«Алгоритмам все одно, чи ви дізналися істину»: інтерв’ю з шефредакторкою сайту Громадського радіо Оленою Ребрик

Олена Ребрик працює на Громадському радіо з 2016 року. Сьогодні вона очолює редакцію сайту, є заступницею головної редакторки та членкинею редакційної ради.

Із Оленою ми поговорили про те, чому в сучасному світі важливо читати сайти справжніх медіа, про загрози і переваги ШІ, та чому важливо розповідати про українців на окупованих територіях. А ще про те, що змінилося на Громадському радіо за десять років її роботи.

Навіщо сучасним медіа власні сайти

Перегляди медійних сайтів скорочуються: люди дедалі частіше дізнаються новини з Telegram та інших соцмереж, а відповіді на свої запитання отримують від штучного інтелекту. Навіщо медіа в таких умовах зберігати й розвивати власні сайти? Що сайт може дати аудиторії такого, чого не дають інші платформи?

Олена Ребрик: Про що я весь час кажу, коли ми з колегами обговорюємо питання переваг і мінусів штучного інтелекту, — в усьому потрібна «золота середина», оскільки є функції, які дійсно може полегшити і пришвидшити ШІ. Наприклад, швидке транскрибування аудіо в текст, що на радіо, коли ми працюємо з великими обсягами звуку з ефірів, дуже помічне, адже редагувати і переписувати пошиврований текст у будь-якому разі швидше, ніж слухати і шифрувати вручну, що ми робили до появи таких інструментів, а це набагато довше, і з обмеженими ресурсами, як у нас, це сильно тормозить процес, адже інформації багато, розмов багато, і хочеться максимально охопити все, що продукує радіо, щоб донести це вже у вигляді матеріалів, які можна почитати.

Але ШІ не повинен замінити нашу функцію мислення. Про це вже дуже активно говорять в англомовному сегменті інтернету, що з’являється проблема того, що людина віддає усю мислиннєву функцію ШІ, який дає дуже впевнені і швидкі відповіді на будь-яке запитання, що своєю чергою позбавляє людину потреби у когнітивному навантаженні, яке — якою б ви професією не займалися — необхідне для підтримання нашого розуму і дієздатності.

Можливо, я занадто заглибилися у тему, але я підійду ближче до відповіді безпосередньо на запитання. Алгоритми дедалі більше заганяють людей у пастку власних часто оманливих переконань, оскільки працюють саме так, щоби ви бачили все більше саме тієї інформації, яка підкріплює вашу вже чимось сформовану думку. І часто не обов’язково сформовану на основі аналізу або плідного пошуку і дослідження різних джерел. Алгоритмам все одно, чи ви дізналися істину. Телеграм-канали саме так і працюють. Ви отримуєте швидку інформацію, «вижимку», коротке повідомлення, в якому не потрібно розбиратися, копатися, читати різні думки і дані. Ви задовольняєте розум інформаційним фаст-фудом, що не має ані складу на етикетці, ані виробника.

Саме цим і відрізняються якісні медіа, де існують редактори. Прозорий доступ до того, хто написав конкретну новину, на кого журналісти послалися, кого включили в ефір, і чим підкріплюється експертність або відповідальність тієї чи іншої людини, яка щось коментує або подає інформацію. Одна з важливих речей, що відрізняє якісне медіа — вам, як-то кажуть, є «з кого спитати». Інформація не може існувати сама по собі, на кшталт, хтось комусь сказав. Має бути початок і кінець, хронологія, різні джерела, посилання. І читач, слухач, будь-хто, хто прагне зрозуміти реальність, а не підсилити свою тривожність різними чутками, може прослідкувати, що і коли з’явилося, що спрчинило, і як цим скористалися ті чи інші. Це наприклад.

Є дослідження, які хоч і були зроблені задовго до масової появи ШІ, але вказують на те, яку «медвежу послугу» вашому мозку робить так званий інформаційний «думскролинг», тобто бездумне споживання стрічки у соцмережах: короткі слова, короткі формулювання, прості речення. Ваш мозок автоматично сприймає це як те, що видається більш правдивим.

Американський соціальний психолог Джонатан Гайдт розглядав феномен мотивованого міркування (motivated reasoning) через призму своєї відомої метафори «Слон і Вершник», де наш розум працює не як об’єктивний суддя чи науковець, а як адвокат, що захищає інтереси клієнта. Гайдт стверджує, що моральні судження та переконання починаються зі швидких, автоматичних емоційних реакцій та інтуїцій («Слон»). Наш свідомий інтелект («Вершник») рідко шукає об’єктивну істину. Натомість його головне завдання — оперативно знайти обґрунтування та виправдання для того, у що «Слон» уже повірив або від чого відчув огиду.

Іще у 1990 році ізраїльська соціальна психологиня Зіва Кунда у своєму огляді описала мотивоване міркування як вплив мотивації на доступ до переконань, побудову аргументів і оцінювання інформації. Водночас бажаний висновок не створює необмеженої здатності повірити в будь-що: людині зазвичай потрібне обґрунтування, яке здається їй правдоподібним.

Для того, щоб іще краще зрозуміти, про що я, наведу ще один приклад. ШІ може резюмувати для вас величезну книгу, яку ви ніколи не читали, і ви повірите в те, що розумієте її, і що знаєте, про що там ідеться насправді. Також ШІ може надавати вам необхідні аргументи в певній темі, до яких ви не дійшли самі на основі знань або власного пошуку, а також штучний інтелект може пояснити якусь тему настільки просто, що вам дійсно здаватиметься, ніби ви й справді в усьому розібралися і зрозуміли, що відбувається. Але насправді, це не буде так.

Іще в 2002 році дослідники Єльського університету Розенбліт і Кейл виокремили таке поняття як ілюзія глибини розуміння (англ. Illusion of explanatory depth, IOED) — когнітивне викривлення, за якого люди вважають, що добре розуміють, як працюють складні речі (наприклад, велосипед чи механізм блискавки в природі), хоча насправді мають про це лише поверхневе, уявне чи фрагментарне знання. 

І всі ці механізми, описані ще задовго до появи ШІ в сучасному його вигляді, сучасним же впливом ШІ і підсилюються. 

Я підійшла до відповіді на запитання так ґрунтовно, тому що відповідь насправді і не може бути простою. І як підсумок всього сказаного, я би додала: допитливість, пошук, тексти, довші за заголовки, прагнення розібратися — це і є те, що може надати людині відповідь на головне запитання: що і чому відбувається навколо. Адже реальність не дає простих відповідей, і саме тому слід читати медіа, які дають більше тексту, змушують заглибитися, подумати, дізнатися більше.

Звісно, з урахуванням всього вище сказаного, «конкурувати за трафік» з алгоритмами і стрімким потоком телеграму більш традиційним інформаційним сайтам складно. Але Громадське радіо, зокрема, визначило на стратегуванні, що відбулося недавно в листопаді, своїм словом наступного року — якість. І я вважаю, що саме до цього і варто прагнути. А якість потребує часу і зусиль, як когнітивних, так і фізичних. 

Що стоїть за новиною

Чим для тебе сайт Громадського радіо відрізняється від звичайної новинної стрічки? Яку роль він має відігравати в житті читача?

Олена Ребрик: На це питання вже постараюся дати коротшу відповідь. Усе просто — сайт ГР має бути інформаційним джерелом інформації, якому довіряють. І це включає у себе і те, що вже я сказала, і також те, що нашій команді не все одно. Скажімо таким простим формулюванням. Ми проживаємо ті ж самі виклики і проблеми, що й інші українці. Ми вночі ховаємося від обстрілів, а зранку маємо розповісти про наслідки. Вдень переключаємося на банки й екофлоу, щоб продовжувати працювати, і гріємося кавою, поки робимо новини з ефірів. А наша кореспондентка Юлія Горбань чекає, поки стане безпечніше, що потрапити на місце подій, звідки потрібно розповісти про ситуацію тощо. Усі проблеми українців — це наші проблеми, наше життя. І ми намагаємося триматися, і продовжуємо працювати саме тому, що нам ніколи не буде все одно, і ми хочемо розповідати про все, як воно є, добре чи погане…

Як ти розумієш, що якась тема заслуговує на окремий матеріал, навіть якщо зараз про неї майже ніхто не говорить? Коли всі медіа повідомляють одну й ту саму новину, що має додати саме Громадське радіо, щоб читач отримав більше, ніж просто факт?

Олена Ребрик: Контекст. Звісно, якісні, хороші інші медіа так само намагаються додати контексту, але здебільшого миттєва стрічка телеграм-каналів — це секундне споживання уривків інформації, до того ж на кожному каналі, окремих шматків, які вигідні і відповідають політиці, і наративу, які намагаються якраз таки певні канали і донести. Узяти навіть мій авторський історичний величезний за об’ємами проєкт «Чорнобиль. Спогади живих людей«. Я розуміла, що переглядів може й не бути карколомних, але це було дуже важиво для мене, опублікувати його у відкритому доступі, поділитися зі світом.

Незалежне медіа, яким володіють самі журналісти, яким є ГР, намагається не тільки розповісти факт якоїсь події, а дізнатися більше, — через коментарі, нові дані тощо, якими можна підсилити та поглибити новину. Це якщо коротко, звісно, адже вся робота передбачає багато рішень, пошуку, оцінки тощо.

Теми, до яких варто повертатися

Чи є теми, за які ти свідомо тримаєшся, хоча вони не обіцяють великих переглядів? Чому важливо їх не втрачати?

Олена Ребрик: Звісно. Здебільшого ми і керуємося саме важливістю, а не переглядами, хоча з точки зору багатьох, це і не розуміно економічно, адже медіа має самоокупатися, і про цифри забувати також не можна. Але найголовніше — це люди, і те, що відбувається. Окуповані території, соціальні проблеми, обстріли, ми пишемо про все і детально, навіть якщо цифри покажуть, що та чи інша складна тема «втомила» певний сегмент читачів. Звісно, постійний негатив, війна, горе — це виснажує психіку, і нас так само, адже ми живемо в цьому так само. Але розповідати історії викрадених Росією людей, підсвічувати, нагадувати, — про тих, хто бореться, чекає, не опускає рук, це все дуже важливо.

Коли новина готова до публікації

У роботі шефредакторки що складніше: вирішити, що потрібно опублікувати негайно, чи вчасно сказати «ні, цей матеріал поки не готовий»?

Олена Ребрик: Залежить від формату. Якщо це новина, те, що відбувається тут і зараз, важливо повідомити те, що вже відомо, і потім доповнювати матеріал по мірі появи деталей тощо. Якщо це великий репортаж, публікація, краще завжди оформити і дописати все глибоко і осмислено. Такий підхід.

«Не нашкодь»

Під час війни помилка в новині може мати зовсім іншу ціну. Чи змінилися твої правила перевірки інформації та редакторської відповідальності?

Олена Ребрик: Недостовірні дані або однобоке висвітлення подій можуть мати довгостроковий вплив навіть у звичайний час, а під час війни — особливо. Ніколи не можна «кидатися» інформацією, яка б «приголомшлива» вона не була. Якщо інформація може вплинути на рішення, наприклад, людей евакуюватися або ні, щось зробити або ні, бігти умовно «купувати гречку і сіль» тощо, завжди треба проаналізувати подачу. Не в якості самоцензури, а об’єктивно оцінюючи шкоду, якої може завдати навіть занадто емоційний заголовок. Тому так, тут суворо, і ми з командою проговорюємо. З інформацією дуже часто, як в медицині, принцип той самий: «Не нашкодь».

Робота, якої не бачать читачі

Що читачі майже ніколи не бачать у роботі редакції сайту, хоча без цієї щоденної праці якісної публікації просто не було б?

Олена Ребрик: Насправді, дуже часто ніхто не здогадується про те, що ті, хто пишуть новини, статті, репортажі, — це звичайні люди. Ніхто не побачить, що у тебе трясуться руки, поки ти публікуєш інформацію про зростання кількості загиблих після обстрілу, або що ти просто плачеш, поки маєш переглянути усі фото з місця подій, де видно все… Що кожну історію і біль людей ти пропускаєш через власне серце, бо ти не можеш абстрагуватися, навіть якщо це потрібно для того, щоб продовжувати робити свою роботу. Або що, поки ти пишеш якусь новину, вікна у тебе вдома трясуться від вибухів. Якось так… Про це можна довго говорити, це точно…

Для чого на сайті авторські колонки

На початку 2026 року на сайті з’явилися авторські колонки та блоги. Чого, на твою думку, аудиторії не вистачало в традиційних новинних форматах, що ви вирішили відкрити цей простір?

Олена Ребрик: Особиста думка різних людей, які займаються різними справами, — скажу ось так простенько. Ми досі шукаємо як-то кажуть «наших» авторів, потроху промацуємо цей формат, і вже маємо чудових постійних дописувачів. А загалом, це такий розділ на сайті, де наші журналісти, редактори, експерти, запрошені автори можуть звернутися до людей із чимось: роздумами, повідомленнями, думками. Тому, вважаю, це насправді необхідно.

Що змінилося у редакції за десять років

Ти працюєш із Громадським радіо багато років. Яку зміну в редакції ти відчуваєш найсильніше — і що, попри все, залишилося незмінним?

Олена Ребрик: Незмінним точно залишилося прагнення робити свою справу добре і чесно. Відповідальність, сум за «провтики», радість за те, коли наша робота принесла користь людям, або якось допомогла. Людяність. Змінилася системність підходу до організаційних моментів. Ми дуже просунулися у нашій представленості на ринку медіа, назвемо це так. Ми більше присутні і видимі серед колег «по цеху».

Величезна робота пророблена завдяки обранню нової СЕО Руслани Брянської, яка знає команду і роботу усіх відділів зсередини як ніхто, і вболіває за наше радіо надзвичайно. З’явилося більше впевненості, що попри всі бурі, ми вистоїмо.

Ти одночасно заступниця головної редакторки, шефредакторка сайту й членкиня редакційної ради. У чому ці ролі допомагають одна одній, а в чому вимагають різних підходів?

Олена Ребрик: Слід зазначити важливий момент, що це все не відбулося одночасно, я працюю на ГР з 2016 року, і також членство в редакційній раді — це виборна історія. Члени ГО обирають редакційну раду голосуванням. А потім члени редакційної ради обирають головного редактора і заступника. Тому два рази відбулося голосування, яке показало, що колеги мені довіряють, і хочуть, щоб я була дотична до ухвалення важливих рішень. І це дуже важливо і приємно, знати, що тебе цінують і довіряють, і я дуже стараюся бути справедливою, і брати участь в усіх процесах радіо, не тільки тих, що стосуються сайту.

Що творчість дає журналістам

У твоєму досвіді є ще й музика та авторська творчість. Чи впливає цей бік тебе на те, як ти працюєш зі словами, історіями та людьми в журналістиці?

Олена Ребрик: Так, звісно ця частина життя всередині назавжди зі мною, хоч війна і постійна залученість в роботі відтіснила все це на задній план. Важко, боляче, багато пустоти всередині. Але колеги і наша робота допомагають триматися і бачити в світі хороше — людей, які боряться за правду і волю, які намагаються змінювати нашу країну, і взагалі світ на краще, навіть коли самі в таких складних умовах, і коли я бачу всі ці історії, українців і українок, які попри все продовжують творити культуру, мистецтво, науку, та навіть гумор в такі страшні часи й випробування, це дає сили, і розуміння, що ми не одні, ми всі разом тут, і іноді та й хочеться знову поспівати або написати щось не новинне.

Якби ти мала залишити читачеві лише одну фразу про те, навіщо заходити на сайт Громадського радіо, що б ти сказала?

Олена Ребрик: «Заходьте. Ми в усьому розберемося разом».