Про зарплату в IT і в ЗСУ, побут піхотинців, першу зброю: інтерв’ю з програмістом, який пішов воювати

Авторка подкасту — Аліна Сарнацька, сержантка ЗСУ. До повномасштабного вторгнення вона була менеджеркою громадської організації. Цю розмову з бійцем із позивним П’яточкін записують у старенькій хаті на Донбасі, поруч тренуються побратими.

---

Було/стало

П’яточкін: Я у минулому — програміст, цивільна людина. Грав на музичних інструментах, вживав психоактивні речовини, танцював у клубах. І загалом останнім часом дуже непогано себе почував.

Аліна Сарнацька: Які зараз у тебе умови життя?

П’яточкін: Вчора в нашій хаті з’явився холодильник завдяки добрій людині з ринку в райцентрі, в якому ми живемо.

• Ми зробили рукомийник, тепер ми можемо мити руки просто не виходячи з хати. І це невимовно високий рівень лакшері.

А ще місяць тому в нас поруч з хатою з’явився сортир, і ми не мали більше ходити до сусідів. Це було дуже дивно. Ми віталися зранку. Всі знали, що ми приходимо. У нас був туалетний папір, і ми махали ним, і нам теж махали у відповідь, цікавились як ми там, як ми впорались.

Аліна Сарнацька: А де ти весь цей рік мився?

П’яточкін: Де я тільки не мився. У ставку, в літньому душі, в тазику, а бувало: можу митися, а можу не митися. Сухим душем, вологими серветками мився також.

Сухі душі мені не сподобались. Я не відчував себе чистим. Чистий — це ж про відчуття.

Аліна Сарнацька: А де ти спав?

П’яточкін: У технічних приміщеннях метро спав, на теплій підлозі в метро, в хостелі з клопами, здебільшого на підлозі в школі, на підлозі в хаті, на саморобному ліжку, на самонадувному карематі за 8000 гривень спав. Я ж програміст був…

---

Читайте також: «За цей рік я полюбив життя ще більше» — історія киянина, який подолав 6 тисяч км, щоб захищати Україну

---

Про мотивацію іти в армію

Аліна Сарнацька: Чому ти пішов в армію?

П’яточкін: Я не знаю відповіді на це питання, окрім як: «А як інакше?». Я пішов, тому що я не міг інакше. Я йшов за внутрішнім відчуттям, я зрозумів, що не можу інакше. За кілька місяців до війни я розмірковував, що як буде. В мене тривожний розлад, в мене довідка є. Власне, коли ти не береш участі безпосередньо у подіях, коли події відбувається без твого контролю, людину з тривожним розладом плющить. В мене в армії повністю відсутні симптоми тривожного розладу.

Із першого дня, коли Путін напав і відбулося повномасштабне вторгнення, в мене в цей же день зникли абсолютно симптоми тривожного розладу.

Я став приймати раціональні, зважені, абсолютно вірні рішення.

Я пішов у військкомат. Я мав сумніви: я ж нічого не вмію, а потім зрозумів: «Що тут думать» і пішов.

• Я прийшов у військкомат в дуже красивому пальті з паспортом та ідентифікаційним кодом.

Мені людина, яка служить у штабі нашого батальйону, сказала: «Все дадуть, нічого взагалі не треба. Візьміть мінімум». Зрештою нам таки все дали. Але проміжок часу, який пройшов між його словами, і тим часом — був досить значний.

Нас посадили по автобусах, відвезли в таємне місце, розподілили по відділеннях, по взводах, і видали зброю.

Мене збентежило дві речі в цьому таємному місці. Я вперше тримав у руках вогнепальну зброю і вона офігітєльно пахла маслом, по-друге, офігітєльно клацала.

Ну і, звісно, офіцери. Я побачив офіцерів, які молодші, вони — секс.

---

Читайте також: У гуманітарних передачах на фронт мають переважати більш необхідні, ніж цигарки, речі — боєць Нацгвардії

---

Про зброю

П’яточкін: Перша ніч, перший раз я тримав у руках автомат. Нам видали чотири рожки і 4 пакети з кулями. Було в нас світломаскування. Ми були в повній темряві, я нічого не знав про зброю.

Нам сказали, що нам треба зарядити наші магазини. І офігенне відчуття: ти навпомацки розриваєш цю бумажку. Розумієш, що там патрони, ти їх не бачиш. Береш магазин, і перша куля так — клац! — ти розумієш, що ти в кіно десь бачив, як заряджати автомат, ти розумієш, як це має бути. Повна темрява, і оці звуки: клац, клац, клац. Офігенно було.

Аліна Сарнацька: Зараз із чого ти стріляєш?

П’яточкін: АК, РПК, ПКМ, кілька видів ПЗРК. Я стрілець-зенітник.

Аліна Сарнацька: Скільки ти заробляєш?

П’яточкін: До війни я заробляв, здається, 5 тисяч доларів. Зараз я заробляю близько 42 тисяч гривень на місяць (трохи більше ніж тисяча доларів).

Про бісексуальність

Аліна Сарнацька: Я знаю, що ти відкрито говориш про те, що ти бісексуал в армії.

П’яточкін: Ну це не повний такий камінаут. Коли мені зручно, то так. Я просто не хочу витрачати власні зусилля на те, щоб комусь щось пояснювати, чогось навчати. Я доросла людина і розподіляю свої зусилля так, як хочу. Якщо я бачу, що мені не доведеться пояснювати якісь базові речі про те, які іншим людям спілкуватись з людьми — то без проблем.

Аліна Сарнацька: Я чула, що в армії є дєдовщина. Ти стикався з цим?

П’яточкін: Ну ні, в українській армії — ні. Тим паче під час війни.

У нас тут є всі, і «пацанчики с понятіями», і… В мене був виховний камінгаут, тому що я з досить суворим чуваком досить довго служив, товаришував. І він, значить, ніс купу гомофобної дічі. Пів року ми товаришували, і я йому просто нічого не сказав. А потім якось я взяв і сказав. Він знову щось там почав про «пі…сів», а я йому: «Ти, до речі, з „пі…сом“ в одній кімнаті спиш». Він не зрозумів.

У нього був шок, звичайно. Він бігав по хаті, розмахуючи руками, і кричав.

Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі

---

При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту

Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS