«Проєктний підхід завжди виграє перед абстрактним зазубрюванням» — СЕО GoITeens Вячеслав Поліновський

«Роботодавцям цікавий не просто папірець, а результати, яких ти вмієш досягати»

Руслана Брянська: У нашому дитинстві багато хто намагався отримати 12 балів, або хоча б 10. Як зараз ситуація змінилась? Що важливіше для дитини, 12 балів чи реальні навички?

Вячеслав Поліновський: Цю задачу можна розібрати на дві складові. Перше — бали, друге — реальні навички. В Україні така система, в якій рішення, наскільки дитина обдарована, ухвалюються на основі НМТ й атестату. Щоб вступити в український ВНЗ потрібно мати найвищі бали.

Чому? У більшості випадків бали — це і є мета, адже вони відчиняють двері в певний ВНЗ, особливо коли дитина має змогу навчатися виключно на бюджеті. Якщо ж у батьків є змога розглянути різні варіанти, зокрема вступу у європоорієнтовні ВНЗ, це відкриває більше можливостей: там будуть дивитися, які проєкти робила дитина під час навчання, які есе написала, який мотиваційний лист запропонувала тощо.

Руслана Брянська: Ми пройшли той період, коли нам казали в університеті: «Забудьте все, що ви вчили в школі», а на роботі казали: «Забудьте все, що ви вчили в університеті». Що, на вашу думку, має бути запорукою успішної кар’єри?

Вячеслав Поліновський: По-перше, треба звертати увагу на те, що дає навчання. Наразі школа тренує вміння бути зосередженим на задачах, які тобі взагалі не цікаві. Якщо у тебе гарні оцінки, то у тебе й буде навичка «робити те, що не подобається». У цілому це нормальний скіл — для роботи інколи теж.

Другий момент — це тайм-менеджмент. Якщо дитина вміє швидко зробити домашку, щоб потім зайнятися ще чимось, — це вміння розставляти пріоритети і менеджерити свій час.

У дитинстві я був одним із найперших, хто вибігав після школи на двір і кликав всіх інших. У дворі всі думали, що я «трієчник» — не може ж дитина так швидко робити домашку, — а в школі всі думали, що я, навпаки, сиджу цілий день вдома і «зубрю». Насправді, секрет був дуже простий: я робив домашку одразу після того, як мені розповіли матеріал, тому не треба було витрачати час на згадування.

По-третє, на будь-якій роботі будуть також вимагати вміння добре комунікувати, бажано письмово, адже зараз більшість задач ставляться через таск-менеджери, і що чіткіше ти забрифуєш, то краще ти отримаєш результат.

По-четверте, у компаніях буде цінуватися самонавчання і вміння самонавчатися — і виживати в умовах, коли тобі не надали ґрунтовне ТЗ. Тут школа нам знову підставляє підніжку, адже всі задачі зазвичай мають чіткий розв’язок, який інколи можна або підгледіти в кінці підручника, або погуглити в інтернеті.

Коли ти приходиш на роботу, виявляється, що можна зробити роботу і мати п’ять різних результатів, і який з них правильний, ніхто крім тебе не знає — інколи не знає навіть і твій керівник. Часом варіант, який зараз здається найефективнішим, може дати в довгостроковій перспективі поганий ефект, а посередній — привести до цікавіших результатів.

Ще один момент, на якому варто зосередитись, — це готові проєкти. Роботодавцям цікавий не просто папірець, а результати, яких ти вмієш досягати. Відповідно, батьки мають вчити дітей, що треба не просто навчатися заради оцінок, а і робити додатково самостійні проєкти.

«Батькам не треба формувати очікування, що тільки 12 балів — це прийнятна оцінка»

Руслана Брянська: Я як СEO компанії, виконавча директорка Громадського радіо, при наборі людей на роботу звертаю увагу на комунікаційні навички, тайм-менеджмент і на стресостійкість.

Як дати дитині розуміння стресостійкості? Чи може бути в підґрунті цього віра в себе?

Вячеслав Поліновський: Стресостійкість потрібна завжди, бо це дорівнює не швидкому вигорянню.

У мене було багато кейсів, коли ми наймали гарних фахівців, і вони вигоряли за 3-4 місяці, тому що їм здавалося, що вони нічого не встигають. Навіть коли на one-to-one ти починаєш казати: «не навалюй на себе стільки, у мене немає очікувань, що ти тут і зараз розберешся з усім. Я очікую, що ми з тобою надовго». Ні, усе одно люди заганяли себе постійно в стрес.

Ми в GoITeens багато часу витрачаємо на розвиток софтскілів у дітей. У нас цей напрямок йде як паралельно до основних продуктів, так і окремо — в GoITeens є «Майстерня лідерства», яка трансформуватиметься в софтскільну академію. Ми прокачуємо розуміння про себе, стресостійкість, конфліктологію, вміння комунікувати з іншими, бо сучасним дітям цього дуже не вистачає.

У школі вони спілкуються виключно про уроки, причому в різних манерах. Школа трансформується, але чи повністю? Чи дозволяє вона дітям зараз казати вільно те, що вони думають, а не те, що прописано в підручнику? Сприймається це, найвірогідніше, на 3-4 бали, хоча це просто альтернативна точка зору. Відповідно, діти стресують у школі, взаємодіючи з вчителями, з іншими підлітками. Не варто забувати, що на них впливає і війна.

Школа завжди була для дітей — як і університет — місцем, де ти трохи стресуєш. Це одна з причин, чому діти втікають в онлайн, де вони можуть свій стрес виплескувати.

Батьки зі свого боку мають подумати: «Чи зробив я щось, щоб знизити стресонавантаженість на свою дитину?». Ваша донька чи син нервує, що оцінки не ті. Ви можете сказати: «Можеш мені розповідати про будь-які оцінки. І я точно підтримаю тебе, бо я люблю тебе, а не твої гарні оцінки».

Руслана Брянська: Як дитині дати розуміння, що головне не 12 балів, а те, що в неї у голові?

Вячеслав Поліновський: По-перше, батькам не треба формувати очікування, що тільки 12 балів — це прийнятна оцінка. Якщо є тригер «12 або нічого», то ви сформували ще один фактор стресу. По-друге, 12 балів зі всіх предметів — це неможливо, яка б не була дитина.

Я переконаний, що батьки повинні зробити більший фокус на цінності. Наприклад: «Я бачу, як ти багато вкладаєш в математику, яка тобі не зовсім йде і не подобається. Що я можу зробити, щоб тобі стало легше?». Головне не робіть домашку замість дитини.

Не змушуйте її робити завдання ідеально. Оцініть те, як дитина вміє сісти і зробити те, що їй задали. Не треба перегортати сторінку і примушувати зробити «начисто» або переписувати без жодної помилки заради +2 балів.

Руслана Брянська: Винагорода за проєкти — це зазвичай не про оцінки. Розкажіть, як діти створюють проєкти в Go-ITeens?

Вячеслав Поліновський: У Go-ITeens ми не ставимо оцінки за домашні завдання або виконані проєкти. Ми даємо фідбек: розповідаємо, що було класного та що можна покращити.

Ми бачимо, що діти дуже щасливі вже від того, що їм дають об’єктивний, розгорнутий зворотній зв’язок. Інколи дивлюсь, як мій молодший син займається у нас: він світиться, коли розповідає, що сьогодні зробив: «завантажив ось такий промт», «разом ми зробили в Claude ось таке, потім таке», «мої моди для Майнкрафту завантажило стільки-то людей».

Для дитини відбувається підміна незрозумілих оцінок на конкретні результати. Одного разу батьки розповідали, як їхня дитина приймала участь у нашому конкурсі: сама тихенько завантажила проєкт, а потім плигала по хаті, що зайняла, здається, третє місце, — не найтоповіше. Однак дитина була щаслива, що зробила проєкт, який оцінило журі, і отримала відзнаку, що вона молодець. І цього було достатньо.

Для 1-3 місць на наших конкурсах є регламентовані призи, однак зазвичай ми не афішуємо, що призи обов’язково будуть й у інших. Тож коли раптом дитині ще й прийшло щось на Нову Пошту, вона була дуже радісна: дитина зрозуміла, що те, що вона робить, може приносити і матеріальні результати, не тільки задоволення. Батьки розповідали, що з отриманою футболкою та рюкзаком дитина не розлучається.

Руслана Брянська: Яка зараз ситуація у дітей з комунікацією? Чи спонукають проєкти та результати інших робити щось своє?

Вячеслав Поліновський: Насправді діти зараз і так доволі багато комунікують. Просто раніше ми кричали: «Виходь!» під вікнами, а сьогодні вони переписуються, роблять сумісні проєкти. До речі, саме тому ми створили Discord-спільноту, де всі діти можуть обмінюватися думками, групуватися по проєктах. Для цього ми періодично робимо різні конкурси та воркшопи.

Діти можуть спілкуватися, ділитися проєктами і вивантажувати код, бо Discord — це єдине середовище, спільнота однодумців. Така креативна спільнота спонукає дітей до розвитку та комунікації. Вони заходять, читають повідомлення і думають: «А що я тоді туди напишу?».

Можуть бути діти, які відчувають себе ще новачками, але ж вони всі починають навчання як новачки. Просто хтось починає перший частіше писати в цій спільноті, потім всі підтягуються, і через 3-4 місяці я бачу, що в чаті досить багато повідомлень від дітей, вони об’єднуються в групки, щоб щось поробити. Це справді працює. Думаю, що цифрова комунікація дуже допомагає дітям знаходити друзів.

«Школа — найкращий час, щоб спробувати себе всюди»

Руслана Брянська: Як батькам знайти баланс між хорошою успішністю дітей і здобуттям практичних навичок?

Вячеслав Поліновський: Я повторюсь: я б дуже радив не зосереджуватись на 12 балах зі всіх предметів. 12 балів — це не найголовніша мета. Важливо зрозуміти, що дитині треба. НМТ на 200 — це єдиний шанс, щоб поступити у певний ВНЗ? Тоді так, доведеться певний період часу напрягтися, однак для цього 12 балів з усіх предметів не потрібні.

Ви можете поговорити з дитиною про майбутнє: пояснити, що «аби реалізувати ось такі кар’єрні бажання, ти повинен мати такий склад предметів, які варто здати на найвищі бали».

Відповідно, слід зосередитися на декількох предметах, які повинні бути максимально глибоко вивчені. Це, до речі, дуже класний поінт і у контексті роботи: спеціалісти середнього рівня мало кому потрібні. Усі шукають зірочок у певному напрямку. Однак ти не можеш бути зірочкою і в продажах, і в маркетингу.

Хтось повинен максимально вивчати історію України, а хтось повинен вкладатися в англійську мову чи математику. Краще йти до «12» з фокусних предметів, які для дитини є важливими для майбутнього.

ВНЗ також останнім часом все більше звертають увагу на проєкти: тож ми як батьки повинні домовлятися з дітьми, що: «раз на пів року ти робиш якийсь великий проєкт». Бажано, щоб він мав якесь підтвердження — наприклад, на GitHub був розташований код і опис проєкту. Тоді будь-який роботодавець може подивитися і сказати: «О, так ваша дитина вже в 16 років викладала ось такого рівня проєкти».

Це може бути МАНівська робота (у рамках Малої академії наук) або соціальний проєкт, наприклад, створення сайту для освітнього стартапу, який напише потім дитині подяку. Це може бути будь-що.

Останнє побажання для батьків — звертати увагу на те, щоб дитина качала не просто знання, а й вміння. Саме тому GoITeens сам по собі проєктно-навчальний: будь-який курс розроблений так, щоб дитина навчилася робити проєкти певного рівня.

Ми пишаємося роботами дітей. У нас раз на місяць є внутрішня зустріч, де кожен співробітник компанії може зайти і подивитися на результати учнів. За місяць відбувається багато захистів проєктів, і ми милуємося якістю цих робіт. Потім ми це обов’язково доносимо дітям, кажемо: «Саме твій проєкт розглядали, подавали», — вони цим дуже пишаються.

Руслана Брянська: Наскільки важливо дітям пробувати себе в різних сферах?

Вячеслав Поліновський: Зараз векторів дуже багато. За останні роки виникають професії, назви яких дорослі часто навіть не знають. Моя рекомендація — пробуйте давати дітям максимально широкий спектр можливостей спробувати себе.

Якраз поки у дитини є вільний час після школи — це найкращий період, щоб спробувати себе в чомусь, зрозуміти, чи подобається розвиватися в цьому напрямку. Якщо подобається, то дайте трошки більше часу, хай порозбирається, досягне свого навчального результату — як ми це називаємо в GoITeens.

Ми розуміємо, що інколи діти до нас приходять не на весь продукт. Вони досягають своєї навчальної мети, вони навчилися робити те, що їм хочеться, а далі починають крутити головою — а що у вас ще є? Завдяки тому, що у нас є 19 напрямків, вони знаходять себе, і це класно.

Руслана Брянська: Я насамкінець хотіла запитати про ШІ. Володіння штучним інтелектом — це вже софт-скіл чи ні?

Вячеслав Поліновський: Так, софт-скіл, адже більшість дітей часто звертаються в улюблений для себе ШІ: ChatGPT, Gemini, Claud, Copilot, і починають там чатитися. Вміння спілкуватися зі штучним інтелектом — це софт-скіл. Це стосується і генерації тексту, зображень, і розпізнавання роботи ШІ.

Водночас вміння правильно прописати промт — це гард-скіл. Тут треба знання та досвід, який набувається не швидко.