Попри всі складнощі для мене Донбас — більше, ніж війна — німецький режисер Георг Жено

«Донбас — ресурсний, в ньому є що робити, чим займатися».

Це режисер з Німеччини Георг Жено та Женя Стрижкова з Попасної. Вони, як і вся команда проєкту Misto to go, про яку я сьогодні розкажу, понад усе прагнуть показати, що Донбас — регіон не тільки про війну.

Георг приїздить на Донбас щороку від початку війни.

«Я планував сюди приїхати на 3 дні, але якось так вийшло, що я дуже емоційно пікдючився до людей тут, до учнів тут, для мене це щось особливе, ця можливість щороку сюди їхати, бо попри всі складнощі для мене донбас більше ніж війна. Тут таке бажання і життєрадісність цих учнів не дивлячись на все, що я просто завжди під дуже великим враженням їду. І це зараз вже сьомий рік.

Коли триває війна, поки російські військові на території україни, то це провокує в людині найгріші якості і одночасно найкращі і як контраст до найгіршого я тут перебуваю постійно в аурі любові, підтримки, чудового почуття гумору і тому мені маюуть цього в життя не вистачає, тому мені треба сюди раз на рік приїздити», — каже Георг Жено.

З року в рік він спостерігає, як ростуть і змінюються школярі, з якими він знімає фільми, ставить вистави чи просто говорить про життя. Третьокласники під час першого знайомства — сьогодні вже підлітки, а війна і досі триває.

«Розумієте, ми ж живемо у світі популізму та фейкових новин, пропаганди і, по-перше, багато людей досі в Німеччині не знають, що Росія і Україна — це різні країни. Для мене це дуже-дуже дивно, я багато про це в школах говорю і пояснюю. Багато є всередині країни стереотипів про людей на Донбасі (з негативною оцінкою), до речі не тільки через війну. Це руйнує можливість діалогу. Що потрібно Україні зараз? Найголовніше — це підтримати один одного від краю до краю, включаючи ті окуповані території, треба підтримувати один одного, але дуже великі стереотипи в негативному сенсі цьому заважають», — впевнений він.

Сни про Донбас

Зруйнувати стереотипи про регіон та показати, як мистецтво може допомогти вирішувати проблеми — основні цілі проєкту. Головне — навчити не мовчати про те, що болить.

«Мені почали періодично снитися сни — могли один-два рази на тиждень снитися. І в снах там все завжди однаково — звучить сирена — треба тікати, і так кожного разу. На ранок я прокидаюся з дуже дивним відчуттям, відчуттям провини», — це фрагмент фільму місто з собою, у якому школярі з прифронтових містечок (Миколаївки, Попасної та Бахмуту) розказують про те, що їм болить.

Його знімали ще у 2019. І ці проблеми не тільки про війну, а й про кохання, комплекси чи спілкування з рідними: усе те, що хвилює кожного та кожну з нас незалежно від того, з Бахмуту ми чи зі Льова, пояснює Женя. Коли вони працювали над фільмом, їй було 15. Зараз вона вже вчиться у Києві, але повернулася до проєкту тепер вже не просто школяркою, а тьюторкою.

«Тобто я проводжу всю цю діяльність, допомагаю Георгу. Ми шось разом координуємо, радимося. Найперший момент: коли тільки все почалося, я знайшла для себе тут величезний потенціал. Через мистецтво можна і потрібно вирішувати проблеми суспільства, через мистецтво завжди набагато простіше передати те, що болить, люди куди більш охоче йдуть на контакт, коли не бачать у цьому чіткої розмови. Так само було з нашим першим фільмом, який ми випустили у 2019 році — «Місто з собою». Сама його назва відкриває неабиякі можливості для фантазії. «Місто з собою» — кожен чує те, що йому потрібно, а так як у нас були діти з різних міст Донбасу, то кожен говорив про своє місто, про свої пробелми, про те, що важливо конкретно йому. Це була чудова можливість, що всі один одного почули, відгукнулися, знайшли один одного та підтримку, чого зараз дуже сильно не вистачає. У нас стояла пісня — вона була основною — «Бандитский Питербург» «Город, которого нет»», — додає вона.

Сама ця пісня транслювала те, що підліткам немає чим займатися.

«Вони живуть, ходять до школи, якось проводять час після неї, але де, як… Тоді дуже гостро постало питання стосовно формування якогось соціуму, громади, почався умовний етап „перебудови“, коли треба було різко створювати, а створювати немає чого і немає з чого.

Ця пісня була дуже символічна, ми всі її слухали і відразу згадували про те, що немає, де проводити час, що підлітки на Донбасі дуже хочуть допомагати органам влади розвиватися, щоб робити — у них є ідеї і потенціал. Ми створили це, і з виступами поїхали тоді у Київ, Львів, Харків. Також у нас були презентації у Берліні і Відні. На тлі йшов фільм, але, крім цього, ми використовували перформативні інструменти — передавали настрій, стан, через тіло. Ми нічого не говорили, у нас були записані наші історії, вони влючалисяч на тлі і основний акцент був саме на ці історії, на болючі теми для підлітків (те, про що ми розповідали, те, що нам боліло)», — згадує Женя.

Безпечний простір для дівчат

Під час цьогорічної школи працювати вирішили над реальними змінами. Протягом трьох місяців школярі Попасної, Бахмуту та Миколаївки відвідували воркшопи, тренінги та семінари про мистецтво, а також про розвиток власних проєктів — від ідеї до втілення, пояснює Георг Жено.

«Вони в рамках нашої школи придумують різні проєкти, як би вони хотіли змінити Донбас, і це неймовірно. Ми зараз з деном гуменним сидимо і вчимося у них. У них неймовірні ідеї і бажання. І ще один крок — ми зараз встновимо з ними діалог з місцевою владою, котра прямо чудово йде на контакт. Так наші діти з місцевою владою вже говорять про можливі варіанти реалізації таких проєктів. Мені один депутат після розмови з дітьми сказав» «Чому я раніше з ними не говорив? Це ж таке дивовижне джерело ідей, і вони такі прагматичні та реалістичні!», — ділиться Георг.

Команда з кожного міста працює над своїм проєктом, бо найкраще знає, що найбільш потрібно молоді, пояснює Женя.

«Наприклад, школярі з Бахмуту підіймають питання про їхнє місто — про те, що там не вистачає комунікації з владою, що немає хорошого місця, де можна відпочити учням після школи. Школярі з Миколаївки підіймають питання про благоустрій парку, де їм буде дуже добре проводити час, де можна засадити його квітами, поставити арку, я з Попасної, і у моєї команди тема сформована довкола комунікації військових переселенців. Я все це кажу до того, що всі ми з різних міст і у кожного з нас свої ідеї, я дивуюся кожного разу, коли ми починаємо обговорювати, наскільки вони різні і наскільки вони геніальні. Тут можна почути варіанти від освітніх проєктів і кімнат самовираження, але люди будуть приходити і малювати на стінах. Тут надзвичайно талановиті діти», — говорить вона.

Так, один із проєктів, який, сподівається Георг, вдасться зробити реальністю, якщо допоможе місцева влада — це безпечний простір для дівчат у Попасній та Миколаївці.

«І цей страх перед насильством з боку чоловіків — дуже важлива у нас тема, тому ми починаємо тут робити воркшопи, як себе взагалі поводити, потрапивши у ситуацію насилля, бо, я б сказав, 95% донбаських школярок, з якими я говорю, відчувають страх, що якісь чоловіки можуть з ними зробити щось, чого вони не хочуть, і один із наших проєктів вчить із цим боротися», — розповідає Георг Жено.

Для цього потрібне і в Попасній, і в Миколаївці приміщення.

«У них у буде однаковий дизайн та однакова програма кожного вечора. І там будуть проходити курси з самозахисту, приїде психлог, приїде спеціаліст по жіночому здоров’ю, бо деякі питання дівчаткам з 10 до 17 тут просто немає кому поставити. Крім цього, буде показ фільмів, будуть вечірки. Але найголовніше: це буде простір для них, де вони зможуть всі ввечері збиратися і ніхто не буде їх домагатися. Так само у нас народилася ідея створити курс для хлопчиків, як себе поводити з дівчиною, коли ти хочеш її на побачення покликати», — додає він.

 «Школярі перестають думати, що влада — це щось недосяжне»

Важливо, що під час роботи над проєктами школярам пояснюють, як знайти фінансування, презентувати ідею донорам та загалом таки втілити проєкт, а не покинути все на пів дорозі, каже Женя.

«Сам процес роботи — це зажди невелика подорож в себе. Ми вчилися брати проблеми з себе, чого не вистачає нам, що нам потрібно, тому що будь-який проєкт має хвилювати, він має походити з внутрішніх станів, щоб його реалізувати. Тільки тоді ти зможеш робити все дуже чесно, дуже щиро, і зможеш його захищати. Нас курували, нам ставили питання, нас наштовхували на думки. Нам треба було спершу створити короткий план проєкту та описати його. Ми це робили на невеликому аркуші паперу, а далі ми писали дуже великі описи проєктів, приблизно на три сторінки, щоб вивчити всі можливі питання, які нам можуть поставити під час презентації. Щоб ми були б готові дати на них відповіді», — впевнена Женя.

До них кілька разів приходили представники влади міста Миколаївка.

«Ми вже були готові, ми вже знали, як себе варто поводити… Добре те, що навіть після проєкту залишиться цей зв’язок, де влада зможе знайти підтимку в молоді, а молодь — підтримку у влади. Саме в цій послідовності. Бо ідеї мають завжди йти від населення, а влада вже має завжди їх підтримувати і допомагати втілювати. Органи влади відкриті завжди. Їм завжди було цікаво спостерігати за тим, як у них загоралися очі, коли про реалізацію проєктів говорили діти. Вони робили це чисто і безпосередньо. І було дуже по-особистому бачити їхній шок від того, що це справді реалізовано за кілька днів учнями школи, наскільки це невичерпний ресурс.

Говорили, що будуть допомагати та виходити на зв’язок. Мені здається, що це була якась точка неповернення, коли і влада відкрила для себе, що до школяів завжди можна звернутися за ідеями, і школярі перестають думати, що влада — це щось недосяжне і що до них неможливо достукатися. Саме такі проєкти допомагають поглибити комунікацію і нарешті розвивати регіон», — впевнена вона.

«Донбас ресурсний, в ньому є що робити, цим займатися і дуже сильно читається, як учні з різних міст горять цією основною ідеєю покращити свій регіон, обрати нове майбутнє для донбасу, самостійного його збудувати, що дуже важливо. Кожен готовий витрачат свій час, свох сили, докладати неймовірних зусиль, щоб стати на голову вище, щоб жити краще і не повторювати помилки минулого, не приходити до важких часів, а тільки зростати», — розповідає Георг.

Фільми школярів

Ще одна зі складових школи — робота над фільмами. Це дає змогу зафіксувати переживання чи відкриття, зроблені в моменті, каже він. Цьогоріч задокументувати вирішили дві історії. Одна з них — робота школярів з Миколаївки над спектаклем про Голокост. Таку тему діти обрали самостійно. Кажуть, хотіли розібратися, що відчували люди, яким вдалося вижити.

«Я їх постійно запитував, навіщо їм це потрібно було, і одна дівчинка сказала, щоб легше зрозуміти свій біль, бо ти починаєш розуміти біль інших. Один з фільмів ми повністю присвячуємо цьому спектаклю — «Танго смерті». Це буде фільм про те, як вони осмислили та відчули цю постановку. Мені дуже приємно сказати, що моя співрежисерка це Аліна Коберник, яка також є випускницею школи Миколаївки і одна із перших учениць, з якою я починав у 2014 році тут працювати. Другий фільм — про Інстаграм. І він про страх і булінг. Коли, до прикладу, хлопчикам говорять, що ти не мужик, якщо не лізеш в кожну бійку, або коли шось говорять дівчатам», — зазначає він.

Обидві стрічки робили разом зі школярами та школярками з Гамбурзької гімназії, аби налагодити зв’язок вже зараз. Після пандемії, каже Георг, мають амбітні плани познайомити школярів наживо і творити вже не через мережу. Це, перш за все, допомагає розширити рамки можливого та реального в своїй голові.

«Наші діти тут бачать, що в світі є багато шансів, і все може бути дуже по-іншому і різноманітно, і я знаю, що за всі ці 7 років, що школярі познайомилися з таким феноменом як мистецтво, вони пішли у творчі професії, і дуже успішно. Або ж стали адвокатами чи юристами, але вони зрозуміли, що мистецтво — це інструмент для роботи з власною особистістю і, звичайно, можливість пропрацювати травми», — впевнений чоловік.

Інструмент — дієвий, підтверджує Женя, каже, що випробувала його на собі у 2019 і тепер хоче передати його іншим.

«Особисто я своє вже відболіла і зараз сповнена сил та енергії, і в мене є інструменти мистецтва і крута команда, з якою я хочу допомогти перебороти біль іншим дітям, які тільки прийшли у проєкт, і почали брати участь», — зазначає вона.

Засловами Жені, кожен заслуговує бути почутим.

«Краса цих проєктів у тому, що вони не тільки націлені на розвиток міста чи реалізацію якихось великих та масштабних ідей, а вони ще й дуже сильно націлені на дітей та підлітків, на вирішення їхніх проблем і разом все це дає такий цікавий результат… Коли ти бачиш, як буквально за три місяці, за три місяці лекцій, семінарів та курсів, дитина чи підліток настільки виростає ментально, стає старшим, починає по-ншому сприймати все, що відбувається довкола. Він так само потім бере інструмент — це діалог, мистецтво, танець (будь-який спосіб самовираження можна назвати інструментом) і готовий спільно щось змінювати і будувати», — впевнена вона.

Змінювати та будувати нове, руйнуючи старі, але вкорінені стереотипи про регіон — чи не основна місія проєкту. По завершенню школи її учні презентували напрацьовані за цей час проєкти — своїм друзям, місцевій владі, представникам з Німеччини. Усе це, і можливість отримати коментарі до ідей ззовні, тренування вміння «продавати» ідеї, якими гориш, оточуючим — це перші кроки на шляху від мрії до реальності.

Анастасія Горпінченко для Громадського радіо 

Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS