Федоров зрозумів, що у нього можуть бути свої виборці — Юлія Забєліна

«В ОП дуже уважно стежать за суспільною думкою»

Вікторія Єрмолаєва: Сьогодні триває вже другий день протестів проти звільнення міністра оборони Михайла Федорова. Крім міністра оборони, перезавантаження, звісно, торкнулося всього Кабінету Міністрів: Верховна Рада призначила новий уряд і нового прем’єр-міністра.

Але найгучнішою темою все ж таки є кандидатура Федорова і кандидатура людини, яка теоретично може замінити його на цій посаді.

Цікаво, що після всього цього Верховна Рада паралельно йде на канікули. Як думаєте, це все пов’язано? Спеціально так підлаштували й прорахували?

Юлія Забєліна: Ні, я думаю, що насправді їм просто трохи не вдалося вчасно провести це призначення.
У них була кандидатура на посаду міністра оборони — Ігор Клименко, який зараз, по суті, взагалі залишився поза політикумом. Найімовірніше, тимчасово. Скоріше за все, йому знайдуть якусь посаду (Звільнений з посади міністра внутрішніх справ Ігор Клименко стане секретарем РНБО — ред.). Але ще станом на позавчора він розглядався всіма гілками влади як цілком очікуваний варіант призначення замість Федорова.

Частково на це вплинули протести, частково — громадська думка. Звісно, в Офісі Президента за цим стежать. Вони взагалі дуже уважно стежать за суспільною думкою, за тим, як реагує суспільство, постійно проводять якісь соціологічні опитування.

Але також я знаю, що у Верховній Раді не було достатньої підтримки кандидатури Ігоря Клименка. Зокрема, лунала критика і з боку військових. Йшлося про те, що Ігор Клименко — не зовсім та людина, яка зараз могла б щось змінити, впроваджувати реформи й стати фігурою, здатною щось вирішити в цій доволі складній конфігурації, з огляду на останні проблеми у Збройних силах.

Тому зрештою кандидатуру змінили, причому досить оперативно — буквально вчора.

«Федоров не спалив мости з президентом»

Вікторія Єрмолаєва: Якщо говорити про вже колишнього міністра оборони Михайла Федорова, то вчора на пресконференції він сказав, що президент Зеленський ще не поставив крапку. І склалося враження, ніби він сподівається, що його все ж можуть залишити на посаді.

Юлія Забєліна: Ні, не зовсім. Наскільки я знаю, Федоров розумів, що з ним остаточно готові попрощатися. Посаду міністра оборони йому не збиралися залишати навіть після протестів.

Йому пропонували посаду прем’єр-міністра, пропонували посаду радника в команді, але, наскільки я розумію, пан Михайло вирішив продовжити своє самостійне політичне плавання.

На мою думку, вчора Михайло Федоров достатньо чітко артикулював, що бачить себе в політичному житті України й все ж таки бачить себе окремо від Володимира Зеленського.

Я не погоджуюся з думкою, яку сама вчора читала у Facebook, мабуть, із десяток разів, що він спалив мости з президентом. Насправді він їх не спалив. Він був достатньо обережним.

Я була присутня на цьому брифінгу, і, скоріше, він остаточно спалив мости з Сирським. Він чітко дав зрозуміти, що не лише сам не готовий працювати з Сирським, а й що є велика кількість командирів — він навіть називав деякі прізвища, — які, скажімо так, страждають від певних рішень головнокомандувача.

«Федоров зрозумів, що у нього можуть бути свої виборці та прихильники»

Юлія Забєліна: Федоров учора, по суті, чітко окреслив, з якою групою в суспільстві він готовий працювати. Скажімо так, який це може бути електорат.

Водночас основний акцент він усе ж таки зробив на тому, що встиг зробити за останні пів року в Міністерстві оборони. Звісно, це була дуже емоційна розмова.

Мені здається, що ми взагалі не дуже звикли до таких емоційних і відвертих розмов чиновників. Я не пам’ятаю настільки відвертої пресконференції чи такого відкритого спілкування з журналістами навіть під час офреків. Я достатньо часто ходжу на такі офреки з чиновниками, і навіть там вони дуже люблять говорити, знаєте, такими вилизаними фразами й насправді мало що розповідати.

Андрій Куликов: Але ж він уже не чиновник, не урядовець.

Юлія Забєліна: Він не чиновник, але залишається політиком.

Андрій Куликов: Саме тому він вмикає показову щирість і відвертість.

Юлія Забеліна: Так, але мені здається, що він зробив це, зокрема, для того, щоб продемонструвати, скажімо так, свої подальші цілі: у яких сферах він себе бачить і з якими людьми був би готовий рухатися далі.

І, знову ж таки, повторюся, мені здається, що це не президент України. Хоча Михайла Федорова досить тривалий час справді розглядали як потенційного очільника партії «Слуга народу» або якоїсь нової політичної сили.

Проте, я думаю, що за цей час Михайло Федоров зрозумів: у нього можуть бути свої виборці, можуть бути свої прихильники. Я знаю, що він для себе вже чітко окреслив, яким шляхом хоче рухатися далі.

«Ми переходимо до політико-силового управління державою»

Андрій Куликов: Наскільки це типово чи нетипово для України, щоб людина зі Служби безпеки України була на чолі Міністерства оборони.

Ми ж знаємо, що насправді між багатьма силовими відомствами в будь-якій країні, зокрема й в Україні, існує певна напруженість.

Юлія Забєліна: Насправді, знаєте, останніми днями я для себе сформулювала, що ми поступово переходимо до такого політико-силового управління державою. Хочеться комусь цього чи ні, але, мені здається, це факт.
Після того, як Євген Хмара став виконувачем обов’язків міністра оборони, фактично підвищення отримав і Олександр Поклад, який також виконуватиме обов’язки очільника СБУ. У нас зараз, знаєте, ціла плеяда виконувачів обов’язків. На жаль, але пан Поклад лише посилив свій вплив.

Тобто насправді в кількох ключових структурах зараз будуть силовики. Причому, знаєте, з доволі неоднозначною, можна сказати, біографією, якщо йдеться про Поклада.

Тому я думаю, що саме такий сценарій для себе обрав Володимир Зеленський. Бо, хоч би що розповідали про авторів цих кадрових змін, основну відповідальність усе одно несе президент.

Саме він ухвалив ці рішення. Він вирішив щодо Юлії Свириденко. Він вирішив щодо тієї самої Ольги Стефанішиної, яка поки що працює послом у Сполучених Штатах. Він ухвалив рішення і щодо Хмари. Тобто це насамперед відповідальність президента.

«Це було взаємне несприйняття одне одного»

Вікторія Єрмолаєва: Цікаво, що єдина претензія до Федорова, яка була озвучена публічно або хоча б читалася між рядками, полягала в тому, що він провалив реформу мобілізації.

Водночас перед новим міністром оборони ставлять уже інше головне завдання — далекобійні удари.

І тут чомусь складається враження, що президент зараз уникає говорити про основну проблему — мобілізацію.

Юлія Забєліна: Я б усе ж таки трохи не погодилася з таким формулюванням. Президент не говорив, що основна причина полягає в тому, що Федоров провалив реформу мобілізації.

По-перше, претензії були загалом до пропозицій, які Федоров озвучував щодо реформи армії. Зокрема й щодо контрактів. Я знаю, що військові особисто, у публічних розмовах, багато це критикували.

Так, з одного боку, почався певний рух у тому напрямку, про який ми весь цей час узагалі не чули. Навіть президент публічно заявляв, що вже наприкінці осені перші військовослужбовці, які служать найдовше, зможуть почати звільнятися.

Тобто цього ми не чули ні за попереднього міністра, ні за Шмигаля, ні за Умєрова, ні тим більше за Резнікова. У нього взагалі були інші завдання. Тобто, з одного боку, претензії були саме до цього, хоча це теж дискусійне питання. Чи достатньо пів року, щоб такі реформи не просто озвучити, а й реалізувати? Пів року — це дуже мало, особливо для такої системи.

Я пам’ятаю, коли призначали пана Шмигаля, то багато спілкувалася з депутатами Комітету з питань національної безпеки, оборони та розвідки. І вони ще до його призначення казали мені, що потрібно ледь не пів року лише для того, щоб увійти в курс справ у міністерстві.

А тепер у нас знову зміна міністра. Я знаю, що Михайло Федоров звільнив багато людей у самому міністерстві, які очолювали різні департаменти. Тобто зараз знову треба заводити нових людей, щоб вони ознайомлювалися зі станом справ.

Але, повертаючись до причин, президент так само дуже чітко висловив своє невдоволення, як мінімум, Сирським, про що говорив під час спілкування з депутатами своєї фракції. Також ішлося про їхні взаємини та конфлікт.

Останнім часом багато хто волів не називати це конфліктом, але це був навіть особистий конфлікт. Це було взаємне несприйняття одне одного. Здається, навіть сам президент казав, що йому доводилося постійно бути третьою стороною в їхній комунікації, щоб вони взагалі могли спілкуватися. Напевно, у такій конфігурації справді дуже важко впроваджувати якісь ефективні рішення.

«У команді Зеленського шукають помітних фігур, щоб розкрутити їх на всеукраїнському рівні»

Андрій Куликов: Дивлюся на новий, хоча й не зовсім новий, склад Кабінету Міністрів України.Там багато знайомих прізвищ, але є й, на мою думку, дуже цікаві призначення. Віталій Безгін — на посаду міністра у справах громад, територій та внутрішньо переміщених осіб.

Я знаю Безгіна давно і, на мою думку, він справді добре знається на цій сфері. Але ще більше мене, чесно кажучи, зацікавило призначення Віталія Кіма на посаду міністра у справах ветеранів. Що ви про це скажете?

Юлія Забєліна: Віталій Кім, мені здається, ще на початку повномасштабного вторгнення став достатньо помітною фігурою в медіапросторі.

Після цього йому в Офісі Президента заборонили давати забагато інтерв’ю. Наскільки я знаю, це було розпорядження ледь не особисто Андрія Єрмака. І знову ж таки повертаємося до того, що коли хтось стає помітним і суб’єктним, його намагаються певним чином обмежити. Його прибрали з медіапростору.

Зараз Єрмака, принаймні в публічному просторі, в Офісі Президента вже немає. Діють дещо інші правила кадрових призначень.

Тому Віталій Кім — це, з одного боку, людина з регіонів, яка має суспільну підтримку. Я знаю, що в закритих соціологічних дослідженнях його теж, до речі, включають до рейтингів і вимірюють його підтримку. Так само як і Ігоря Терехова. Нагадаю, що він теж, хоча й несерйозно, але все ж розглядався серед претендентів на посаду прем’єр-міністра.

Тобто в команді Зеленського шукають помітні фігури, яких зможуть зробити більш суб’єктними або, простіше кажучи, розкрутити на всеукраїнському рівні, щоб використати їх у майбутньому політичному житті чи під час майбутніх виборів — у тій чи іншій конфігурації, зокрема включивши їх до виборчого списку.

Зараз навіть вимірюють рейтинг потенційної партії Кіма та Терехова. Але для того, щоб така партія успішно стартувала, їй, звісно, потрібне всеукраїнське підґрунтя. Тобто її лідерам потрібна ще більша впізнаваність, ніж вони мають станом на зараз. Тому у команді Зеленського зараз шукають саме таких помітних особистостей.

Але я знаю, що у ветеранській спільноті призначення Віталія Кіма сприйняли досить неоднозначно. І навіть не через те, що він сам не є ветераном. Можливо, він призначить собі відповідних заступників. Я принаймні на це сподіваюся, бо, як на мене, він має розуміти, що йому потрібно призначити, як мінімум, заступників з-поміж ветеранів.

«Складно зараз лише протестами реалізувати зміни»

Вікторія Єрмолаєва: Торішні протести, які збіглися в часі, призвели до певних результатів. А як щодо нових мітингів?

Юлія Забєліна: Я теж їх згадувала, бо вони справді відбувалися майже в ті самі дати, що й торік у липні.

Але паралельно з протестами минулого року постійно відбувалися дзвінки від європейських посадовців. Особисто телефонувала Урсула фон дер Ляєн президенту щодо того, що він узагалі робить із НАБУ. І це був не один дзвінок. Телефонували й інші посадовці Європейського Союзу, які фактично підтримували цей протест.

Зараз такої підтримки, наскільки я знаю, немає. Ніхто не телефонує в Офіс Президента, ніхто не дорікає президенту за те, що він вирішив змінити міністра оборони.

По-перше, оборона все ж таки є сферою відповідальності президента, так само як і дипломатія. Тому мені здається, що без такої підтримки реалізувати якісь зміни лише за допомогою цих протестів зараз буде достатньо складно.