Проти пересічного бійця ТрО я виглядав як термінатор — Іван Лукавий

Що робив до великої війни

Іван Лукавий «Ірландець»: Чого я тільки не робив. Легше згадати про те, що я не робив. Окрім якоїсь основної роботи, яку просто треба було робити для того, щоб було що їсти, займався літературною діяльністю.

Аліна Сарнацька: Ти був письменником? У мене є твоя книжка.

Іван Лукавий «Ірландець»: Я і залишаюся письменником.Тому що це, напевно, на все життя. Першу книгу «Пломінь» ми видали до війни. Працював я над нею майже дев’ять років. Це від етапу, коли виникла ідея проєкту темного фентезі до того, як ми оформили та видали книжку з «Домом химер». Це такий рукопис на 500 сторінок.

Аліна Сарнацька: Чи ти служив срочку? Що ти робив у 14-му?

Іван Лукавий «Ірландець»: Ні, я ніколи в житті не служив в армії. У 2014 була волонтерська діяльність. Ми з групою певних людей опікувалися на той момент 34-м батальйоном Територіальної оборони, який незабаром став вже якимось там моторизованим чи механізованим. Це був той етап, коли всі батальйони Територіальної оборони переводили під «Сухопутку» (Сухопутні війська — ред.).

 Ми займалися безпосередньо розвідгрупою 207-го бата, тобто привозили їм на той час все необхідне, намагалися якось медійно це висвітлити. Виходило так собі. Попри те, що я здобув журналістську освіту, реального журналістського досвіду в мене не було.

Це була волонтерська діяльність, але насправді ми не робили чогось такого прямо «ай-яй-яй!». Для мене це були поїздки на передок. Це була можливість побути з хлопцями, потусити з ними декілька днів в бліндажах, якось цим надихнутися. Перша частина книжки була дописана, багато образів, діалогів, віддає 14 роком та початком АТО. Так казали ті, хто читав. Хоча здавалося б, там зовсім про інше, атмосфера та естетика трошки інакша.

Слухайте також:«Коли треба заснути, читаю Статут»: як журналістка стала до лав ЗСУ?

Про перші дні великої війни

Аліна Сарнацька: Як ти долучився до лав Збройних Сил. В який день? Чи це було важко?

Іван Лукавий «Ірландець»: Я готувався до всього цього «двіжу», тому що навіть оці смисли, сюжети, вони ж приходять в голову не просто так. Всі ми розуміли, що Росія збирається зробити щось і якийсь результат з цього буде. Хтось просто казав, що повномасштабна війна — це повна маячня.

Аліна Сарнацька: Це я!

Іван Лукавий «Ірландець»: А були такі, як я. Уже за півтора року у мене стояла зброя на випадок, якщо раптом все зовсім піде не так. Зброя дісталась татові. Він охороняв будинок і захищав клан. У мене була готова аптечка, шолом, броня. Я прийшов заряджений і хлопці з ТРО питали мене, чи я не з ССО. Хоча я був у китайській «розгрусці», у звичайному українському шоломі. Навіть те, що нам потім видавали, зроблене вже безпосередньо для ЗСУ, воно мало набагато кращу якість. Але у порівнянні з пересічним бійцем Територіальної оборони, я реально виглядав як термінатор.

Аліна Сарнацька: Навіть людина просто в формі виглядала як термінатор. Тому що купити форму тоді було неможливо.

Іван Лукавий «Ірландець»: Нереально, так.

Аліна Сарнацька: І ти потрапив в батальйон Територіальної оборони, де ми з тобою познайомились. І служив там. Але в якийсь момент ти з другом вирішив, що час переводитись.

Про Третю штурмову

Аліна Сарнацька: Ти перевівся. І що було далі?

Іван Лукавий «Ірландець»: Я потрапив на КМБ (курс молодого бійця — ред.). Нам одразу сказали, що хлопці та дівчата, часу обмаль, бо в окопи треба людей. Тому ви будете проходити це десь плюс-мінус протягом тижня. Зараз вже ми намагаємося тренувати рекрутів. І тренуються вони набагато довше

Ці терміни можуть варіюватися, але вони точно займаються значно довше, аніж тоді ми. Це все було просто як такий експрес-тест. О 6 ранку вставали, вантажилися у бус, вже запаковані їхали на полігон. Там в снігу стрибали десь, поки не починало темніти. Це відбувалося десь близько 4 годин, бо була зима.

Так ми провели тиждень, а потім нас зібрали та ми вже почали розбиратися по батальйонах. Всі мої друзі, з якими я встиг от за цей тиждень потоваришувати, потрапили в перший штурмбат, а я потрапив у другий, бо просився до «Чарліка» у взвод. Ми з ним постійно потім в окопах перетиналися, але, жили трішки в різних місцях.

Аліна Сарнацька: І потім дуже поганий росіянець прострелив тобі ногу.

Про реабілітацію

Аліна Сарнацька: Тепер в тебе є певні проблеми з ногою, але прийшов ти сюди дуже круто. Скачеш як цілий.

Іван Лукавий «Ірландець»: У цьому є певна заслуга реабілітологів. Реабілітація — це абсолютно окрема тема. Дуже багато сліз. Лежати в лікарні та терпіти біль після операції — це було абсолютно навіть не в половину так боляче, як проходити реабілітацію.Я реально плакав. Я кричав.

Мені здавалося, що мою ногу просто ламають навпіл. Вона не має гнутися, а її чомусь гнуть. Але, як бачиш, це все вдалося в знаки. Досі в мене залишається такий відчутний больовий синдром. Я періодично сиджу на знеболювальних, але вже можу абсолютно без проблем ходити.У мене там здоровенна титанова пластина зараз у нозі. Вона тримає на собі кістку. Близько 20 шурупів цю всю конструкцію скручують.

Мені сказали, що через рік-півтора її вже зможуть вийняти. Дірки в кістках заростуть, і я зможу забути про те, що колись мене підстрелив поганий росіянин, який зараз вже, скоріш за все, хороший.

Попередні випуски подкасту читайте та слухайте  ТУТ

Над подкастом також працювали:

• Монтаж звуку — Ігор Онисенко
• Обкладинка — Анастасія Рибакова
• Текст — Христина Буцко
• Продюсерка проєкту — Ана Море

Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі