Із гробами з українського фронту до російського суспільства прийде розуміння, що ця війна їм не потрібна — «азовець» Владислав Дутчак

Розмова з Владиславом Дутчаком, сержантом, лектором полку «Азов» з позивним «Доцент», політологом, доцентом. З російського полону його звільнили наприкінці вересня 2022 року.

Ведучі

Тетяна Трощинська

Гостi

Владислав Дутчак

Із гробами з українського фронту до російського суспільства прийде розуміння, що ця війна їм не потрібна — «азовець» Владислав Дутчак
https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2022/10/hr_603_2022-10-26_dutchak.mp3
https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2022/10/hr_603_2022-10-26_dutchak.mp3
Із гробами з українського фронту до російського суспільства прийде розуміння, що ця війна їм не потрібна — «азовець» Владислав Дутчак
0:00
/
0:00

«Російські знімальні групи «замовляли» на «інтерв’ю» «азовців»

Тетяна Трощинська: Розкажіть, будь ласка, про пропагандистські відео, які знімали з українськими полоненими.

Владислав Дутчак: Коли приїздили російські знімальні групи в Оленівку, «замовляли» «азовців» на «інтерв’ю». Серед них дуже часто був я.

Відчувалося, що люди отримали завдання від свого головного редактора: показати «упоротих нацистів». Але у них це не виходило. Нашим завданням було: навіть через такий обмежений ресурс (були у цілковитій інформаційній блокаді) ми намагалися довести тій заангажованій, промитій роспропагандою, публіці, що вони воюють проти людей, які боронять свою країну, на яку вони напали. Не проти вигаданих, «нацистів», «фашистів». Ми намагалися це донести у кожному своєму «інтерв’ю» для російської публіки. Дискусії були різноманітні. У хлопців питали за що вони воюють. У мені ж бачили науковця, тому питання до мене були історико-культурного плану. Біда журналістів — вони майже завжди були погано підготовленими.

Тетяна Трощинська: У полоні доктрини, придуманої й доопрацьованої Путіним?

Владислав Дутчак: Так. Ті, які думали, що підготовлені, були у полоні міфології, керувалися джерелами, які легко підійняти на щит і пройти з ними. Але вони не мають під собою ніякої наукової та історичної основи. Тому розбиваються ущент.

Більшість приїжджала із заготовками, щоб лише їх підтвердити: нібито ми «нацисти», «агресори», «переслідуємо російську культуру». Коли дискутуєш, розмовляєш з ними спокійно, російською мовою, не піддаєшся на емоційні провокації, на кожен їхній аргумент, приводиш контраргумент, на кожну тезу — антитезу, дискусія заходить у глухий кут. Бо одразу виникає питання: навіщо було нападати на Україну?

Були кумедні випадки. Телегрупа з НТВ тричі приїздила до мене по інтерв’ю. Розумію, що вони пробували різні формати, глядач би «купив» цю тему», але у них так і не вийшло сформувати образ Геббельса, як мене називали з таким специфічним гумором охоронці. Останнього разу ці журналісти привезли навіть «експерта». який, як виявилося був не готовий. Плутався у датах, особистостях. Сплутав Коновальця і Сікорського, не знав дату створення дивізії СС «Галичина». Матеріалу зняли на понад 7 годин, готового я досі не бачив. Чекаю з нетерпінням, що у них вийде. Були «журналісти» з інших каналів, «блогери». Не приховувалося, хто у них був куратором, їх приводили фактично за руку офіцери ФСБ.


Читайте також: Симоньян — це російський Геббельс, вона нестиме відповідальність у міжнародному трибуналі


В яких умовах утримували українських військовополонених в Оленівці?

Тетяна Трощинська: Які були умови перебування у полоні?

Владислав Дутчак: Умови коливалися залежно від зміни охоронців, яка була на території Оленівки?

Тетяна Трощинська: Був людський фактор.

Владислав Дутчак: Саме так мені здавалося. І до того ж почала впливати ситуація на фронті. І, можливо, був фактор конкуренції російських спецслужб. У них було різне бачення долі військовополонених. Одні хотіли обміну, інші були у полоні міфів про нацизм і націоналізм.

Перша зміна охоронців була нейтральною. Усі вони були росіянами, працівниками у місцях позбавлення волі. Друга була дуже професійною. Схоже, представники столичних відповідних закладів. Мали правильну російську мову, не вживали нецензурних слів. Були ввічливі, але жорсткі у дотриманні умов. Третя-четверта зміни негативно вплинули на умови та ставлення: був жорсткий пресинг. Стосовно харчування: усі бачили, що люди втратили багато ваги. У мене з початком війни було 106 кг. Коли прибув у Чернігів, мав 74. Але харчування не було найголовнішою проблемою.


Читайте також: 4200 — найбільша кількість полонених в Оленівці за час мого перебування там — колишня полонена


«Росіяни показали, що можуть зробити з містами, до яких можуть прийти упритул»

Тетяна Трощинська: Наш слухач запитує, як ви ставитеся до інтерв’ю з російськими полоненими та журналістів, які ставлять питання росіянам.

Владислав Дутчак: Це потрібно. Я б ще додав, коли відбуваються обміни, акцентував би на моменті, коли зустрічається наш військовополонений, який йде на волю, та їхній. Для того, щоб візуалізувати разючі відмінності у зовнішньому вигляді: хто випромінює здоров’я, а хто виглядає, як в’язень Освенциму чи Бухенвальду. Щоб зруйнувати наративи роспропаганди, що нібито над їхніми полоненими знущаються. Ми відрізняємося від росіян тим, що ставимося до полонених як до військовополонених. Серед них є злочинці, яких потрібно судити, усіх решту треба міняти на українських бійців. Я позитивно ставлюся до журналістів, які проводять інтерв’ю з російськими полоненими. Інформаційному фронту треба приділяти ще більше уваги, воювати не лише на своїй території, але просуватися углиб російського інформпростору. Разом із гробами, які йдуть у РФ з українського фронту, прийде розуміння до глибинного російського суспільства про те, що ця війна їм не потрібна.

Тетяна Трощинська: Чому РФ так нищила Маріуполь?

Владислав Дутчак: Маріуполь був зруйнований з тієї ж причини, що й Сталінград. Тоді, у Другу світову війну, билися за свою землю. Зараз ми також б’ємося за свою, українську, землю, не віддаючи ні шматка її. Уникнути руйнування Маріуполя було неможливо, бо росіяни за будь-яку ціну хотіли узяти це місто. Вони показали, що можуть зробити з містами, до яких можуть прийти упритул. Це побачила уся Україна. Як результат — ЗСУ виганяє окупантів із нашої землі.

«У лютому виїздив із булгаковського «города на Днепре», а повернувся в українськомовне, патріотично піднесене місто»

Тетяна Трощинська: Чи помітили ви якісь зміни, які сталися у суспільстві за останні пів року?

Владислав Дутчак: Я помітив, що у горнилі війни загартовується і відбудовується українська нація. Як велика родина, яка боронить свій дім, коли один одному допомагає. Чужорідні частинки, які заважали українській нації, відсіялися і про них зараз не чути.

А ще дуже здивував Київ: у лютому я виїздив із булгаковського «города на Днепре», а повернувся в українськомовне, патріотично піднесене місто. Відчуваєш себе інколи не таким уже й націоналістом, як пересічні українці та українки.


Читайте також: 480 російських військових ліквідували в Україні за добу — Генштаб ЗСУ


Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі

При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту


Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS