«Мої персональні санкції проти ворогів моєї країни — не давати їм слова в ефірі» — Мирослава Барчук

До короткого списку, окрім Мирослави Барчук, також увійшли головний редактор Liga.net Борис Давиденко та головна редакторка Reporters Марічка Паплаускайте.

Розмова з Мирославою Барчук, журналісткою та ведучою ток-шоу «Зворотний відлік» та «Святі та грішні» на UA:Перший.

Про отримання премії

Мирослава Барчук: Я можу багато розповідати про Георгія, це моя людина ціннісно та за поглядами. Отримання премії його імені для мене найвище професійне визнання з усіх. Сподіваюсь, премія збереже цю планку й існуватиме 100 та більше років, як Пулітцерівська премія.

• Я згадую слова Георгія — «Ти робиш хорошу справу, а у твоїй рідній країні тебе або не помічають, або лають».

Мені близьке це почуття оцієї самотності в професії, коли ти йдеш навпомацки, не розумієш, чи бачить хтось твою роботу, чи потрібна вона комусь. Ти можеш робити довгі роки й не розуміти цього. Ця професійна премія важлива якраз в сенсі помічання, відзначення твоєї роботи.

Тетяна Трощинська: «Зворотний відлік» відрізняється від звичного розуміння українських політичних ток-шоу. Які завдання ви ставили, чому було важливо зробити його іншим? Наскільки охоче погоджується на цей формат політичний істеблішмент?

Мирослава Барчук: Це ток-шоу виросло з президентських, а потім парламентських дебатів. Ми хотіли дати глядачу, який справді хоче розібратися і цікавиться ідеями, об’єктивну картину.  Ми багато сперечалися, як пожвавити формат, зробити цікавим для глядача. Наш глядач – люди, які хочуть отримати інформацію, а не дивитись цирк.

Ніхто не міг припустити колись, що демократичною системою, ліберальними цінностями й плюралізмом думок скористаються якраз для того, щоб їх же і зламати у наш час інформаційних воєн та кібератак кремлівських. Ми досі дискутуємо, чи існують правильні правила захисту цінностей, як зробити так, щоб збалансувати в програмі  різні позиції, щоб антидержавна позиція не була представлена в ефірі. У цьому є і позитив, і складність.

Тетяна Трощинська: Наскільки іншими герої програм і ток-шоу постають у «Зворотному відліку»? Наскільки вони готові до цієї розмови?

Мирослава Барчук: Це великою мірою залежить від людини. У нас бували люди, які приходили й витримували оцей достатньо жорсткий тон розмови, який задають наші експерти та журналісти. Були люди, які так і не прийшли до нас. У мене дуже хороше враження від Віктора Ляшка, який зараз став міністром охорони здоров’я. Максим Степанов до нас не прийшов жодного разу, як і з Адміністрації президента. Дехто з керівництва провладної партії приходив до мене в «Святі та грішні» на розмову. Я думаю, це великою мірою залежить від людини.

Також впливає телевізійна реальність. Не будемо приховувати, що більшість каналів узгоджують запитання з політиками, які приходять. Деякі пробували узгоджувати питання і в нашій програмі. Вони були дуже здивовані, що це неможливо зробити. У нас сидять журналісти та експерти, які мають свої запитання. Така політика не всім підходить, завжди виникала проблема, що люди не готові приходити на незатверджені запитання.

Тетяна Трощинська: Чи є людина, у якої б ви не вважали за потрібне взяти інтерв’ю?

Мирослава Барчук: Тут моя позиція підтверджена досвідом, багатьма роками роботи в журналістиці. Є дуже багато людей, яких я не запросила б ні за яких обставин, ні за які гроші, рейтинги та славу. Це люди, позиція яких загрожує життю та здоров’ю мільйонів слухачів чи глядачів. Це  люди, які поширюють фейки щодо вакцин або інші антинаукові теорії. Це люди, які принижують почуття національної гідності чи національних меншин. Я вважаю, що за жодних обставин цим людям не можна давати майданчики для поширення, якими б рейтинговими вони не були. Я не кажу вже про терориста Гіркіна, українських втікачів – Азарова, Януковича, Захарченка, які нікому не потрібні, окрім окремих наших колишніх телеканалів.

Тетяна Трощинська: Як же думка про те, що можна говорити з усіма і головне запитання, які ми їм ставимо?

Мирослава Барчук: Правда полягає у тому, що тоді ми маємо з’ясувати, хто в країні є журналістом, який може це зробити. Є санітарна межа, за яку ми не повинні пускати людей, які просто загрожують національній безпеці, здоров’ю та життю мільйонів. Їхня позиція однаково буде звучати на дуже широку аудиторію, тому я проти цього. Я маю досвід – власноруч включала в ефір Володимира Жириновського, Рогозіна, Маркова, всіх цих кремлівських негідників. Нам тоді здавалось, що це абсурдно, неправильно і люди все це розуміють. Виявляється, ця позиція сприймалась за чисту монету. Для багатьох людей вона була зрозуміла і прийнятна.

Тетяна Трощинська: Що ж тоді свобода слова?

Мирослава Барчук: Ми з вами як цивілізовані люди постійно питаємо себе – «наскільки далеко ми можемо собі дозволяти заходити в захисті демократичних цінностей, не втрачаючи цінності процесу?». Мої персональні санкції щодо Російської Федерації та її агентури тут в Україні – не давати ворогу слова в ефірі в часи війни.

Тетяна Трощинська: У світі шириться рух #SaveJournalism, Врятувати журналістику. Чи вдале це формулювання, чи потрібно рятувати журналістику нині й від чого?

Мирослава Барчук: Журналістика насправді віддзеркалення оцього суспільного великого договору, це частина суспільного тіла. Я вважаю, що українська журналістика страждає на проблему не розрізнення добра і зла. Нам легше вдавати моральний нейтралітет і підміняти неупередженість журналістську моральним нейтралітетом. Мені це виглядає нездорово і це те, проти чого все життя виступав і боровся Георгій. Він був дуже ціннісною, пристрасною людиною, для нього не була притаманна оця нерозбірливість.

Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі

Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS