«Цианід»: Я подумала, як закрити всі свої поточні справи, як перевезти бабусю з Оболоні на Дорогожичі. Тому що Оболонь тоді був дуже сильно в небезпеці, а на Дорогожичах було спокійніше, поки у вежу не прилетіло. І я подумала, що треба йти пробиватися в якісь Сили оборони. Тому що війна прийшла прямо з доставкою додому. Я не могла навіть подумати про те, щоб пропустити отакий двіж, який прямо сюди принесли.

Аліна Сарнацька: І ти долучилася до ТрО.

«Цианід»: Я долучилася до ТрО, але це було взагалі непросто. Спочатку ми ходили по ТЦК, які тоді ще називали військкоматами. У одному нас завернули, в іншому попросили чекати. В третьому ми сформували взвод-підрозділ і чекали, доки нам видадуть зброю. Ми підписали контракти резервістів ТрО та чекали, доки видадуть зброю.

Аліна Сарнацька: Це в перший день?

«Цианід»: Не в перший день, а третій-четвертий. Я вирішила сімейні справи та почала штурмувати ТЦК разом з другом, який залишився.

Аліна Сарнацька: І вам вдалося?

«Цианід»: Не зовсім, тому що зброю нам так і не видали в ТЦК. Ми просто чергували в лісі поблизу Академмістечка без зброї. Зброя була тільки в одного якогось мужчини на імпровізованому блокпості. У нього була цивільна версія автомата Калашнікова, зір мінус 12 і величезні лінзи. Він сказав, що нічого не бачить та щоб ми казали, куди стріляти.

Аліна Сарнацька: Я знаю, у якому ти була баті. Зараз намагаюся уявити, як ти туди потрапила.

«Цианід»: Все було досить таки просто. Нам трошечки набридло в лісі з ножичками, з одним калашом стояти. Нам було трошки страшнувато. Була інформація, що колону розбили, а якісь недобитки з колони йдуть в нашому напрямку. Коли в нас була зміна, де ми були незалучені, ми зібралися і пішли шукати блокпости справжніх «воєнних» зі справжніми автоматами. Ми побачили блокпости, підійшли до них. Таким чином через співбесіду прямо на місці ми потрапили в той підрозділ.

Слухайте також: «Самі не літаємо й іншим не даємо». Історія РЕБника

Про те, як стала медиком взводу

«Цианід»: У нас прямо у двір «розпалаги» прилетіли уламки від збитої ракети. На жаль, у мене на руках загинув побратим. Але так сталось, що зі всіх, хто там був, тільки у мене вийшло щось там більш-менш конструктивне робити. Допомагати, організовувати допомогу, роздавати команди, кричати на мужиків, щоб вони викликали швидку і так далі. У мене вийшло, от мене і поставили через ту ситуацію на медика взводу.

Аліна Сарнацька: Це треба американцям розповідати, як в українській армії потрапляють на посаду. Як жорстко у нас все відбувається. І потім ти була медиком взводу?

«Цианід»: Я була медиком взводу. У мене ця посада була до кінця моєї служби у батальйоні. Але насправді я виконувала обов’язки не тільки безпосередньо медика. Я ходила з групами саперів за лінію розмежування заходили. Так чи інакше виконувала таку роботу, на яку медиків зазвичай не посилають. Але мені хотілося, тому я цю роботу виконувала. Працювала на евакуації навіть батальйонного рівня, тобто була т.в.о старшого бойового медика. Довелось попрацювати із рівня відділення та аж до рівня батальйону.

Аліна Сарнацька: І зараз ти в навчальному центрі.

Слухайте також: Проти пересічного бійця ТрО я виглядав як термінатор — Іван Лукавий

Про майбутнє

Аліна Сарнацька: Ким ти хочеш бути після війни?

«Цианід»: Чесно кажучи, я про це намагаюся не думати. Тому що це занадто болісно.

Аліна Сарнацька: Занадто оптимістичні думки?

«Цианід»: Поки йде війна, все одно в мене повноцінної «цивілки» якоїсь не вийде. Я там собі накидую якісь варіанти, у яких треба розвиватися, які можливо вистрілять. Повертатися до професійної музики я точно не хочу. Я ще за пару місяців до повномасштабки вирішила.

Аліна Сарнацька: Чому?

«Цианід»: Професійна музика, академічна музика — це все державний сектор. І це такий сектор, де твої здобутки, ніщо. Твоя зарплата не зростає від того, що ти класно робиш свою роботу. У тебе дуже маленька стеля по кар’єрному зростанню. Кудись їхати за кордон, щоб більше якихось можливостей отримувати як музикантка, я не хочу, тому що я воюю за цю країну. Я хочу жити в цій країні. Я тут народилась. Тож їхати кудись на постійне місце проживання за кордон ніколи не хотіла і не хочу тим більше зараз.

Попередні випуски подкасту читайте та слухайте ТУТ

Над подкастом також працювали:

Монтаж звуку — Ігор Онисенко
Обкладинка — Анастасія Рибакова
Текст — Христина Буцко
Продюсерка проєкту — Ана Море

Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі

При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту