Мати 2 роки не знала, чи живий її син, Росія каже: «Такого тут немає» | Олег Морочковський

Разом із мамою Олега Оксаною Коник та Ігорем Котелянцем, головою ГО «Обʼєднання родичів політвʼязнів Кремля», говоримо про два роки пошуків без жодної інформації, постановочні відео російської пропаганди, етапування через окуповані території та відмову Росії підтверджувати місце утримання навіть після отримання офіційних документів.

Обговорюємо роль Червоного Хреста, МАГАТЕ, міжнародних організацій та що сьогодні можуть зробити держава і суспільство, щоб повернути українських цивільних додому.

«Сказали, якщо будете з ним балакати, — розстріл на місці»

Анастасія Багалка: Пані Оксано, вітаю. Дуже дякуємо, що ви погодилися до нас прийти. У серпні буде вже чотири роки, відколи Олега утримують. Це дуже тривалий термін, і я так розумію, що за цей період часу були дуже різні ситуації і різні місця утримання. І ви знали або не знали, де перебуває Олег. Давайте будемо розповідати цю історію поетапно. Як все було?

Оксана Коник: 3.08 захопили, як він їхав на роботу. На блокпосту. І звістка про нього затихла. Я його шукала два з половиною роки, але ніхто не знав. Дякувати волонтерам, що дзвонили.
Наче в Мелітополі бачили, там казали в Маріуполі. Але на даний момент найти не можна було. І в один момент подзвонили мені з Енергодара, що його привезли до хати, роблять обшук.

Це було десь за два тижні після того, як його викрали і утримували на підвалі десь в Енергодарі. Отак мені казали. І зробили фейк, що от він такий-всякий. Прямо всі українці такі погані, що вони от «терористи, шпигуни». Але не дали побалакати з ним.

Сказали, якщо ви будете з ним балакати, — розстріл на місці. «Нам нема чого втрачати, ми вас розстріляємо». І мої ті орендарі, де він жив на квартирі, просто що, відвернулися спиною і нічого не могли зробити.

Анастасія Багаліка: Зробили вигляд, що нічого не бачать?

Оксана Коник: Ну, не можна було. Просто не можна… Але потім пішов етап. Ніхто ніде не бачив, ніхто нічого не знав. Усі шукали його. Мій син був жонатий. І бивша сваха його шукала. Усі шукали і не могли найти ніде. Дзвонили мені волонтери, кажуть, бачили там в Мелітополі, там бачили в Сімферополі.

Ніхто не сказав дійсно, де він знаходився. Ну, а потім, коли минуло рівно два роки, прийшов лист, що він знаходиться у Саратовській області. Але де, ніхто не знав.

Ігор Котелянець: Я думаю, дуже важливо тут уточнити, що ваш син Олег працював в охороні Запорізької атомної електростанції. І, власне, він застав окупацію АЕС. Причому проживав він в іншому місті, в сусідньому, за 15 км. Ви сказали, що його затримання сталося на блокпосту 3 серпня 2022 року. Тобто, фактично, півроку він прожив в окупації.

Оксана Коник: Не міг вибратися. Так, а я проживаю в іншій області. Він просто поїхав 2014 року туди. Там одружився, і там жив. Із Кировоградської області він поїхав в Енергодар, в Кам’янку-Дніпровську.

І там, власне, розпочалася ця його історія. Він служив в армії, а після армії пішов на атомну станцію.

Ігор Котелянець: А після того, як відбулася окупація, у цей період, із початку березня до початку серпня, у вас була з ним можливість спілкуватися?

Оксана Коник: Так, звісно, була.

Ігор Котелянець: Що він розповідав про той період?

Оксана Коник: Казав, що їх захопили. Одразу, з 3 на 4 березня їх захопили. 10 днів не пускали на атомну станцію. Дзвонив, казав: «Мама, я не можу, тому що нас там стріляють», не можна на вулицю було вийти. Але після 10 днів, коли вони зайшли, загинув його друг на атомній станції. Він так переживав важко. Ну і не міг вибратися звідти. Три черги було.

А ще, коли повезли тільки, прилетіли дві ракети. Коли я зібралася їхати, забирати його, я туди не змогла, тому що…

Ігор Котелянець: Василівка — це якраз той населений пункт, через який виїжджали всі, хто хотів покинути тимчасову окупацію. І там, як я пам’ятаю, окупанти днями і тижнями могли тримати людей просто в чистому полі.

Так звана фільтрація, відповідно, — туди. А потім вже туди якимось чином могло прилітати.

Оксана Коник: Прилетіло, так. Я якраз туди один день зібралася їхати. І мені кажуть, дивися, куди ти збираєшся їхати.

Анастасія Багаліка: А ви хотіли проїхати через Василівку, поїхати в Енергодар, забрати сина і повернутися?

Оксана Коник: Так, я так хотіла зробить. Але мене чоловік отримав. Сказав, дивися, що робиться. Ракета прилетіла.

Росіяни обстріляли АЕС та звинуватили Україну, Олег був поранений

Ігор Котелянець: У якийсь момент, я так розумію, Олега почали допускати до робочого місця.

Оксана Коник: Так, через 10 днів допустили, бо там люди були без їжі, без нічого, і були виснажені. І тоді вже щось там, не знаю, що там сталося, і їх поміняли. І вони почали міняти.

Анастасія Багаліка: Це ж росіяни на початку закрили на атомній електростанції співробітників, які там просто сиділи і безперервно мали виконувати свою роботу. А потім вони вирішили ротацію зробити, допустити.

Ігор Котелянець: Протягом цих пів року, коли ви спілкувалися з Олегом, який у нього був настрій, про що він говорив?

Оксана Коник: Поганий був настрій. Ну, працював. Тож було так, що прилетіло, рашисти кинули бомбу і заявили, що це Україна. Але це не Україна. Він сказав, це вони були. І він був поранений теж, контузія, поранення рук, голова… Це внаслідок влучання і обстрілу атомної станції. А він працював якраз на охороні і був у зоні вразливості.

Коли прилетіло, він там знаходився. Ми з ним були на телефоні. Кожен день мали, вранці і ввечері. Коли він на роботі, ми не телефонували, звісно. А коли він добу працював, потім три був вдома, ми були з ним на зв’язку. За можливості він планував виїхати. А я йому сказала, середа, не йди на роботу, не треба йти.
Просто не йди. Візьми лікарняний та побудеш вдома. Вони ж тоді ще не знали, куди йти, виходить.

Давай потихеньку під покровом ночі тікай. Сказав, що робота… Він був відповідальний, що робота і все.

«Він не підписав договір із Росатомом і хтось його здав…»

Анастасія Багаліка: Чи є така ймовірність, що росіяни збиралися або витіснити, або арештувати більшість тих, хто працював на Запорізькій АЕС? Тому що, власне, українська воєнізована охорона станції, це все ж таки українська воєнізована охорона станції, яка розуміла безпеку об’єкту і намагалася усіма силами її забезпечити.

Оксана Коник: Мабуть… Я не скажу, не знаю цього. Я знаю, що його заставляли підписати договір якийсь.
Але він сказав, що це росіяни. Договір з Росатомом, я так розумію.

Ігор Котелянець: Тобто, коли росіяни зайшли, почали утримувати атомну станцію, фактичне керування почала здійснювати російська компанія.

Оксана Коник: Він думав дочекатися, що наші зайдуть і вони їх визволять. Але вийшло як вийшло. Він не підписав і хтось його здав.

Анастасія Багаліка: Олега звинуватили у «шпигунстві» і «тероризмі». Це дуже розповсюджені звинувачення до чоловіків на окупованій території у Запорізькій, Херсонській області, в Луганській, в Донецькій. Дуже багато розповіли за цей час історій людей, яких звинувачували і в «шпигунстві», і в «тероризмі».

І окупанти придумували історії, знімали постановочні відео. І про когось навіть знімали постановочні історії про закладання якихось предметів і таке інше. А ще про Олега.

Росіяни вирішили зняти ролик, як його нібито затримують з усім начинням вдома. Ви розказали, як сусіди повідомили, що бачили, як його привезли і почали це все знімати.

Оксана Коник: Не сусіди, а ця квартира, де він жив, колишшня сваха, вона була в хаті, коли його привезли.

Анастасія Багаліка: Тобто, в будь-якому разі я до того, що росіяни можуть знімати свої постановочні кадри скільки завгодно, але є люди, які бачили на власні очі, що відбулося, як вони привезли викрадену, затриману людину і почали знімати пропаганду, фейки. Ви згадували, що за ці два з половиною роки надходили новини, що його утримують то в Мелітополі, то в Маріуполі, то в Сімферополі. Але потім цей шлях вдалося з’ясувати, коли вже зв’язок відновився з ним?

Оксана Коник: Колишня сваха у месенджері надіслала мені листа, в якому їй повідомили, що він у Саратовській області. А де саме, не вказали.

Волонтери мені дзвонили, дякую їм, що вони хоч мені показали шлях. І в Сімферополі був «суд». Судили в Сімферополі. Я дуже стежила за соцмережами, і тоді вже дізнавалася новини, де, що і як.

Ігор Котелянець: Але перший час його тримали в Енергодарі, як нам вдалося дізнатися, в підвалі. У нас є багато свідчень від енергодарців, що їх тримали в різних місцях. Це приміщення СБУ, приміщення поліції.
Були облаштовані катівні на території самої Запорізької атомної станції. Вам достеменно невідомо, де саме його тримали?

Оксана Коник: Ні, сваха приносила, я скидала гроші їй на рахунок, ще Приватбанк робив, я кидала гроші, щоб вона купляла, йому носила. Кажу, а ви його бачили? Кому ви несете? Але вона передавала.

Ігор Котелянець: Тобто вона комусь передавала і їй обіцяли, що далі передадуть йому, але фактично ви не знаєте, чи йому передавали.

Оксана Коник: Ні, я не знаю. Потім, коли я сказала волонтерам, що він у Мелітополі, і вона тоді поїхала туди, вона отримала шок від побаченого, мала високий тиск, їй потім робили операцію на очах. Просто побачила, що там не те, що знущалися, там просто ізмивалися.

Ігор Котелянець: Це коли вона вже прийшла, власне, в місце утримання? А їй вдалося із ним побачитися?

Оксана Коник: Ні, вона не побачила, просто побачила, які там… Вона побачила інших людей, і те, що з ними відбувається.

Не знаю навіть, чи продукти передали навіть йому. Могли росіяни забрати самі, бо там вона передала продукти, скидала фото, що вона йому передавала. Ми досі з нею спілкуємося, хоч і наші діти розлучилися, але ми спілкуємося.

***

Ігор Котелянець: А в якийсь момент стало відомо, що десь його в Енергодарі отримують.

Оксана Коник: В Енергодар сваха поїхала після того, як оце привезли, і вона поїхала в поліцію їхню, і почала розпитувати. А вони кажуть їй, ми тільки матері скажем, а ви йому хто? Ви йому ніхто.
І вам не можемо сказати, де він.

Потім, де там через знайомих, через якогось хлопця, вони знаходять, що він знаходиться в Енергодарі. Потім слід зник. Вона приходить, каже, я посилку не відправила, я йому нічого не принесла, тому що його там немає. Сказали, його немає. Не пам’ятаю, в якому місяці.

Ігор Котелянець: Уже зараз вам відомо, що тоді з ним відбувалося в той період, коли його утримували в Енергодарі.

Оксана Коник: Ні, я нічого не знала. Вона мені сказала, коли вона поїхала в Мелітополь, каже, там такі жахи…

Ігор Котелянець: Значить, маршрут виглядав приблизно так, що його з Енергодара вивезли в Мелітополь, потім у Маріуполь. А потім в Сімферополь. У Сімферополі його засудили. І після засудження етапували до відбування незаконного покарання у Саратовську область.

Згодом матері Олега Морочковського вдалося дізнатися про те, де саме перебуває її син. Також їй розповіли, що його побили настільки, що він не міг згадати ім’я матері. А дружина іншого незаконно ув’язненого українця повідомила, що шукала Оксана протягом 9 місяців, щоб передати інформацію.

Слухайте повністю розмову у доданому аудіофайлі або дивіться у відео на Youtube-каналі Громадського радіо

Програма реалізується у партнерстві Громадського радіо та ГО «Об’єднання родичів політв’язнів Кремля» в межах проєкту, спрямованого на документування досвіду постраждалих, збереження пам’яті та поширення історій незаконно ув’язнених цивільних.

Проєкт здійснений за підтримки Програми «Партнерство за сильну Україну», яку фінансують уряди Великої Британії, Естонії, Канади, Норвегії, Фінляндії, Швейцарії та Швеції