Регбі: Я — Регбі, тому що займався регбі понад 15 років. Так цей позивний і приклеївся. До великої війни я працював в особистій охороні, слідкував за безпекою та порядком. Битися теж приходилося.
23 лютого 2022 я зрозумів, що щось відбувається. Намагався знайти зброю своїми силами, щоб захищати та захищатися. Зранку 24 лютого своїх рідних я відправив подалі від Києва. А сам зібрав рюкзак і пішов в добровольці. Так почалася історія мене та армії. Я та мій друг пішли до нашого військкомату. А там не брали. Пів дня ми шукали, де б нас могли взяти. Подали анкети. Десь о 7 вечора ми вже були зі зброєю. Почали тримати оборону.
Аліна: Я знаю, що ти виріс в культурі «падікі, лавочки, райончик», а тут зустрівся з різними людьми. Наприклад, у першому випуску подкасту «Добровольці» військовий П’яточкін — відкритий бісексуал в армії — розповідав, що жив з «пациком з понятіями» в одній кімнаті. Знаю, що цей пацик — ти.
Регбі: Не зовсім коректно казати, що «падік, райончик, лавочки». У мене трохи інше було дитинство та юність. Але й це було. Історія з П’яточкіним цікава. Ми довго жили в одній кімнаті і я не знав, що він бісексуал. Мені почала ця інформація приходити з різних боків. А потім він сказав це мені сам. Я б не сказав, що він не такий, як всі інші. Він трохи м’якіший по характеру, ніж інші. Але це ніяк не впливає на його бойові вміння. Важливо те, що ми всі прийшли сюди на початку вторгнення, всі взяли зброю, аби захищати своє місто. Найбільше, всі нюанси покриває те, що люди прийшли сюди добровільно. Решта — діло кожної людини.
Аліна: Скажи, ти витягав людей з БМП у вогні, як в історіях про Другу світову?
Регбі: За 10 метрів переді мною загорівся БМП. Його підірвали росіяни. Нашою задачею було знайти 300-их хлопців в посадці, витягти їх і вивезти. Моєю машиною вивозили. 4 людини врятували з нуля до точки евакуації, де їх передали медикам для надання подальшої медичної допомоги. Ми їздили під мінометними обстрілами.
Аліна: Тобто ти вивозив людей на своїй машині під час прильотів. І повертався туди знову й знову?
Регбі: Спочатку здавалося, що криють посадку, поля, а по дорозі нічого не прилітає. Вже потім я зрозумів, що летить все-таки по мені, дорогу росіяни просто крили. У них хороший навідник там був. Я переживав, щоб машина не зламалася та доїхала. Пару разів нас притрушувало землею, бо снаряди дуже поруч з авто падали. Одного разу снаряд майже догнав мене на машині. Упав, застряг в дорозі й не розірвався. Пощастило — скажемо так.
Найважче на війні — нічого не робити. Коли сидиш і просто чекаєш. Війна — це таке місце, де немає жодної визначеності. Тут сидиш нічого не робиш — за 5 хвилин прилітає стільки задач, що не встигаєш виконати за день. Мені краще щось робити. Постійно. Не можу чекати.
Регбі: Добровольці — це цивільні люди. Ми прийшли захищати свою країну. Ми стаємо воїнами в процесі, вже на війні. Кожен по-різному формує для себе це поняття. Чи відчуваю я себе воїном? Я відчуваю себе людиною, яка приїхала сюди робити свою справу, а потім — поїду додому відпочивати. Втомився.
Підготуватися до війни неможливо. Я готував себе психологічно, але приїхав сюди й реакція була не такою, як я думав. Тут неважливо, який ти: великий, маленький, сивий, кривий, сильний. Найголовніше — морально бути готовим. Все інше приходить у бою та з досвідом.
Слухайте подкаст «Добровольці» щочетверга о 14:10 в етері Громадського радіо!
Київ — 99,4 FM, Львів — 93,3 FM, Нікополь — 91,5 FM, Гірник — 91,4 FM, Краматорськ — 90,9 FM, Миколаїв — 88,3 FM.
Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі
При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту
Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:
якщо у вас Android
якщо у вас iOS