Медичний директор Superhumans: Для успішної реабілітації ветеранів важливі мотивація та підтримка родини

Реабілітація після важкого поранення починається вже з першого дня, коли людина потрапляє до лікарні та проходить оперативне втручання. У випадку ампутації нижньої кінцівки шлях від операції до протезування та відновлення мобільності може тривати від двох місяців до пів року. А за складніших травм — кілька років. Водночас сама реабілітація для людини з ампутацією фактично триває все життя.

Про це в етері Громадського радіо розповів Андрій Віленський, медичний директор Superhumans Center.

За його словами, реабілітаційний процес не варто відкладати до моменту, коли людина вже отримала протез. Він починається одразу після первинного оперативного втручання.

«Реабілітація починається з першого дня після поранення. Коли поранений потрапляє у першу лікарню і йому проводиться перше оперативне втручання. Після цього і починається реабілітація. І вона може тривати декілька місяців, а можливо, навіть і років, якщо мова йде про складні ураження, які потребують багатьох реконструктивних втручань і складної реабілітації», — розповів Андрій Віленський.

Як приклад Віленський навів ампутацію нижньої кінцівки внаслідок вибухової травми. У такому випадку рання реабілітація має розпочинатися ще в палаті інтенсивної терапії після операції.

Після цього фахівці працюють над підготовкою кукси — залишку ампутованої кінцівки — до протезування та повернення людини до активного пересування.

«Далі йде підготовка кукси, це залишок ампутованої кінцівки, до протезування і підготовка до того, щоб пацієнт знову зміг бути мобільним і активно пересуватися. І коли цей процес добігає кінця, рана загоюється, власне кукса набуває тієї форми, яка може бути підлаштована під протез. Відбувається протезування, що є частиною реабілітаційного процесу також, і пацієнту встановлюють протез», — сказав Віленський.

За його словами, якщо йдеться про відносно нескладну ампутацію, загальний шлях від операції до моменту, коли людина може бути виписана з медичного закладу та самостійно пересуватися, займає від двох місяців до пів року.

«Якщо це є умовно нескладна ампутація, то цей процес загалом, від оперативного втручання до того, як пацієнт може бути виписаний у заклад охорони здоров’я і бути мобільним, займає від двох місяців до пів року», — зазначив медичний директор Superhumans Center.

Віленський наголосив, що протезування не можна розглядати як встановлення універсального виробу. Кожен протез має відповідати конкретній людині та її потребам.

«Так, кожен протез — це є індивідуальний виріб. І потрібно, щоб протез створювався тими людьми, які знають, як створити цей виріб. Для того, щоб він забезпечував оптимальну функцію», — розповів він.

При ампутації нижньої кінцівки головним завданням реабілітації є відновлення функції ходи. Для складних і високих ампутацій можуть використовуватися протези з електронними колінами.

«Якщо ми говоримо про ампутацію нижньої кінцівки, то задача реабілітації — поновлення функції ходи. І тут дуже часто допомагають при складних ампутаціях, високих ампутаціях стегна, наприклад, ті протези, які мають електронні коліна. Тобто вони допомагають рухати колінним суглобом штучним для того, щоб функція ходи була більш оптимальною», — пояснив Віленський.

Водночас реабілітація після ампутації верхньої кінцівки має іншу мету, оскільки рука виконує значно більше функцій, зокрема забезпечує чутливість.

«Якщо ми говоримо про ампутацію верхньої кінцівки, то функція верхньої кінцівки інша. Це, в першу чергу, самообслуговування людини і дрібні функції кисті, які допомагають людині бути активною у світі. І тут, на жаль, ми не можемо повернути функцію так, як ми можемо це зробити з нижньою кінцівкою, тому що функція руки, в тому числі, — це і чутливість. А чутливість, на жаль, — це тільки зараз експериментальні розробки», — зазначив медичний директор Superhumans Center.

Тому в таких випадках завдання реабілітації полягає не лише у виготовленні протеза, а й у навчанні людини користуватися ним.

«Відповідно, тут інша задача і інша програма реабілітації. Мова йде не тільки про протез. А мова йде про те, як людина вчиться опановувати протез і яким чином вона вчиться користуватися протезом і бути активною у світі», — сказав Віленський.

За словами Віленського, в Україні активно розвивається використання 3D-технологій у протезуванні. Нині такі технології застосовують у кількох протезних центрах та реабілітаційних закладах.

«Ця технологія активно розвивається в Україні і вона є в декількох протезних центрах і реабілітаційних закладах. Вона в перспективі може здешевити і прискорити вироблення протезів. Але для кожної технології, і класичної, і 3D-технології, є свої протипоказання, так би мовити, або є ситуації, коли краще застосувати ту чи іншу технологію», — розповів він.

Водночас фахівець окремо наголосив на важливості якості протезування та підготовки спеціалістів.

Віленський зазначив, що до початку повномасштабного вторгнення в Україні фактично не було сталої університетської системи підготовки протезистів-ортезистів.

«Я ще хотів би сказати про якість послуг. Це є дуже важливо. Адже на початок повномасштабного вторгнення, на жаль, Україна не мала сталої університетської освіти з підготовки протезистів-ортезистів. В нашій країні фактично були відсутні університетські програми», — сказав медичний директор Superhumans Center.

За його словами, нині відповідні програми вже створили у чотирьох медичних університетах України.

«І на щастя, зараз ці програми створені у чотирьох медуніверситетах країни. І в цьому році відбувся перший випуск, і ми впевнені в тому, що якість цієї послуги буде збільшуватися у нас», — зазначив Віленський.

Серед важливих чинників відновлення Віленський назвав мотивацію людини повернутися до активного життя. На неї, за його словами, безпосередньо впливає психоемоційний стан після бойової травми.

«Я би зазначив два моменти, які пов’язані між собою. Перший момент — це мотивація. Це мотивація повернутися до активного життя. І це залежить від стану ментального здоров’я. Адже ми розуміємо, що бойова травма — це є поєднана травма, яка має і психоемоційний компонент. Це є дуже важливо. Важливо пацієнту повертатися, повернутися. І тут ключову роль відіграє родина, яка може підтримати пацієнта», — розповів він.

Фахівець наголосив, що без внутрішньої мотивації людини процес відновлення може бути значно складнішим.

«Тому що якщо немає мотивації, то і не буде успішної реабілітації», — зазначив медичний директор Superhumans Center.

Водночас після отримання протеза перед людиною виникає новий етап — повернення до повсякденного життя поза межами реабілітаційного центру.

«І другий важливий момент — це як людина після того, як вона отримала протез, опанувала його, як вона буде жити далі. Адже в реабілітаційних центрах, таких як наш центр і інші центри, створені оптимальні умови для того, щоб людина була активною. Її навчають повертати рутинні побутові навички, прийом їжі, прийом душу, приготування їжі і інше. Але коли людина потрапляє вже додому, там, де вона мешкає, вона стикається з багатьма бар’єрами. І це не тільки фізичні бар’єри», — пояснив Віленський.

До таких бар’єрів він відніс, зокрема, повернення до роботи та попередньої професійної діяльності.

«І бар’єр отримати роботу, повернутися до тієї діяльності, яка була довоєнною. Тобто тут виникає багато проблем. І вирішити ці проблеми допомагає той підхід до реабілітації, який застосовується сьогодні в нашій країні. Це так звана біопсихосоціальна модель», — сказав він.

За словами Віленського, сучасний підхід передбачає об’єднання різних послуг в одну систему. Де сам пацієнт бере активну участь у визначенні власної траєкторії відновлення.

«Коли ми не говоримо окремо про реабілітацію, протезування, психологічну підтримку або соціальну допомогу, а коли ці всі сервіси об’єднані в одній команді, і пацієнт є членом цієї команди. Тобто залежно від його або її бажання ми розуміємо, яка може бути траєкторія реабілітації. Які цілі ми повинні поставити і як ми їх будемо досягати», — пояснив медичний директор Superhumans Center.

Він підкреслив, що реабілітація людини з ампутацією не закінчується після отримання протеза чи виписки з реабілітаційного закладу.

«Я би сказав так, що реабілітація триває все життя пацієнта з ампутацією кінцівки. Адже все життя пацієнт повинен враховувати те, що у нього ця кінцівка або кінцівки відсутні. І буде стикатися з тими проблемами і труднощами, бар’єрами, які його очікують у світі. Тобто кожного дня він буде адаптуватися до середовища, в якому він буде перебувати. Це, власне, і є реабілітація», — наголосив Віленський.

Він закликав не зводити поняття реабілітації лише до медичних процедур та опанування протеза.

«І ще раз хочу наголосити, що часто ми сприймаємо реабілітацію як суто медичну послугу. Опанувати протез, навчитися ходити, навчитися функціонувати протезом верхньої кінцівки або встати з ліжка, піти. Так, але ж реабілітація не завершується, реабілітація продовжується», — зазначив фахівець.

За його словами, кінцевою метою має бути повернення людини до активного життя, роботи та повноцінної соціальної взаємодії.

«І якщо ми говоримо про успішну реабілітацію, то кінцевим результатом успішної реабілітації може бути повернення пацієнта до активної діяльності. Коли він пішов на роботу, працює, на роботі досягає успіху, є родина, яка процвітає, яка забезпечується ним. Тобто оце основний результат, якого ми повинні досягати і бачити як ціль для успішної реабілітації. І це складна робота на багато місяців і років», — розповів Андрій Віленський.

Однією з проблем системи Віленський назвав роз’єднаність різних сервісів, які потрібні людині після травми.

«Я би сказав, що, напевно, розірваність сервісів. Тому що дуже часто є ці елементи, з яких складається власне комплексна реабілітація. Пацієнт змушений шукати сервіси іноді і втрачає час. А втрата часу може бути критичною», — пояснив він.

За словами фахівця, затягування періоду між ампутацією та протезуванням може негативно впливати на подальше користування протезом.

«Адже відомо, що чим більше часу проходить з того моменту, як пацієнт отримав травму. Якщо ми говоримо про ампутацію, до протезування, тим менше шансів, що пацієнт буде користуватися цим протезом, тому що він звикає жити без кінцівки і без протеза. Відповідно, ми повинні зробити все якомога швидше, ефективніше і подолати ці бар’єри, які є для пацієнта», — наголосив Віленський.

Він також звернув увагу на те, що різні складові допомоги нині належать до різних сфер державного регулювання.

«Саме розірвання сервісів, коли протезування сьогодні фінансується і регулюється зі сфери Мінсоцполітики, а реабілітація, власне медична реабілітація, зі сфери охорони здоров’я і так далі. Тут є дуже багато різних речей», — підсумував медичний директор Superhumans Center.