Європа в пастці ілюзій щодо того, що з Росією можна домовитися — Ганна Гопко

«За перемовинами ховається змова Трампа та Путіна»

Вікторія Єрмолаєва: Було крихке сподівання, з’явився певний позитив щодо Олешок, де оголосили перемир’я й евакуйовуватимуть людей. Якраз зараз відбуваються всі ці процеси. Трохи видихнули: у людей, які потерпали від голоду, є шанс урятуватися. Аж тут Росія завдає страшних ударів по Дніпру, Чернігову та інших містах України. І, звісно, це крихке сподівання хоча б на маленьке перемир’я розсипається й розбивається.

Що зараз узагалі відбувається, на вашу думку? Я почала із запитання, чи справді Україна наближається до миру, бо ми знову говоритимемо про переговори.

Ганна Гопко: Я думаю, що це була величезна помилка, коли Трамп удруге став президентом і нас втягнули в так званий перемовний трек, який продали як спосіб наближення «миру». Насправді за цим ховалася змова Трампа з Путіним, щоб Україна капітулювала. І ми маємо всі ознаки того, що це відбувалося дуже системно.

Згадаймо 2025 рік, коли наші європейські партнери тиснули на Україну й казали: «Не поводьтеся так неадекватно. Ви мусите витанцьовувати перед Трампом, тому що Європа не самостійна, не суб’єктна. Виграваймо час».

І ми догралися до того, що російська дипломатія з досвідом КДБ використовує всі ці так звані перемовини просто як продовження війни, щоб розмити образ РФ як агресора, щоб Трамп міг говорити про «дві сторони». Тобто вже немає жертви й агресора. Ми маємо певні наслідки, тому що нас постійно підгодовують цим «ось-ось».

По суті, Росія не змінила своєї стратегічної цілі. Якщо читати Караганова, Дугіна та інших, ця ціль — повернення Європи у сферу впливу Євразії. Для цього потрібне знищення України. Росія чинить геноцид, але слово «геноцид» не звучить. Так само не звучать слова про українську перемогу як шлях до того, щоб нейтралізувати Росію як джерело загроз і дестабілізації в Європі.

Нам підмінили це закликом: «Домовляймось». Домовлятися про що? Про поступки України. Ви чули хоча б, щоб Україна зараз у своїх вимогах казала: «Ми хочемо, щоб Росія забралася з нашої території»? Вимоги, які звучали раніше, ми зараз звузили до того, що знову готові зустрічатися з Путіним утрьох чи зустрічатися з європейцями тощо.

У нас зараз настільки викривлене дзеркало, і це справді страшно. Навіть усередині українського суспільства ці голоси людей, які нам щось обіцяють, розмивають сприйняття. Мені це боляче.

На Варшавському безпековому форумі, на закритому обіді, який організував міністр закордонних справ Норвегії, виступила Енн Епплбом у присутності американських сенаторів, зокрема республіканців, європейських партнерів і генералів. Вона дуже чітко всім сказала: «Дивіться, європейська безпека зараз залежить не від Білого дому, не від США, а від України. У 2022 році ви всі дивилися на США й чекали відмашок, що робити: давати Україні винищувачі чи не давати, танки тощо. Ви повністю віддали власну безпеку на відкуп рішенням американців».

Але за ці роки Україна не просто втрималася під тиском. Згадайте, як нас зрадили у 2023 році, коли був контрнаступ. Україна стала джерелом і гарантом європейської безпеки.

Замість того щоб зараз допомагати нам якомога більше — хоча європейці багато дають, ми цього не заперечуватимемо, — вони тиснуть на Україну, як ми чуємо з різних зливів інформації, щоб ми не били навіть власною зброєю. Не тією, яку нам давала Америка.

Пам’ятаєте, як іще за часів Байдена, який уже завершував свій термін, казали: «Ми не можемо дати вам ATACMS, бо ви будете завдавати ударів углиб території. Вони вам і не допоможуть, і ми не даємо на це зеленого світла». А зараз у нас уже є власна зброя, і нам кажуть не бити по російських НПЗ. І це роблять європейці.

Коли деякі високопосадовці країн Балтії наляканим голосом кажуть мені: «Ганно, ти бачила провокації в нас на кордоні, що відбувається в Латвії, Естонії?», я відповідаю: «А коли ви нарешті дозволите нам розмістити певні види озброєння, щоб робити Росії боляче? Чому Білорусь повністю мілітаризована?»

Вона втратила свій воєнний суверенітет, або не втратила, а віддала його на відкуп Росії. Там «Орешники», там ядерна зброя. Білорусь мілітаризована до рівня не просто розгортання російсько-китайських сил, а й наступу чи тестування статті 5. Європа в пастці ілюзій щодо того, що з Росією можна домовитися.

«Європа — в меню хижаків»

Вікторія Єрмолаєва: Лідери Норвегії та Фінляндії телефонували Путіну, а потім Зеленському. Вони пропонували свою допомогу на переговорах та участь у цьому процесі.

Ганна Гопко: Європейці повинні зрозуміти: попри цей трешовий підхід, це ставлення до України, вони не повинні думати, що вони особливі, бо є членами ЄС і НАТО. У них має працювати інстинкт самозбереження.

Коли Трамп знущався, розповідав, що президента Зеленського треба відправити у відставку, що він диктатор, намагався дуже негідно чинити з Україною, багато хто думав: «А ми зараз коштом України будемо закривати свої питання. До нас він так не ставитиметься, тому що приїде на саміт НАТО, а ми влаштуємо йому ночівлю в королівському палаці, якось трохи підкупимо, заспокоїмо його его».

З Трампом це не працює. Трамп хоче бути як Путін, а не просто багатієм із мільярдними ставками. Тому всі ці угоди: дизель, повернення російського газу на європейський ринок, спільні з Російською Федерацією проєкти зі скрапленого природного газу (LNG) в Арктиці, бажання віджати в європейців 190 мільярдів євро коштів російського Центробанку й поділити їх на двох із Росією.

Це все про угоди, у яких Європа — в меню цих хижаків. Ми про це говорили європейцям раніше. Я пам’ятаю їхні очі: «Це ж, розумієте, ви втомлені, це вас намагаються поділити, а ми інші».

Тепер вони розуміють. Нагадаємо, це почалося з Гренландії. Уже тоді країна НАТО поводилася як агресор чи диктатор щодо іншої країни НАТО. Навіть усі ці заяви вже були.

«Зеленський став заручником дуже добре спланованої російської спецоперації»

Андрій Куликов: Як ви оцінюєте те, що президент Зеленський сказав, що росіяни серйозно налаштовані на переговори? Здається, йшлося про Абу-Дабі.

Ганна Гопко: Я думаю, що президент України став заручником дуже добре спланованої російської спецоперації щодо так званого дипломатичного треку. Він не може допустити, щоб Україну звинувачували в небажанні завершити війну, тому змушений підтакувати.

Згадаймо 2025 рік, коли Трамп сказав: «Хай вони їдуть у Стамбул, зустрінуться з Путіним». У нас суспільство тоді було шоковане: як це — зустріч із Путіним у Туреччині? Президент виходить і каже: «Я готовий із ним зустрітися». Або: «Треба змінити Зеленського, він не хоче виборів». Президент виходить і в Мюнхені каже: «Я готовий проводити вибори, тільки хай Путін 60 днів не б’є, і ми підготуємося до виборів».

У нас виникає купа таких безглуздих ідей, але вимушених. Ми це робимо, щоб не дати Трампу козиря. Аби він потім не міг пояснювати своїм виборцям: «Подивіться, Путін уже готовий зустрічатися із Зеленським, але Зеленський не хоче. Путін хоче завершення війни, але Зеленський і Україна знову не хочуть».

Так само Трамп вліз в Іран, абсолютно не продумавши операції. Він думав, що це буде венесуельський кейс: можна відправити спецпідрозділ «Дельта», вони викрадуть Мадуро, а після цього можна буде контролювати венесуельські нафтові компанії, повернути Латинську Америку у свою сферу впливу.

Він думав, що влізе в Іран, а перси одразу здадуться й скажуть: «Чудово, давай. Ні КВІР у нас немає, ні еліт, нічого. Ми просто повернемося…»

Але різні сили, які там є, почали лупити по американських партнерах, попри жодні міжнародні зобов’язання. Це те, чого ми боялися із самого початку, бо нам із 2014 року казали: «Тільки політико-дипломатичним шляхом ви врегулюєте цю ситуацію. Жодної летальної зброї не просіть». Ми, як то кажуть, дослухалися до повномасштабної війни.

Чому я згадала цей трек? Коли ситуація в Ормузькій протоці стала непередбачуваною з погляду транспортування нафти й ціни зросли, хто був винен? Не Трамп, не Росія, не Іран — Україна. Вони розповідали ці казки. Ми бачимо постійні звинувачення.

Трамп грає на боці російської стратегії — повернути Європу у сферу впливу й поділити світ на трьох.

Вікторія Єрмолаєва: На трьох — це хто? Трамп, Путін і Сі Цзіньпін, правильно?

Ганна Гопко: Так. Хоча Росії там узагалі не мало б бути. Але через жадібність Трампа, Віткоффа й Кушнера, яким намалювали перед очима мільярди доларів, вони не просто повернули Росію до глобального порядку денного через червону доріжку на Алясці, а й говорять про якісь бізнес-проєкти, тиснуть і на нас, і на Європу.

Тому треба не змінювати нашу принципову позицію, треба пояснювати європейцям. За ці п’ять років я часто чую: «Ми орієнтуємося на вас. Якщо ви десь дасте тріщину, посиплетеся… Ми ще тримаємо певні позиції, тому що ви не здаєтеся. Але щойно ви підете на якісь поступки, уся ця архітектура, санкції — усе почне летіти шкереберть. Щойно Україна піде на поступки, які зараз здаються вам неприпустимими».

«У чорному квадраті нам намалювали темряву, з якої немає виходу»

Вікторія Єрмолаєва: Якщо говорити про можливі теоретичні переговори, принаймні про те, що зараз є в інформаційному просторі, то які наші позиції? Як це оцінити? Зеленський каже, що ми готові зупинитися на тій лінії розмежування, яка є зараз, і не готові вивести війська з Донбасу.

Росія наполягає на тому, щоб ми вивели війська з Донбасу, і висуває інші вимоги. Ми тут у слабшій позиції — так відчувається.

Ганна Гопко: Нам намагаються намалювати приреченість: нібито в нас немає іншого шляху. І це пастка, яка з кожним днем дедалі більше затягує нас у бездонну прірву. Від самого початку була хибна логіка, нас програмували на хибну ціль: ми повинні йти на поступки. І ми почали поступово здавати свої вимоги.

Хоча ми прекрасно б’ємо по російських НПЗ. Продовжуємо знищувати російські літаки нашою зброєю, «Нептунами», — не американською, не європейською. Але всі ці новини, які показують, що Україна має потенціал, уже не потрапляють у заголовки.

Є певний мейнстримний наратив, у якому ми вже всі шукаємо порятунку. Плюс нам сказали, що зима ще не почалася, а світла вже немає, води не буде, цю зиму ми не переживемо. У чорному квадраті нам намалювали темряву, з якої немає виходу. Це звучить дуже лячно, і перемовини виглядають як світло в кінці тунелю: а раптом?

Це новий імперіалістичний перерозподіл світу. Тому ми повинні зрозуміти: Україні треба своїми інноваціями переконати Європу, країни, які мають потенціал для промислового масштабування.

Швеція входить до десятки найбільших виробників зброї у світі. Учора наша посолка Світлана Заліщук опублікувала допис про поїздку на нове металургійне підприємство. Який важливий виклик стоїть перед Європою? Можливість війни на двох фронтах одночасно.

Уявімо сценарій: Росія за підтримки Китаю вторгається в країну НАТО. Тут є різні варіанти: перекриття Сувальського коридору, 400 дронів, які летять на об’єкти критичної інфраструктури Польщі, Литви, Латвії. Чи це можуть бути дії сил Північного флоту РФ у Балтійському морі? Чи спроба захоплення Готланду — найбільшого острова Швеції, який має стратегічне розташування для Балтики? Якщо Росія контролюватиме Готланд, то зможе звідти бити своїми зенітними ракетними комплексами.

У Росії є різні сценарії: від простого тестування за допомогою мігрантів до провокацій на спільному російсько-латвійському кордоні. За такого рівня мілітаризації Білорусі це дуже легко зробити.

Паралельно Китай влаштовує якусь провокацію. Це може бути щось із Японією, з островами, або з Тайванем. Там теж різні сценарії, починаючи з блокади. Я тричі їздила на Тайвань після початку повномасштабного вторгнення, тому можу прочитати про це окрему лекцію.

У чому виявляється слабкість Європи? Китаю вдалося перетворити на зброю залежність європейської оборонної індустрії від критично важливих рідкісноземельних мінералів, потрібних для виробництва винищувачів, дронів тощо. У Європі їх вистачить максимум на вісім місяців.

Урсула фон дер Ляєн іще два роки тому оголосила програму зниження ризиків — зменшення залежності від Китаю завдяки Гренландії, Австралії, Канаді та іншим країнам. На жаль, для великих потужних європейських оборонних корпорацій ця програма не стала надто успішною.

Якщо почнеться війна, Трамп може взагалі вмити руки й сказати: «Я ж казав цим європейцям платити спочатку 2% під час мого першого терміну. Вони мене не чули, а Меркель будувала “Північний потік — 2”. Зараз кажу про 5% — не чують. Хай самі з Росією розбираються або платять мені дорожче». Європа повинна зрозуміти, що їй треба готуватися до великої навали, нашестя, цього ярма, яке йтиме з Росії. А водночас нам кажуть: «Ні-ні, давайте ви зараз домовитеся, тільки підіть на ці поступки».

Тому є принципові питання: жодної здачі незавойованих територій. Уже не в одному етері пояснювали, чому ми не можемо здати Донбас: це відкриває ворота для наступу й захоплення інших областей, які Росія потім вноситиме до своєї Конституції.