Навіть коли є відеозапис зґвалтування, справу не відкриють без заяви — народна депутатка Інна Совсун

«Постраждалі не вірять, що вони виграють у суді»

Інна Совсун: Нещодавно була нашуміла історія зі зґвалтуванням дівчат, які перебували в стані наркотичного сп’яніння — здається, їх споювали. Усі відео були доступні в публічному просторі — було очевидно, що те, що відбувається на відео, це зґвалтування.

Однак поліція відкрила справу не за статтею зґвалтування. Чому? Тому що українське законодавство каже, що зґвалтування – це справа приватного обвинувачення. Відкрити відповідну справу можна лише за однієї умови — якщо є заява потерпілої сторони. Навіть якщо з усією очевидністю, як у тій конкретній історії, це зґвалтування.

Від юристів і членів профільного комітету я чула пояснення цього, що, мовляв, справи про зґвалтування без згоди потерпілої розслідувати неможливо. Плюс були аргументи від народного депутата Григорія Мамки, колишнього члена ОПЗЖ, які звучали на засіданні комітету, коли розглядався законопроєкт №10420 — це дикість абсолютно, але ця фраза звучала — «ну, а може людина не хоче подавати заяву про зґвалтування, тому що тоді це буде пожиттєва пляма на її репутації».

Я була настільки шокована цим способом мислення, що це нібито пляма не на репутації того, хто зґвалтував, а тієї, кого зґвалтували. Це логіка, яку, заклали у законодавство попередні покоління законодавців.

Вікторія Єрмолаєва: Чіпляють ці попередні патерни, що нібито жінка сама винна, що її зґвалтували.

Інна Совсун: «Сама винна», «їй має бути соромно» і все інше. Але що ми маємо в результаті? Без заяви потерпілої справа закривається або не відкривається початково, а якщо забрати заяву, то вона закривається автоматично. Це призводить до того, що у нас купа кейсів про зґвалтування закінчується тим, що до потерпілої приходять і кажуть: «Дивись, в суді ти все одно програєш. Ти забери заяву, ми з тобою якось розрахуємося. Нащо оце псувати хлопчику життя».

Тобто через те, що ця приватна заява стає настільки важливою, що без неї справа не продовжується, виникають додаткові підстави, аби тиснути на потерпілу сторону, яка і без того перебуває в тяжкому психологічному емоційному стані.

Історія із законопроєктом №10420 триває не місяць, і не два — їй вже два роки. Ми досі не можемо добитися того, аби комітет розглянув, підготував його до другого читання й виніс на голосування в залу парламенту.

Вікторія Єрмолаєва: А які аргументи ви чуєте?

Інна Совсун: Один з аргументів — «комітет перевантажений, у них багато інших законопроєктів». Це правда, саме цей комітет правоохоронної діяльності дійсно має великий потік законопроєктів. Частково я це розумію.

Також це пов’язано з тим, що деякі народні депутати ідейно проти — вони шумні, кажуть, що будуть ставити купу поправок на голосування. Мені, як депутатці з іншого комітету, теж досить складно впливати на внутрішню кухню всередині комітету, однак я не полишаю спроби.

«Якщо тебе побили на вулиці — прокуратура відкриє справу без твоєї заяви, якщо зґвалтували — ні»

Вікторія Єрмолаєва: У цілому імплементація Стамбульської конвенції і, зокрема, цієї частини про публічне обвинувачення — це зобов’язання України.

Інна Совсун: Так. Стамбульська конвенція прямо згадує про те, що справи щодо домашнього насилля, щодо сексуального насилля мають бути справами публічного обвинувачення.

Не може так бути, що якщо тебе жорстоко побили на вулиці, то прокуратура відкриє справу без твоєї заяви. А якщо тебе зґвалтували, то тільки з твоєю заявою. Це неправильно, тому що публічне обвинувачення — це коли ми вказуємо на злочин, який є неприйнятним для всього суспільства.

Це справа, де ми повинні вказати, що цей злочин є суспільно неприйнятним. Коли ми це переводимо в приватне обвинувачення, ми начебто показуємо, що це приватні якісь справи між двома людьми, а не суспільно небезпечний злочин.

Ми досі замість того, аби вирішувати цю проблему, намагаємося її замовчати і зробити вигляд, що це приватна проблема, а не суспільно значуща.

Вікторія Єрмолаєва: Коли ми говоримо про постраждалих від сексуального насильства, у цілому можна зрозуміти, чому виникають розмови, що начебто доросла людина сама може вирішити — але це теж дуже дискутивно.

Однак, коли ми говоримо про дітей, то тут взагалі незрозуміло, чому виникають питання, адже дитина не захищена законодавством у випадку насильства — якщо вона не напише заяву в поліцію чи її батьки цього не зроблять, бо можуть просто не знати.

Інна Совсун: Логіка законодавча така, що заяву про злочин, про насилля щодо дитини, має писати той, хто є офіційним представником дитини, батьки чи опікун. І це з одного боку логічно — проблема виникає тоді, коли людиною, що вчиняє насилля, є один з батьків або опікунів. І таких випадків, на жаль, більшість.

Частіше тата, подекуди мами.

Законодавство зараз визначає так: немає заяви — ми не будемо відкривати справу. І це, до речі, стосується і дітей, і дорослих, які стикаються з домашнім насиллям.

Поліція приїхала — там чоловік побив дружину і дітей. Поліція каже: «Напишіть заяву про домашнє насилля, і тоді ми відкриємо справу, і далі почне рухатися процес». А ми ж розуміємо, що дуже часто потерпіла — це жінка, яка начебто доросла, але вочевидь вона у нездорових стосунках, вона неспроможна за себе постояти. А якщо це дитина — то вона і не розуміє, що вона може це зробити, і вона не повинна з цим стикатися, не повинна взагалі розбиратися з цим.

Читайте так слухайте також: Штраф за неприбирання за собакою у два рази більший, ніж за побиття жінки — співзасновниця БО «Марш жінок»

Вікторія Єрмолаєва: Коли законопроєкт буде розглянутий у другому читанні, нововведення щодо автоматичного статусу дитини як потерпілої мають вплинути на доступ до безкоштовної правничої допомоги, експертизи, психологічної підтримки тощо.

Інна Совсун: Так, тоді запускається весь механізм тієї підтримки, яку держава створила за останніх 10-15 років. Але для цього має статися перший крок — визнання з боку поліції, що чи доросла людина, чи дитина перебуває в небезпеці.

Бо виходить, з’явилися ці шелтери для постраждалих від домашнього насилля, але воно все запускається тільки тоді, коли людина, яка страждає від насилля, визнає цей факт і просить про допомогу.

Але дорослі, а особливо діти, можуть перебувати в дуже тяжкому стані, якщо вони стикаються з регулярним домашнім насиллям. Вони під тиском людини, що здійснює це насилля, вони перелякані, їм можуть погрожувати. Їм можуть сказати, що «ти зараз напишеш в поліцію, все одно потім вернешся і потім буде гірше».

«Потерпілі кажуть: «Я не можу вп’яте переказувати, як це відбулося»

Вікторія Єрмолаєва: Ще один аспект – це стаття 225 КПК. Йдеться тут про те, що у разі скоєння кримінальних правопорушень щодо статевої свободи і статевої недоторканості, зокрема щодо неповнолітніх, можливим є допит під час досудового розслідування у судовому засіданні.

Складне формулювання, але тут простими словами про що: коли таке розслідування ведеться і справа відкривається, дитину можуть ретравматизувати.

Інна Совсун: Потерпілих можуть по декілька разів допитувати, і кожного разу цей допит — це додаткове переживання цього травматичного досвіду. Тому дуже часто потерпілі забирають заяву, кажуть, «я не можу вже, я не хочу це вп’яте переказувати, як це відбулося» і так далі.

Що ми пропонуємо змінити цим законом: по-перше, якщо тебе вже раз допитали, то тобі не треба повторювати це декілька разів; по-друге, медична експертиза має відбуватися в найкоротші терміни.

Зараз написано, що медекспертиза має відбутися впродовж 24 годин. Але навіть це дуже багато. Наразі правило працює таким чином, що судмедексперти, які проводять це обслідування, працюють з 9 по 6 вечора у будні. Якщо з тобою щось трапилося в п’ятницю о 8 вечора, то можуть тебе оглянути в понеділок вранці.

Уявіть, в якому стані перебуває людина — звичайно, що вона захоче прийняти душ, аби все це змити з себе, аби не відчувати цього на собі.

Дико негуманна процедура, але воно ось так працює. А ми потім дивуємося, чому, мовляв, у нас такий низький відсоток розкриття цих справ — тому що ось так все працює.

Також ми дізналися зі спілкування безпосередньо з поліцейськими, що потерпілу спочатку ведуть на гінекологічний огляд, а потім на медичний огляд у судмедексперта. Фактично це один і той самий огляд, але вона його проходить двічі. Чому — ніхто не може пояснити — тому що так інструкція написана.

«Коли є відеозапис сцени зґвалтування, то не відкривати справу за зґвалтування вкрай нелогічно»

Вікторія Єрмолаєва: Уявімо, що Верховна Рада приймає у другому читанні законопроєкт. Які виклики можуть бути під час впровадження всіх цих норм, про які ми проговорили? Чи готова до цього система, на вашу думку? Тут і про слідчих мова, і про суддів, і про адвокатів, і про медекспертів.

Інна Совсун: Знаєте, є закони, які ти приймаєш, а потім — ще тривалий шлях імплементації, бо потрібні гроші, перенавчання, ще щось. У даному випадку саме прийняття цього закону автоматично змінює процедуру. Там не треба ніякі гроші на це виділяти — це автоматично стане справою публічного обвинувачення.

Слідчі будуть зобов’язані, як у тій справі, про яку ми говорили на початку, відкривати справу, коли є відеозапис сцени зґвалтування. Це те, що зміниться автоматично, як тільки закон вступить в дію. Але щоб він був прийнятий, ще треба попрацювати.

Повністю розмову слухайте в доданому аудіофайлі

• Комунікаційна кампанія «Без страху за спиною: комплексне впровадження положень Стамбульської конвенції» реалізується в межах ініціативи «Рівність. Лідерство. Майбутнє».
• Ініціатива «Рівність. Лідерство. Майбутнє» реалізується громадською організацією «Дівчата» в межах проєктів ООН Жінки «Посилення жіночого лідерства для стійких і мирних суспільств», що фінансується урядом Данії, та «Трансформаційні підходи для досягнення гендерної рівності в Україні», що фінансується урядом Швеції та втілюється у співпраці з Офісом Віцепрем’єр-міністерки з питань європейської та євроатлантичної інтеграції, а також у партнерстві з Міністерством соціальної політики України. Фінансову підтримку ініціативі також надає Жіночий фонд миру та гуманітарної допомоги ООН (WPHF).
• Думки, висновки чи рекомендації, висловлені у подкасті «Без страху за спиною», не обов’язково відображають погляди ООН Жінки, урядів Данії, Швеції та Жіночого фонду миру та гуманітарної допомоги ООН.

Громадське радіо потребує вашої допомоги для подальшого існування, і підтримати нас ви можете:

• за посиланням на монобанку https://send.monobank.ua/jar/3xdiYaF8Fu, де за найбільші донати на вас чекають чудові бонуси і подарунки від друзів та партнерів Громадського радіо
• ставши нашими патронами на Patreon 
• PayPal: [email protected]