«Я тобі все життя, а ти мене покинеш?». Інтерв’ю з сімейною психотерапевткою про батьків 60+

У студії системно-сімейна психотерапевтка Оксана Королович. Говоримо про стосунки з мамою, коли дитині 40+.

Оксана Королович: Ця тема заряджена напругою. Це природно і нормально, бачити, що вона є. Напруга буде завжди. Які б ви не були прокачані психологічно, і скільки б не прочитали книжечок. Прийміть те, що, коли ви дивитесь на своїх батьків, у вас можуть бути різні почуття. У якийсь момент ви їх дуже любите, в той самий момент повертаєтесь, думаєте «О, Господи» і обурюєтесь. Цей феномен природній.

Якщо це не усвідомлювати, це формує дуже сильну вину.

«Господи, це ж моя мати, ну що я таке думаю?», — думають жінки, які перебувають в стані опіки над мамами, особливо тими, хто залишився один.

Є історія, коли ми завжди в ролі дитини і батьків (якщо в нас є дитина). І тут важливо, щоб всі ці ролі були на своєму місці. Будь ласка, пам’ятайте, що батьки — старші, а ви — менші. А їх батьки ще старші. Навіть, якщо перед вами бабуся, якій 90, яка ледве говорить, яка в інфантильному маразмі, в якої деменції чи ще якісь процеси. У системній частині вона за вас старша. Коли ми будемо це пам’ятати, психологічна грамотність дає можливість владнати цю напругу. Коли ми цього не помічаємо, ми, замість того, щоб лишатися дитиною з цією жінкою, ми все одно хочемо пірнути і стати бабусею (стати мамою своїй мамі). Ця переплутаність викликає ще більший конфлікт, починаються претензії виховання, конкуренція, ми наче не розвиваємося, а йдемо в дитинство.

Як тільки ми змінюємо своє місце в системі, ми відвертаємося від своїх дітей. В цей час наші діти намагаються повернути нашу увагу. Дуже важливо проявляти турботу, але при цьому лишатися на своєму місці.

Візьмемо 2 варіанти подій:

• Жінка 60+, яка розвивається. Вона живе тут і зараз, а не минулим. І не страхами того, що попереду смерть. У неї є друзі, вона кайфує від свого віку, максимально робить те, що може. З задоволенням займається якимись хоббі. Все одно знаходиться в самостійності. Ви можете бути поруч, але вона при цьому має своє життя. В цьому варіанті ви можете її підтримувати, не порушуючи її кордонів, і тоді вона не порушуватиме ваші.
• Бабуся, яка не розвивається. Тоді йде деградація. Ми бачимо тоді типових жінок у віці дітей. Це така класична інфантилізація. «Стареньке маленьке». Жінка перетворюється на співзалежну дитину: «Коли ти вже прийдеш з роботи?», і в жінки порушується особисте життя, його взагалі може не бути. Жінка ця постійно маніпулює своїм станом, хворобою, чи ще чимось, щоб дочка (яка вже сама бабуся), не розвивалась і не мала свого життя. Це класичні поширені історії.

Я завжди кажу: «У такі моменти повторюйте їм таку фразу: „Ти моя мама, а я твоя дочка“». «Ти зможеш, подивись фільм, послухай радіо, почитай книгу».

Є історії, коли мама лежача. Найміть людину, яка буде забезпечувати гігієнічну турботу, яка буде сидіти. А ви будете ходити на роботу, але ви не будете обрізати своє життя, а будете просто любити свою маму. Коли дочка доглядає за своїм лежачим батьком, вона його миє, годує, це формує велику напругу, тому що це ненормально: бачити свого батька в такому стані, в безпорадності. Це психологічно. З одного боку, я повинна. З іншого, я, як дитина, не можу бачити батька в такому стані, він вище мене, сильніше. Багато є досліджень у світі, коли людина доглядає свого хворого батька або матір, і робить все сама, при цьому в неї немає свого життя, вона відчуває велику ненависть. Вона не може про це сказати, тому що це соціально неприйнятно, але відчуває ненависть і чекає смерті, у цьому немає любові.

Материнська любов — це про те, хто я. Через призму маминої любові формується моя любов до себе. Через призму татової — формується моє прийняття любові від іншого. Мама дає життя, а тато — силу жити.

Ми не собі народжуємо, діти нам не належать.

Це те, що приходить завдяки нам, але не для нас. Усвідомлене батьківство, це коли ти розумієш, що готовий народити своє дитя і відпустити. У життя. І навіть ніколи потім не побачити. Але дати йому енергію своєї любові. Материнська любов — це не депозит в банку. Це безумовне. Віддали — і забудьте.

Повну розмову слухайте в аудіофайлі