Режим припинення вогню має бути сталим — Ольга Айвазовська про ймовірність виборів

Анастасія Багаліка: Останнім часом розмови довкола теми виборів в Україні помітно посилилися. Давайте спробуємо поговорити про те, що відбувається. Наші партнери пропонують нам послідовність: припинення вогню і потім вибори, як у будь-якій демократичній країні. Що в цій формулі не так?

Ольга Айвазовська: Не так багато чого. Без належного результату виборів Україна не матиме легітимних гілок влади. Це означає, що якщо якийсь процес стартує, він має мати гарантії завершення в законний спосіб і його результат має бути прийнятний для суспільства.

По-друге, його мають визнавати наші партнери і навіть наші вороги. Для цього нам треба працювати над інфраструкторурою, над законодавством, над процесами. Але це експертно нудна історія, до якої мало хто хоче йти в деталі. Хоча, як-то кажуть, диявол саме там сидить.

У формулі, яку озвучує Кіт Келлог, спеціальний представник США з питань України, є велика вада. Питання припинення вогню саме по собі є вакуумом. Його потрібно наповнити змістом. Зокрема, припинення якого вогню, в який спосіб, в які терміни, під які гарантії, хто буде моніторити виконання цього стану, затвердженого і прийнятого сторонами і що буде в разі його порушення.

Зараз ми говоримо про якийсь абстрактний режим припинення вогню для повномасштабного вторгнення, який має бути гарантований вдовгу. Тому що будь-яка виборча кампанія, не місцева, наприклад президентська — це три місяці часу. На її підготовку потрібні ще місяці часу, а то й роки. І режим припинення вогню має бути сталим.

Це означає, що не має бути жодних провокацій, використання будь-якої зброї, обстрілів території України і використання певних терористичних засобів, якими теж зловживає Російська Федерація по всій території України.

Приклади терористичних актів біля ТЦК є дуже показовими.

Отже, якщо коротко відповісти, режим припинення вогню в даному випадку — це щось абстрактне, не підкріплене угодами, гарантіями, відповідальністю сторін. Вибори на такому етапі і в таких умовах проводити неможливо.

Послідовність може бути виключно наступною: режим припинення вогню під суттєві гарантії з боку країн-гарантерів, під серйозний моніторинг і відповідальність сторін, потім транзитний період з метою підготовки інфраструктури, але не лише до виборів, а насправді настання факту миру в Європі. І тоді лише мирний договір міжнародного характеру, коли вибори можуть бути його частиною. До прикладу, щоб підписантом була особа, яка ще раз перезатвердила мандат іменем народу України на виборах.

Анастасія Багаліка: Хтось рахував цифри, скільки потрібно державі Україна на відновлення виборчої інфраструктури?

Ольга Айвазовська: Ні, ніхто не рахував. І це теж мій біль. Тому що, як на мене, будь-які розмови про реальні вибори потрібно починати з оцінки потреб, оцінки безпеки, вартості цієї безпеки і вартості відновлення інфраструктури. Ми робимо оцінку — виявляємо проблеми, потім інвестуємо — вирішуємо ці проблеми. І потім кажемо: ми на позиції, з якої можна стартувати з виборчим процесом. Під це має бути окрема процедура, окремий закон, окремий бюджет і окрема включеність партнерів.

Анастасія Багаліка: Ви вжили термін «виборча інфраструктура», але, мені здається, що людям треба детальніше пояснити, про що йдеться.

Ольга Айвазовська: Це глобальне поняття. Як у Збройних сил є сили і засоби — обладнання, зброя, люди. Так і для виборчого процесу потрібна своя інфраструктура, яка іноді зараз фізично застаріла, знищена або непідготовлена.

Інфраструктура мала би починатися з практик організації перших повоєнних виборів і законодавства. Її немає. Тобто немає спеціального закону під перші повоєнні вибори. І це означає, що якщо ми входимо в процес, то, наприклад, коли підрахунок голосів припиняється через вибухи, терористичну загрозу, то немає відповіді на питання, що ж мають робити члени комісії. Вони залишать просто приміщення з бюлетенями, протоколами?

Якщо це синхронно відбудеться по всій країні або навіть в 10% дільниць, наші вороги скажуть: «вибори не відбулися». Під кожну процедуру мирного часу має бути відповідь, що робить кожен учасник виборчого процесу в разі виникнення безпекових загроз. Цієї юридичної інфраструктури не існує.

Друге — це кіберпростір. У нас є проблема з державним реєстром. Точніше, це не проблема, а природній хід подій.

Після початку повномасштабного вторгнення всі реєстри були закриті, так само як і Державний реєстр виборців, який є унікальною базою даних. Він не оновлювався. У нас колосальна міграція внутрішня і міграція зовнішня.

Держава не знає, скільки за кордоном перебуває громадян, крім цифри за даними ООН або за даними консульського обліку (це півмільйона громадян). От є реальність, а є ці півмільйона громадян. Тож ви можете уявити, якою є точність реєстру виборців у масштабах воєнної міграції. Державний реєстр — це обов’язкова складова демократичних чесних виборів, бо без точних списків виборців вибори організувати неможливо, навіть спланувати повноцінно.

Далі ми маємо говорити про фізичну інфраструктуру, виборчі дільниці. Вони мають бути убезпечені порівняно з мирним часом. І вони мають бути доступними, виходячи з того, що величезна кількість громадян має інвалідність і доступність дільниць є проблемою. А якщо збільшується кількість громадян, які з питань здоров’я хочуть голосувати на дому, то це має бути комісія, яка здатна опрацювати всі ці запити.

До виборчої інфраструктури я включаю і питання закордонного виборчого округу. Там у нас відповідей на поставлені питання нуль. Як в умовах, коли близько 7 мільйонів громадян перебуває за кордоном, а з них близько 65% виборців, можна організувати голосування в принципі. Виборча інфраструктура готова на нуль.

Максимальна кількість виборців, яка голосувала колись на закордонному окрузі — це був так званий «третій тур», повторне голосування на президентських виборах 2004 року — і це 103 тисячі людей по всьому світу. Це при тому, що тоді були дільниці на території Російської Федерації і Білорусі, де багато українців голосували.

Далі люди — частина сил і засобів, які потрібні для організації процесу. Вони взагалі мають бути по-іншому підготовлені. Вони мають мислити категоріями не як умовно розпочати процес, підготувати виборчу дільницю, провести день голосування і організувати підрахунок голосів.

Вони мають мислити категорією превенції конфлікту, ці люди мають мислити категоріями безпеки фізичної: що, хто, і як робить, якщо я бачу, що щось відбувається не так. Під це треба навчені поліцейські, ті правоохоронні органи, які будуть мислити категоріями превенції і негайного реагування на конфлікт.

Це стосується також інфраструктури свободи. Це медіа, це свобода слова, це свобода пересування. Це все треба відновлювати, щоб вибори були повноцінними.

Анастасія Багаліка: Багато хто з аналітиків, говорить, що вибори зараз — це розкол суспільства. Ми всі відчуваємо цей «виборчий вайб», який є в суспільстві і медіа просторі. Чи означає це те, що як тільки ми, як держава, почнемо відкриту, офіційну, прозору підготовку до виборів, яка може тривати і півроку, і рік, суспільство зчитає це як маркер того, що «тепер все можна» і все пропускається через фільтр виборів?

Ольга Айвазовська: Я би не пов’язувала підготовку і організацію виборів в перспективі 3-6 місяців. Це якась дорослість визнати, що Україна — демократія, нам вибори важливі, ми будемо переобирати свою владу, ми як народ не віддамо це право нікому, ні олігархам, ні зовнішнім гравцям, ні ворогам, ні друзям.

Тільки ми будемо визначати, як будуть проходити вибори, як будуть звати президента, як буде виглядати парламент і таке інше. Це доросла позиція. Якщо вибори як етап політичного усвідомлення, організації і вибору для нас важливий, то ми не маємо реагувати на підготовку законодавства чи на дискусії довкола того, як відновити реєстр, як на якийсь подразник.

Якщо ми себе переконаємо, що не маємо готуватись до виборів, ми підемо в хаос і програємо як держава і як суспільство. Якщо ми підемо в комунікацію, що вибори не відбудуться раніше ніж 12-15-16 місяців, бо у нас ОБСЄ не приїде раніше ніж за 9 місяців від моменту рішення, тоді ми маємо шанс виграти у Росії, Китаю, Ірану і багатьох інших зацікавлених сторін в руйнуванні української демократії.

Анастасія Багаліка: Зруйнувати українську демократію через вибори можливо?

Ольга Айвазовська: Я думаю, що Україну можна зруйнувати через хаотичний, незахищений, непродуманий виборчий процес. Але для цього має бути ряд перепон. Наприклад, ми підготувалися, підготували законодавство і визначили, що за кордоном ми організовуємо все так — і це рішення лежить до часу «Ч».

Ми домовилися, що безпеку ми забезпечуємо в такий спосіб — під це лежить процедура, законодавство, потенційна практика. І цим ми усуваємо проблему хаосу, яка обов’язково виникне, якщо вибори треба організовувати вже, але за чинним виборчим кодексом, без відповіді на 100500 питань, як робити релевантними його норми на етапі повоєнних виборів.

Друге — це домовленість між ключовими політичними гравцями щодо того, що вони не будуть робити. Я маю на увазі усвідомлення політичних груп в тому ж таки парламенті, де є «червона лінія». І це не про критику опонента, бо цей процес буде відбуватися, це невід’ємний елемент виборів. Я маю на увазі червоні лінії щодо неприйнятності дій, спрямованих на руйнування української державності.

Громадське радіо потребує вашої допомоги для подальшого існування, і підтримати нас ви можете:

• за покликанням на монобанку https://send.monobank.ua/jar/3xdiYaF8Fu, де за найбільші донати на вас чекають чудові бонуси й подарунки від друзів та партнерів Громадського радіо
• ставши нашими патронами на Patreon
• PayPal: [email protected]