Як працює енергія з біомаси, біогазу і біометану та чи є потенціал в Україні

Влад Бундаш: Тема дискусійна. Біомаса може замінювати газ, але коли йдеться про деревину, постає питання, де межа між зеленою енергетикою і шкодою для лісів. Усім привіт. Це новий випуск подкасту «Екомайбутнє — сьогодні. кВт·год». І сьогодні говоримо про те, як працює енергія з біомаси, біогазу чи біометану.

Яка біомаса в Україні використовується найбільше? Де біоенергетика справді має сенс? І чому Україна досі не використовує цей потенціал повністю? Наш перший гість — Георгій Гелетуха, доктор технічних наук, голова правління Біоенергетичної асоціації України.

І почнемо з питання. Що таке біомаса? Чим вона відрізняється від біогазу чи біометану?

Георгій Гелетуха: Біомаса — це сировина, з якої потім ми можемо отримати енергію. По-простому, це відходи деревини, відходи сільського господарства. Це дрова, деревна тріска, солома, стебла, початки якісь.
І також відходи тваринного походження, такі як гноївка, курячий послід. Оце все разом називається терміном біомаса.

«Біомаса в усьому світі визнана СО2-нейтральною»

Влад Бундаш: Також, коли ми говоримо загалом про біоенергетику, я читав думки різні. Тобто ми можемо дискутувати, і я думаю, що в нашій розмові далі ми поговоримо про деякі аспекти. Але той аргумент, який я чув, що сонце і вітер, коли ми говоримо про зелену енергетику, вони нічого не спалюють, а біоенергетика — це все одно певне горіння для того, щоб отримати енергію. Чому вона вважається зеленою відновлювальною саме?

Георгій Гелетуха: Тому що сировина, з якої виробляють енергію, відновлюється кожен рік. Наприклад, гноївка. Ми все одно ведемо сільське господарство, у нас є якась стала, — поголів’я худоби, і від цієї худоби є кожен рік відходи тваринництва у вигляді гноївки чи курячого посліду. І якщо ми з нього отримуємо енергію, це відновлювана сировина, яка кожен рік є. Потім, якщо ми подивимося на рослинні відходи, наприклад, солома.

Ми вирощуємо пшеницю, кожен рік у нас є, крім зерна, ще солома. Якщо ми її, наприклад, спалюємо, отримуємо енергію. Здавалося б, ми будемо викидати парникові гази в атмосферу, і чим тоді це відрізняється від газу чи вугілля? А відрізняється, — тому що коли рослина росте, вона росте за рахунок СО2 повітря.

Той самий фотосинтез — це зв’язування СО2 за рахунок сонячного світла, і за рахунок цього і росте рослина. Тобто вона споживає якусь кількість СО2, коли вона росте, а коли ми її спалюємо, вона виділяє ту саму кількість СО2. Тому біомаса в усьому світі визнана СО2-нейтральною.

От в цьому її така фундаментальна різниця з викопними паливами. Вона не додає нового СО2 в атмосферу.

Влад Бундаш: Тут я хочу, щоб ми поговорили далі про сегменти, загалом, які в Україні присутні, який сегмент більше превалює, який — менше. Тому що готувавшись до ефіру, дивився безпосередньо дані вашої організації, і те, що я собі записав, що найбільша частка потенціалу — це агровідходи, це майже 41%, деревина лише 10%. Тому в мене тут питання, я хочу, щоб ми, так би мовити, «розклали по поличках», саме сегменти, які переважають, які там в середньому використовуються, а в яких потенціал є, але ми менше їх застосовуємо, коли говоримо про біоенергетику.

Георгій Гелетуха: Ну, якщо брати по видам сировини, з якої зараз виробляється енергія, то, мабуть, на першому місці все-таки деревні відходи, це найбільш розповсюджений від біомаси. І, мабуть, на другому — це лушпиння соняшника. Це теж наша така дуже розповсюджена сировина. Україна — номер один у світі по виробництву соняшникової олії.

Відповідно, близько, здається, 14% від зернятка складає оце лушпиння, яке є відходом. І потім це лушпиння спалюють для виробництва теплової, електричної енергії. І, відповідно, у нас досить велика частка також лушпиння.

Ну, і в меншій мірі використовуються зараз всі види гноївок, курячого посліду для виробництва біогазу. Також трохи використовується аграрна сировина для виробництва біоетанолу. Це рідкі біопалива, які теж відносяться до біоенергетики.

Але все-таки по видам — це деревина і лушпиння. А якщо по типам енергії, яку ми виробляємо, то номер один в Україні — це теплова енергія. Більше всього у нас виробляється теплова енергія.

Це треба почати з побутових котлів, пічок, які люди використовують багато сотень років вже. Біомасу спалюють таким чином, традиційні дрова, які вони спалюють у своїх пічках, грубках, більш сучасних котлах. І закінчуючи сучасними великими котлами, які стоять у системах централізованого теплопостачання чи вже для виробництва електроенергії.

Номер один — тепло. Номер два — це електрика. У нас теж кілька десятків електростанцій є, які спалюють в основному деревину, а також лушпиння для виробництва електричної енергії.

І досить багато у нас біогазу, який іде на електрику. Теж це напрямок електричний. Третій напрямок — це рідкі біопалива.

Тут біоетанол, біодизель. Біодизеля — нуль, а біоетанол досить активно розвивається в Україні. І останніми роками додався ще один напрямок — це вже відновлювання газу. Це біометан. Ми виробляємо штучний замінник природного газу біометан, закачуємо його в трубопроводи. І він — повний аналог природного газу, але відновлюваний.

Влад Бундаш: Але він дорожчий.

Георгій Гелетуха: Так. Дивлячись, який період. Зараз, якраз у ці дні, така висока ціна природного газу, тому що біометан може конкурувати без субсидій, дотацій і так далі. Бувають періоди, коли біометан навіть стає дешевшим за природний газ, якщо брати комерційну ціну природного газу.

***

Влад Бундаш: Щодо біогазу, у мене тут є одне питання, що стосується експорту. Я знаю, що Україна провадить експорт біогазу за кордон безпосередньо, але про які масштаби ми зараз говоримо, і наскільки зараз законодавство сприяє цьому?

Георгій Гелетуха: Давайте розділимо біогаз і біометан. Біогаз — це горючий газ, який утворюється в результаті анаеробного зброджування, як правило, тваринних відходів, типу гноївки і посліду, з додаванням рослинних якихось залишків.

І він складається, як правило, десь на 55-60% з метану, і відповідно решта — це СО2. Такий газ у нас використовується для виробництва електроенергії. У нас близько 80 таких біогазових установок, які отримують цей біогаз і потім з нього виробляють електрику.

Прямо от з такого газу там 55-60% метану. Але якщо ми потім відділимо цей СО2 і доведемо концентрацію метана до 98-99%, це буде називатися вже біометан. І його можна вже закачувати в газопровади.
Біогаз в газопровади не можна закачувати через наявність СО2, просто вас туди ніхто не пустить. От, відповідно, біометан ми можемо закачувати в труби, передавати на будь-якій відстані, закачувати в підземні сховища і використовувати його так само, як природний газ. Тобто всі наші котли, газові двигуни, газові турбіни, все буде працювати так само, як на природному газу.

Відповідно, експортувати можна тільки біометан. В Україні зараз шість біометанових заводів, всі вони експортують. Чотири експортують у вигляді газу, який вони закачують у газопровади, і два експортують в вигляді рідини. Це так званий зріджений біометан. Вони його охолоджують до мінус 160 градусів, переводять його в рідину, і в таких криоцистернах вони його експортують на ринки Німеччини. Це шість, але це тільки початок, тому що сектор новий.

Взагалі перші законодавчі ініціативи в цьому плані, перший закон базовий було прийнято в кінці 2021 року, прямо перед початком війни. 2022-2023 рік практично випали з розвитку через початок великої війни. І десь в 2024 році ми побачили вже перший біометановий завод в Україні, який вже працював технічно, але ще не було можливості експорту.

Тому що у нас на період воєнного стану була заборона на експорт природного газу, і податківці так само трактували, ну, значить, і на біометан також. Потім в 2024 році були зміни вже в митний кодекс, спеціально прописали, що біометан дозволяється на експорт.

І десь в 2025 році ми побачили вже перший експорт біометана, такого газового, в Європу. Ну і до сьогоднішнього дня це вже шість заводів. Десь на рівні, мабуть, біля десяти заводів зараз в стадії, хто там проєктує, хто вже будує, тобто на стадії розвитку.

Але це все такі маленькі цифри. Якщо подивитися глобально, погляди нашої асоціації, що в Європі йде оцей політика Green Deal, і вони мають бути декарбонізованими до 2050-го року. І це у них базова політика, в це вони вкладають дуже багато грошей.

І декарбонізувати треба всі сектори. Електрику, тепло, транспорт, сектор газу. Найлегше декарбонізуватися в електриці.

От сонце-вітер — це найдешевший шлях декарбонізації електрики. Найважче — на транспорті, тому що ці бензинові, дизельні двигуни дуже важко декарбонізовуються, там важко.

Щодо газу. У нас у трубах, і в Європі зараз природний газ. У 2050-му році в трубах не має бути природного газу. Там мають бути якісь аналоги природного газу, але відновлювані. І тут варіантів по суті всього три. Це біометан, це зелений водень і це синтетичний відновлюваний метан. Водень — хороша тема, але поки що він дуже дорогий. Він по суті втричі дорожчий біометана зараз. І щось не видно шляхів, коли він здешевше. Є оптимісти, які вважають, що рано чи пізно він здешевше і буде конкурентніше біометана.

Поки що він в три рази дорожчий, тому відкладається принаймні. І синтетичний відновлюваний метан —це теж на основі водню і СО2. Це зв’язують водень з СО2 і отримують синтетичний метан. Хороша тема, але теж поки не буде дешевого водню, ми не отримуємо цей синтетичний метан. Залишається просто біометан.

Тому зараз в Європі бум на біометан. Ну, щоб ви розуміли, вони виробляють приблизно зараз 5 мільярдів кубів біометана на рік. На 30-й рік вони вже ціль політично — досягти 2035 мільярдів, а на 2040-й рік — 100 мільярдів кубів. Тобто це такий дуже космічний темп зростання.

І у них не вистачає навіть власної сировини під таку кількість біометана. Тому Україна для них дуже цікава в цьому плані, що Україна виробить той біометан, який вони не можуть виробити на власній території. А в Україні в цьому плані дуже хороші перспективи.

Ми найбільша аграрна країна в Європі. У нас більше всього такої сировини, з якої можна виробити біометан. Плюс у нас розвинена газова мережа.

У нас дуже потужна і газотранспортна, і газорозподільна мережа. Практично в кожній точці України ми недалеко від газової труби. Це не в усіх країнах так. І це наша велика перевага. І третя велика перевага — наші аграрні підприємства досить великі.

Деревина

Влад Бундаш: Але в біоенергетики є й інший бік. Найбільше суперечок викликає деревина: де закінчується зелена енергетика і починається шкода для лісів, і чому в ЄС спалювання дерева досі вважають відновлюваною енергією, хоча науковці й екологи з цим не згодні.

Про це ми поговорили з Михайлом Богомазом, керівником напряму «Ліси» громадської спілки WWF-Україна, біологом і природоохоронцем.

Пане Михайле, будемо говорити про біомасу, точніше, про деревину як біомасу. Я хочу почати з такого доволі загального питання, тому що досліджував безпосередньо ваші сторінки, аналізував документи саме Організації WWF, і ось ваш звіт «Критерії сталості використання деревної біомаси» за 2025 рік фіксує насправді такий дивний дисбаланс. Ось ви там зазначаєте, що деревина дає більшу частину біоенергії в Україні, хоча основний потенціал в агровідходах.

Чому так складається, на вашу думку, які це наслідки несе за собою?

Михайло Богомаз: Ну, ми взагалі намагалися зрозуміти для себе, — у нас було декілька проєктів, взагалі, — який стан деревної біомаси, тому що тут це таке комплексне поняття, тут мається на увазі і класичні дрова, наприклад, або там якісь сучки, хмиз, тирса, і, власне, відходи з агровиробництва. І дійсно, як показав аналіз, який ми проводили, на сьогоднішній день, якщо говорити про деревну біомасу в частині лісової, мається на увазі дрова там, причому є, теж треба розуміти, дрова для промислового спалювання, — це для ТЕЦ великих, — і для населення. То тут все дуже просто. Скільки ми заготавляємо, — максимум, стільки й спалюємо.

Тому ми не можемо говорити тут про, власне, якийсь потенціал. Щодо агро, то дійсно, у нас тут є декілька моментів. Перший стосується оцих відходів, наприклад, від догляду за садами, або догляду за лісосмугами, що теж вважається агролісництвом.

Потім ці відходи, які утворюються на полі, які дуже часто спалюються, хоча, в принципі, для домашнього господарства, можливо, це теж потенціал. І третій момент — питання так званих енергетичних культур, так, вони якраз, у тому числі, в Європі, принаймні, створюються на сільськогосподарських землях, так, і таким чином, наприклад, швидкоростучі тополі, це не є лісом, в розумінні лісового господарства. Але тут важливо зазначити, що в Україні це питання взагалі ніяк не врегульовано, з одного боку, але, з іншого боку, це потенціал, тому що у нас дійсно, як ви підкреслили на початку, величезна площа сільськогосподарських угідь, і з точки зору, скажімо, балансу, не тільки енергетичного, а й природоохоронного, було б, напевно, доречно і переключитися, дійсно, на енергетичні плантації.

Влад Бундаш: Тобто, основну причину ви вбачаєте, саме в тому, що на законодавчому рівні це не врегульовано, тому що справді виникає запитання, якщо у нас так багато агровідходів, з яких можна отримувати енергію, то чому деревина превалює?

Михайло Богомаз: Тут ще один момент варто зазначити, що ми, насправді, не знаємо, скільки спалюється деревини, тому що, як я казав, у нас є, наприклад, лісосмуги, в Україні, за різними оцінками, близько півтора мільйона гектарів так званих необлікованих лісів, самосійних лісів, які ростуть на паях, або приватні власники, або це землі запасу, або є, взагалі, як називаємо, там, лісосироти, тобто тут є ліс, там, може бути 50-60 років, але на нього немає жодних документів, ні в кого, тобто це, взагалі, ну, реальне поле для зловживань, і дуже часто якраз левова частка нелегальної деревини йде саме з таких ділянок. Знову ж таки, чому це відбувається, тому що немає контролю руху деревини, ми не можемо зараз, от, сказати, що від точки А до точки Б деревина потрапляє саме в тій кількості, наприклад, того виду, який нам треба, в тому числі, для дров.

Слухайте розмову повністю у доданому аудіофайлі і дізнавайтеся ще більше! А також — переходьте за посиланням і читайте та слухайте попередній випуск подкасту «Екомайбутнє — сьогодні»