«Загроза з боку Росії нікуди не зникне»: чому Європі доведеться переглянути систему безпеки

Вишеградська четвірка — Польща, Чехія, Словаччина та Угорщина — має виробити спільну позицію щодо безпеки Європи. Також визначити формат взаємодії з Україною. Попри членство всіх чотирьох держав у ЄС і НАТО, їхні відносини залишаються ускладненими історичними суперечностями. А також  політичними розбіжностями та неоднозначним ставленням окремих урядів до Росії.

Про це в етері Громадського радіо розповів Андрій Грубінко, доктор історичних наук, професор, директор Центру стратегічної аналітики та міжнародних студій Західноукраїнського національного університету.

За його словами, Польща, Чехія, Словаччина та Угорщина є важливими сусідами України. Адже безпека цих держав безпосередньо пов’язана з тим, як розвиватиметься війна та яким буде становище України в майбутньому.

«Це важливі для нас країни. Це держави-сусіди, з якими нас фактично пов’язує доля і сучасність європейської безпеки. Вона дуже тісно пов’язана з Україною. Вони теж, я думаю, чудово розуміють, особливо Польща, ті міжнародні виклики та загрози безпеці, які сьогодні несе Російська Федерація. Ідеться, зокрема, про реальні загрози, які існують у Європі, передусім у Центрально-Східній Європі.

Від стійкості України та подій, які тут розвиваються, значною мірою залежатимуть і доля цих країн, і їхній вплив, і можливості. Тому питання співпраці з Україною для них — це не просто питання добросусідських відносин. А й питання власної безпеки та майбутнього», — пояснив Грубінко.

Експерт зауважує, що попри тривале існування Вишеградської четвірки, її учасникам досі не вдалося сформувати достатньо узгоджену політичну позицію. Причинами залишаються історичні суперечності, конкуренція між державами та різне бачення відносин із Росією.

«Формат Вишеградської четвірки існує ще з лютого 1991 року. Але великою мірою не вдалося створити єдине, я б сказав, однорідне об’єднання цих держав, тому що між ними є чимало історичних суперечностей, питань і конкурентних взаємин. Ми бачимо їх і між Угорщиною та Польщею, і між Угорщиною та Словаччиною.

Ми також знаємо, які проблеми Україна сьогодні має з деякими із цих держав. Їхні позиції щодо відносин із РФ неоднозначні. Ми бачимо політику уряду Роберта Фіцо у Словаччині. Бачимо й угорський уряд, який нещодавно змінився і продемонстрував інше ставлення до Росії, але навіть за цих обставин у відносинах з Україною виникає чимало проблем.

Я б сказав, що ці країни досі перебувають у пошуку власної єдності. Хоча членство в Європейському Союзі та НАТО дуже сильно їх об’єднує. Їм ще належить в умовах реальних загроз їхній національній безпеці та безпеці всієї Європи сформувати єдину концепцію взаємодії, єдину систему співпраці. Зокрема, певну мініколективну систему безпеки», — зазначив професор.

На його думку, відновлення активності Вишеградської четвірки після майже дворічної перерви є позитивним сигналом. Однак для реального посилення цього формату необхідно подолати взаємні упередження та залучити Україну до ширшої співпраці.

«Без України ця Вишеградська четвірка сьогодні буде неповноцінною і в безпековому, і в економічному плані. Україна є левовою часткою споживачів для економік цих держав. Візьмімо хоча б Польщу. Крім того, багато українців проживають у Польщі, Чехії та Словаччині, і наші суспільства вже дуже тісно взаємопов’язані. Поки не буде знайдено реальних точок дотику між центральноєвропейськими країнами в політиці, гуманітарній сфері, військово-технічній співпраці. Поки не вдасться подолати певні взаємні упередження, ця спільнота залишатиметься розрізненою. А отже, її буде дуже легко послабити зовнішнім силам. Ідеться не лише про Росію, а й про інших гравців, які становлять загрозу європейській безпеці. Тому роботи ще чимало», — сказав Грубінко.

Окремо Грубінко зупинився на політиці словацького прем’єр-міністра Роберта Фіцо. За його словами, Словаччина залишається важливим партнером України, однак прагнення її уряду відновити повноцінні контакти з Росією створює додаткові ризики для регіональної безпеки.

Експерт вважає, що оцінку такої політики має дати й саме словацьке суспільство під час найближчих парламентських виборів.

Він також звернув увагу на залежність Словаччини від Європейського Союзу, яка, на його думку, може стати одним із механізмів впливу на політику країни. Зокрема, це стосується енергетичних питань і поступової відмови від російських енергоносіїв.

«Так само необхідно формувати єдину позицію ЄС щодо військових і безпекових питань. Це потрібно для того, щоб уряди, які прагнуть співпрацювати з Росією. Отримувати від цього певну вигоду або використовувати такі контакти для шантажу європейської сторони, мали якомога менше можливостей для подібних спекуляцій», — пояснив експерт.

Водночас він наголосив, що на позицію центральноєвропейських держав впливатиме й перебіг російсько-української війни. На його думку, успіхи України на фронті можуть змінювати політичні розрахунки урядів, які орієнтуються на відновлення відносин із Москвою.

«Доля того ж Орбана показала, що така політика не є безперспективною лише на словах — вона може призвести до краху відповідного політичного курсу. Тому, я думаю, що в міру подальшої консолідації навколо України та її перемог позиції цих країн можуть змінюватися в кращий, більш проукраїнський бік», — сказав Грубінко.

На думку професора, зміни у трансатлантичних відносинах змушують європейські держави переглядати власну роль у міжнародній політиці. Зокрема, США поступово відходять від моделі, за якої вони фактично одноосібно гарантували безпеку Європи. Цей процес, вважає експерт, триватиме незалежно від того, хто обійматиме посаду президента Сполучених Штатів.

«Я думаю, що в будь-якому випадку певні домовленості чи відносини з Російською Федерацією, хай навіть воєнні, будуть проглядатися. Тому що це логічно й об’єктивно. Але зрозуміло, що Європу чекає дуже серйозне переформатування — передусім у сприйнятті себе як повноцінного суб’єкта міжнародних відносин.

Європа повинна створити надійний механізм координації власних зусиль, адже загроза з боку Росії нікуди не зникне. Ми також маємо це розуміти: у будь-якому форматі Росія залишатиметься загрозою. Її політичний механізм, досвід та ідеологія побудовані так, що імперська ідеологія може бути відроджена будь-якої миті», — пояснив Грубінко.

За його словами, Європі необхідно розвивати власні механізми колективної безпеки, які не залежатимуть винятково від Сполучених Штатів. Водночас уже наявні регіональні формати співпраці не можуть повноцінно замінити загальноєвропейську систему.

«Потрібно створювати нові суто європейські механізми колективної безпеки — умовне НАТО 3.0, як це можна було б назвати. Такі механізми вже існують, але поки що вони мають переважно субрегіональний характер. Є формати під проводом Великої Британії, є інші об’єднання, зокрема центральноєвропейські, які намагаються розвивати таку співпрацю. Але без України вони сьогодні будуть недієвими. Це потрібно чітко розуміти», — наголосив професор.

Грубінко також звернув увагу на суперечливе ставлення окремих центральноєвропейських держав до євроінтеграції України.

З одного боку, Україна може стати для них важливим безпековим та економічним партнером. З іншого — її промисловий, економічний і військово-технічний потенціал викликає побоювання щодо майбутньої конкуренції.

На думку експерта, знайти баланс між співпрацею та конкуренцією потрібно вже найближчими роками, особливо в контексті вступу України до Європейського Союзу.

Водночас він зауважив, що нинішній формат зустрічей Вишеградської четвірки не завжди передбачає участь тих політичних гравців, які безпосередньо ухвалюють стратегічні рішення. Зокрема, участь президентів Угорщини та Словаччини не означає, що на таких зустрічах представлені всі позиції урядів цих країн.

«Мене тут бентежить те, що немає ключових гравців. Представлені президенти Угорщини та Словаччини, наприклад, але вони не вирішують усіх стратегічних питань, а більше є представницькими особами. Тому застереження щодо позицій Угорщини й особливо Словаччини залишаються. Думаю, найближчим часом ми побачимо, як ці уряди себе проявлять. Будемо сподіватися, що все-таки переможе колективний розум. І зрозуміло, що в міру консолідації навколо України та її подальших перемог позиції цих країн змінюватимуться в кращий, більш проукраїнський бік», — підсумував професор.