«Підручник має пояснювати складні речі просто» — генеральний директор видавництва «Ранок» Віктор Круглов

«Стандарти оформлення підручників діють ще з радянських часів, це треба змінювати»

Єлизавета Цареградська: Частина людей переконана, що головне, аби підручники виконували свою функцію — несли знання, а папір і зовнішній вигляд — це вже другорядне. Яким є ваше бачення?

Віктор Круглов: Підручник — не для того, щоб надати знання чи інформацію. Зараз джерел інформації дуже багато: соцмережі, інтернет, застосунки. Підручник — це не єдиний інструмент навчання. Однак без нього неможливо навчатися, тому що у ньому все послідовно, структуровано, врахована методика викладання.

Головна ідея підручника — зацікавити дитину, студента, щоб він полюбив той предмет, який вивчає, і хотів його досліджувати далі.

Єлизавета Цареградська: Коли почали масово з’являтися курси з іноземних мов з’явились підручники, які були дорожчими у порівнянні зі шкільними, але вони містили і картинки, і ілюстрації сучасного способу життя, і практичні кейси. Ти ніби занурювався в абсолютно інакшу атмосферу.

За вашими спостереженнями зараз, наскільки шкільний підручник може відповідати таким запитам?

Віктор Круглов: Сучасні підручники точно інші — не такі, за якими ми навчалися. Підручники змінились, бо з’явилася конкуренція.

Раніше був один підручник від знаного професора, спеціаліста своєї галузі, який однак не працював із дітьми. Він міг викладати біологію чи англійську морфологію в університеті, не значи, що треба для дітей. Був нудний текст без оформлення. Зараз є конкуренція: школи вибирають, за яким підручником вони хочуть навчати учнів. До речі, видавництво «Ранок» стояло у джерел цього процесу: ми наполягали на тому, що має бути кілька підручників.

Раніше були застарілі стандарти, за якими виготовлялися підручники — наприклад, заборонялося робити книги А4 формату. Були чітко врегульовані довжина рядка, висота кегля, які можуть бути плашки.

Стандарти щодо цього діють ще з радянських часів, і це треба змінювати. Іноді ми йдемо навіть на межі, щоб не порушити стандарти і водночас зробити красивий макет підручників.

Стандарти мають бути з точки зору безпеки — безпека фарб, папір правильної білизни тощо. Мають бути мінімальні вимоги, щоб зір дитини не псувати, а все інше — треба відпустити. Ще момент, що в Україні кожен підручник має пройти погодження Міністерства освіти, де засідають експерти та говорять свої зауваження. Часто зауваження суперечать одне одному, і автори підручника не знають, що робити.

Я робив би максимальну свободу. Ось яскравий приклад: раніше, щоб заснувати видавництво і працювати на видавничому ринку, треба було пройти складну процедуру отримання ліцензії.

Зараз треба просто проінформувати, що ти хочеш бути видавцем і видавати книжки. Тепер у книгарнях скільки всього — навіть якщо щось зайве, ринок це відрегулює.

Єлизавета Цареградська: Як має виглядати ця система, на вашу думку? Міністерство освіти узгоджує навчальну програму — підручник має дотримуватись цієї програми. А якщо видавці почнуть інтерпретувати її по-своєму?

Віктор Круглов: Міністерство освіти — це регулятор, який має впроваджувати нові практики, задавати вектори, у тому числі і в освіті, і в підручникотворенні. Для школи це стандарт початкової освіти, стандарт середньої освіти, де написано, що мають знати діти, студенти, по закінченню початкової школи, дев’ятого класу, профільної школи.

Як цього досягнути? Це вже завдання для тих, хто буде наповнювати цей стандарт, зокрема і для видавців. Головне, щоб діти протягом навчання досягли цих стандартів.

Єлизавета Цареградська: Тобто ми говоримо про колективну відповідальність за рівень і якість знань дитини: не лише про Міністерство освіти, яке затверджує програму, а й про вчителів, батьків, видавців.

Віктор Круглов: Було б дуже добре, якщо б батьки були більше залучені до вибору підручників і навчання дітей. Частина батьків думають, що відправив дитину в школу, вона там навчається і вчитель має нести відповідальність за успіхи дитини, за дисципліну тощо. Ні, у першу чергу за дитину несуть відповідальність батьки.

З одного боку, це колективна відповідальність, тому що багато стейкхолдерів залучені в цей процес, від шкіл до Міністерства освіти. Але на досвіді можу сказати, що відповідальність за якість підручників має нести саме видавництво.

Наприклад, я як видавець видавництва «Ранок» знаю, що ми несемо повністю відповідальність за якість і контент. Якщо трапляються негаразди — ми просто відзиваємо книжку з ринку і замінюємо її за свій кошт. Я вважаю, це правильна позиція.

Єлизавета Цареградська: Якщо у підручниках брак — погана якість фарби, не той шрифт — це об’єктивні критерії, які можна оцінити та виправити. Якщо ж ідеться про наповнення книг, тут також видавець несе відповідальність, на вашу думку?

Віктор Круглов: Звичайно, адже підручник — незвичайна книга. Перед тим, як він видається, працює купа експертів, рецензентів, різних спеціалістів — від дизайну до психологів і спеціалістів певної галузі. У підручнику не може бути фактичних помилок, які стосуються предмету, водночас треба подати матеріал так, щоб це було доступно дитині для розуміння — пояснити складні речі просто.

«Підручник живе 5 років, адже життя змінюється»

Єлизавета Цареградська: Як мав би виглядати процес видачі підручника, на вашу думку? Наприклад, приходять два автори і приносять вам ідею свого підручника з хімії. Ви як видавець можете не знати, чи правильні там факти, чи неправильні. Ви все одно кінцево відповідаєте за це?

Віктор Круглов: Так, відповідаємо ми. Ми і є замовники, тому дивимося на бекграунд авторів. Наприклад, наш підручник хімії. У нашому виданні автор Олексій Григорович, кандидат хімічних наук, викладач університету, і Олександр Недоруб, вчитель.

Спочатку йде рукопис, потім рецензування експертів, таємне рецензування, щоб прізвища авторів не впливали. Після цього починається процес апробації: ми друкуємо частинами майбутній підручник і віддаємо на апробацію в школу. Якщо казати маркетинговими термінами, ми створюємо фокус-групи, де вчителі працюють з дітьми і кажуть: «тут діти не встигають, тут їм складно, тут якісь недоречності», «треба додати щось ось тут». Ми потім збираємо всі ці зауваження, аналізуємо і вже робимо другу версію підручника.

Підручник сьогодні живе 5 років. Саме тому видавництво «Ранок» ініціювало створення електронного додатку до підручника — зараз це вже внесено в Закон про освіту.

До кожного підручника має бути електронний додаток, він може працювати і офлайн, і онлайн, там можуть бути відео, інтерактивні тести тощо. Це невід’ємна частина підручника. Життя міняється, підручник живе 5 років, а електронний додаток у цей час можна завжди оновити. Наприклад, якщо б відкрили нову планету чи нове явище, ми оперативно можемо додати інформацію про це у додаток до підручника з астрономії.

Єлизавета Цареградська: Маркери національної ідентичності можуть бути вплетені в будь-який предмет — через умови задач, обставин, які описуються в підручниках. Це також відповідальність видавця — інтегрувати умови, які не відірвані від реальності, а прив’язані до нашого контексту. Як наразі в нас із цим, за вашими спостереженнями?

Віктор Круглов: По-перше, це вимога — правильна вимога — Міністерства освіти, що в підручнику навіть з біології або хімії має бути включений українознавчий компонент. Це розглядає комісія: якщо немає цього компоненту, то підручник ніколи не отримує дозволу.

Читачі, учні, вчителі не уявляють, скільки ми маємо пройти експертиз – включно з експертизою щодо гендерної рівності. Іноді до смішного доходить. Наприклад, наш підручник Григоровича, який отримав срібну медаль премії BELMA в Європі за найкращий підручник хімії, експерти критикували, казали, що «немає гендерної політики, у вас немає українок жінок-хіміків, Нобелівських лауреаток, у підручнику». Ми кажемо: «Вибачте, українок-хіміків дуже мало. А щоб вони ще були Нобелівськими лауреатками… На весь світ є тільки одна Нобелівська лауреатка з хімії».

Єлизавета Цареградська: Наскільки у видавничій справі задіяні сучасні технології, зокрема штучний інтелект? Де ви бачите можливості його застосування, а де це робити не можна?

Віктор Круглов: Я вважаю, що сучасним технологіям треба навчати. Усі діти зараз користуються Gemini, ChatGPT й іншими нейромережами.

Треба показувати, як критично до цього ставитись. Я б у старших класах вводив би курси з інформатики про те, як користуватися штучним інтелектом. Тому що не всі знають, що йому можна довіряти, а що ні. В Америці вже відкрилася школа, де немає вчителів, а дітей навчає штучний інтелект. Ми з нашою командою видавництва «Ранок» спостерігаємо за цим експериментом.

Єлизавета Цареградська: Як ставитесь від цього?

Віктор Круглов: Нормально. Це як експеримент, він не масовий, але я думаю, що багато спеціальностей, у тому числі і вчительські, будуть або доповнені, або замінені сучасними технологіями, зокрема і ШІ.

Єлизавета Цареградська: Тобто, на вашу думку, сам підручник має навчати критичному мисленню.

Віктор Круглов: Однозначно. Через деякі завдання ми вже заохочуємо учнів до цього: наприклад, «застосуй штучний інтелект, зроби якісь завдання і проаналізуй, порівняй з іншими джерелами». Штучний інтелект може щось вигадувати, створювати власні джерела навіть — тут є купа проблем.

«Ми не можемо робити вигляд, що не існує війни»

Єлизавета Цареградська: Більшість видавничих потужностей України знаходяться у Харкові. Розкажіть, як зараз із безпекою друкарень і видання підручників?

Віктор Круглов: Ми перелаштували свої процеси друку. Якщо раніше ми закуповували матеріали і зберігали на одній друкарні, то зараз ми так ніколи не робимо.

У нас розподілені склади по всій країні, і ми привозимо паперу рівно стільки, скільки треба на кілька днів друку. Потім одразу вивозимо книжки і теж зберігаємо на кількох складах. Ми розуміємо, що в будь-який момент може прилетіти — по більшості друкарень в Харкові вже були «прильоти».

Це болюча тема, тому що нам й іншим видавництвам на засіданні РНБО в 2024 році пропонували релокувати друкарські потужності з Харкова на Західну частину України. Жодна друкарня не погодилась переїжджати, хоча 80% всіх книжок України друкуються в Харкові. Якщо всі поїдуть з Харкова, то хто буде платити податки, хто буде працювати?

Ми думаємо про безпеку: коли тривоги, люди спускаються у спеціально обладнане бомбосховище, де можна працювати. Важливо розуміти, що в Україні взагалі зараз, мабуть, ніде немає безпечного місця.

Єлизавета Цареградська: Наслідки війни можуть бути складними і непередбачуваними — зокрема в контексті виховання, освіти, морально-психологічного стану дітей. Це має бути враховано і в підручниках — як у вас це відбувається?

Віктор Круглов: До цього треба підходити з обережністю. З одного боку, ми не можемо робити вигляд, що не існує війни. З іншого боку, видавці мають розуміти про травматичні наслідки для дітей.

Ми намагаємося робити це дуже обережно: постійно спілкуємося і радимося з психологами. У підручниках з історії, з громадянської освіти нам треба обережно говорити про війну, адже не помічати це просто неможливо.

Єлизавета Цареградська: Насамкінець, на вашу думку, які найбільші виклики наразі для видавничої справи у контексті підручників?

Віктор Круглов: Це оновлення навчальних програм, оновлення стандартів, багато викликів. Наприклад, цього року видавництва будуть доставляти підручники до шкіл — це важке логістичне завдання, тому що ми маємо вчасно надрукувати і доставити підручники до 12 тисяч шкіл, щоб до 1 вересня все було готово.

Найскладніше — знайти нові імена, знайти авторів-зірочок, які зможуть розробити нові методики, привнести нове бачення. Час змінюється, і книжки навчальні мають змінюватись.

Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі