Гоголь, Шевченко і брехня Російської імперії. Богдан-Олег Горобчук

У цьому інтерв’ю з Богданом-Олегом Горобчуком, соціологом культури та автором проєкту «Культуртригер», розбираємо, як працюють ці міфи, навіщо вигадали «малоросію» та як перекручують біографії українських митців. Говоримо про те, як формується аутсайдерський погляд на українську культуру, чому захист власних діячів часто виглядає як маргінальність і як змінюється міжнародна увага до українського мистецтва.

Анастасія Багаліка: Я з твоїх відео для себе зробила висновок, що ти не ставишся вороже до людей, які розбудовували імперію, але походили з України. Тому що у багатьох зараз є це вороже ставлення і до Гоголя, і до інших, але не тільки до митців, літераторів, а в першу чергу до тих, хто розбудовував саме російську державність.

Богдан-Олег Горобчук: Якщо ви мене запитаєте, як я особисто ставлюся до Кочубея і його політичної позиції, то для мене він абсолютно є зрадником. Це однозначно. Я можу скільки завгодно висловлювати свої оціночні судження як людина про людину, і вони будуть негативні, вкрай негативні.

Але хіба так працює наука? Та й не лише академічна наука. Ми маємо зрозуміти, що керувало цими людьми, зокрема й для того, щоб не повторювати цих помилок. Ми маємо зрозуміти, чому вони зробили саме такий вибір.

Очевидно, що це комплексна історія. Це і терор — згадаймо Батурин, знищений як покарання за «зраду» Мазепи, хоча ми розуміємо, хто кого насправді зрадив. Це і «метод пряника», коли лояльним елітам забезпечували не лише маєтності й матеріальні привілеї, а й владу над кріпаками, фактично безплатними рабами.

Чи це сторінки нашої історії, якими можна пишатися? Абсолютно ні. Але й заперечувати ці сторінки та їхній вплив на формування української ідентичності ми теж не можемо.

Гоголь, наприклад, підтверджує, наскільки трагічним був цей розлам. Оксана Забужко згадує, що це був, можливо, останній письменник чи інтелектуал, який намагався розбудовувати проєкт «Малоросія», просвітницький проєкт цієї території, яка, як він вважав, може інтелектуально впливати на Росію.

Вони помилялися. Росію не можна було цивілізувати. Але з цього ж не випливає, що Гоголя треба вважати російським письменником. Навпаки. У «Мертвих душах» він показував суспільство з мертвими душами буквально й метафорично. Попереджав: якщо ви не змінитеся, не будете працювати над собою, то приречені.

Скільки в Гоголя Сковороди, скільки українського бароко — росіяни цього навіть не намагаються відчитати. І це парадокс. Глибоко релігійна людина, яка усвідомлювала власні вади, намагалася змінити щось у цілому народі, мала майже месіанський погляд. Щоправда, цей народ його не зрозумів.

Але хіба «Мертві душі» не актуальні для сучасної Росії? На жаль, і для частини українських еліт, орієнтованих на старі системи, теж. Я не скажу, що ми повністю від цього очистилися. Безумовно, наші вади теж є. Але не помітити, наскільки українське суспільство радикально відрізняється від російського за цінностями, неможливо. Для Гоголя це теж було очевидно.

Гоголь і ще один українець, Ілля Ріпін, у Російській імперії були аутсайдерами — але не в сенсі маргіналів, а в сенсі людей, які дивилися на Росію ззовні. Саме з цього зовнішнього погляду народилися «Ревізор», «Мертві душі», «Невський проспект» — твори, де змальовано цей жахливий характер Росії. Один із дослідників навіть зауважував, що образний ряд Росії в «Мертвих душах» перегукується із образом нечистої сили у «Вечорах на хуторі біля Диканьки». Петербург у Гоголя часто постає як потойбіччя.

Те саме у Ріпіна. «Бурлаки» — це аутсайдерський погляд на Росію, який побачив добровільних рабів, людей, що обирають виснажливу працю, пияцтво, несвободу, навіть коли поруч існує альтернатива.

«Іван Грозний убиває сина» — це теж такий самий погляд. До Ріпіна цей сюжет існував у російському мистецтві, але там це була трагедія батька біля мертвого сина. А Ріпін показав реальне вбивство, масакру. І це було настільки сильним жестом, що на картину двічі нападали.

Але хіба такий погляд на Росію — це погляд російського імперського митця? Очевидно, ні. Це погляд людей іншої ідентичності, іншого ціннісного поля, які змогли побачити вади Росії саме тому, що були представниками української культури. І так само у Гоголя ми розуміємо: йому глибоко не подобалося те, що відбувалося з його Україною в його час. І він від цього справді страждав.

Повністю розмову дивіться на Youtube-каналі Громадського радіо NextGen