно порівняти те, що є в них, із тим, як цивільно-військове співробітництво виглядає у нас», — розповів військовослужбовець.