Про воду, якої немає: як окупанти перетворюють схід України на пустелю

На Громадському радіо стартує блог «Пані Троян: викриття з окупації» журналістки Валентини Троян. Вона розповіла деталі запуску програми в ранковому етері, і вже 30 квітня о 20:00 на Youtube-каналі Громадського радіо дивіться перший випуск блогу Валентини Троян «Пані Троян: викриття з окупації».

Канал «Сіверський Донець – Донбас» — артерія, що живила 4 мільйони людей. Сьогодні це мертвий бетон. Він зупинився не через посуху. Його свідомо вбили окупанти.

Я — Валентина Троян, або просто — пані Троян. Зазвичай я люблю жартувати, але теми моїх проєктів останнім часом далекі від гумору.

До 2022 року 95% Донеччини залежали від води з каналу «Сіверський Донець – Донбас». У 2026 році окупанти визнали: стабільного водопостачання не буде ніколи. Їхня риторика кардинально змінилася. Замість обіцянки «взяти Слов’янськ і дати воду» тепер у тренді новий фейк: нібито «канал знищила сама Україна». Розберімося, як вони брешуть і що відбувається насправді.

У Донецьку, Макіївці та Ясинуватій вода — це лотерея. Офіційний графік: раз на 3 дні. Реальність: тижні без краплі води у кранах. Мешканці Кіровського району Донецька називають це геноцидом: люди живуть без води по 4 місяці поспіль.

Лютий 2026 року став випробуванням. Накопичувальні баки, які встановили окупанти, просто замерзли. Люди намагалися «пробурити» отвори в бочках, щоб дістати бодай лід.

У Путилівці та Гладківці води немає з іншої причини. Мережі там настільки зношені, що система не витримує тиску — рвуться труби. Система мертва, і ремонтувати її ніхто не збирається.

Коли канал пересох, окупанти згадали про шахти. Але шахтні води Донбасу — це отруйний коктейль із важких металів, сульфатів та радіонуклідів. Навіть російські екологи, попри цензуру, визнають: пити це не можна. Однак у Єнакієвому чи Хрустальному у людей просто немає вибору.

Особлива небезпека — шахта «Юнком», де у 1979 році влаштували ядерний вибух. Через неконтрольоване затоплення радіоактивні речовини йдуть у підземні води. Це екологічна бомба, яка не просто «колись вибухне» — вона детонує прямо зараз у кранах мешканців Донеччини.

Експерти кажуть прямо: відновлювати майже нічого. Системи настільки занедбані, що після звільнення їх доведеться будувати з нуля. Росіяни використовують водну інфраструктуру як логістичні шляхи для техніки, остаточно знищуючи труби.

Напишіть у коментарях, чи знали ви про ситуацію на шахті Юнком? Поширте це відео, щоб світ бачив правду
Водна криза на Донбасі — це не просто «комунальна проблема» чи тимчасова незручність. Це — вирок цілому регіонові. Поки світ обговорює колонізацію Марса та штучний інтелект, сотні тисяч людей тут борються за ковток технічної води з присмаком іржі та радіоактивним осадом. Це і є справжнє обличчя «русского мира».

Окупанти хизувалися будівництвом водогону з річки Дон. Обіцяли, це врятує Донецьк. Але подивІмося на реальні цифри. По-перше, потужність цього водогону в рази менша за потреби регіону. По-друге – уявіть, що ви наливаєте воду в старе решето.

Зношеність труб у Донецьку та Луганську — 80-95%. За 12 років окупації капітальних ремонтів ніхто не робив. Результат передбачуваний: вода з Дону просто витікає в землю через нескінченні прориви. Вона не підіймається вище першого поверху. У місцевих чатах Макіївки люди пишуть: «Ми бачимо гейзери на вулицях», натомість у їхніх власних кранах — зрадлива тиша. Це — справжня ціна окупаційного управління.

Поки одні люди буквально виживають без ковтка води, інші будують імперії на пластикових баклажках. У 2025–2026 роках на окупованих територіях сформувався новий тіньовий ринок — «водна мафія».
Подивіться на ціни. Питна вода в автоматах на розлив коштує від 5 до 10 рублів за літр. Здавалося б, небагато? Але підрахуйте витрати для сім’ї з трьох людей, якій потрібно бодай 20 літрів на день лише для мінімальних потреб. Це тисячі рублів на місяць — величезна частина пенсії чи зарплати, яка йде не в бюджет, а в кишені тих, хто контролює свердловини.

Найцікавіше те, звідки ця вода. Часто її набирають у тих самих шахтних відстійниках або стихійних свердловинах без жодних дозволів. Окупаційна «поліція» закриває на це очі, бо сама має долю в цьому бізнесі.

Ще один вид заробітку — встановлення накопичувальних баків. У Донецьку немає жодної квартири без пластикової бочки на 200–500 літрів. Це мільйонний ринок пластику та насосів. Окупаційна влада створила умови, за яких жити без «додаткових інвестицій» у власну водопровідну систему неможливо. Ви платите за воду двічі: перший раз за тарифом за порожні труби, другий раз — спекулянтам за воду в пляшках
Це і є справжнє обличчя «турботи» про людей.

Пройдімося по конкретних точках.

Маріуполь

Місто, яке росіяни називають «вітриною відновлення». Але за новими фасадами – порожнеча. Централізована вода тут має присмак моря та гнилі. Систему очищення зруйнували під час облоги. Її так і не відновилиповністю.

Алчевськ та Брянка

Тут води немає місяцями. Люди збирають дощову воду з дахів. Станом на березень 2026 року тут зафіксували найбільшу кількість спалахів кишкових інфекцій.

Луганськ

Місто, яке колись брало воду з правого берега Сіверського Дінця. Тепер воно повністю залежить від місцевих свердловин, рівень води в яких стрімко падає. Регіон просто засихає.

Це було чергове викриття від Пані Троян. Пам’ятайте: окупація — це не лише зміна прапорів, це висушування самої суті людського життя. Поки окупанти годують людей обіцянками про «воду з Дону», ми продовжуємо збирати факти їхньої безпорадності та злочинів.

Цей матеріал створено в межах проєкту Інститутом масової інформації за підтримки Міністерства закордонних справ Нідерландів