facebook
--:--
--:--
Ввімкнути звук
Прямий ефiр
Аудіоновини

Нам прямо казали, що ми обмінний фонд — звільнений військовополонений Максим Колесников

Інтерв'ю

Розмова з ексвійськовополоненим Максимом Колесниковим: як родичам чекати з полону рідних, і до чого готуватися?

Нам прямо казали, що ми обмінний фонд — звільнений військовополонений Максим Колесников
Слухати на подкаст-платформах
Як слухати Громадське радіо
1x
Прослухати
--:--
--:--

Гість — український військовий Максим Колесников, який пробув у полоні росіян 11 місяців. Максим Колесников обороняв Київ та область з першого дня повномасштабного вторгнення. У березні, після кровопролитних боїв неподалік Гостомеля, його підрозділ опинився в оточенні, і командир, через значні втрати, ухвалив рішення здатися у полон. Максим провернувся додому за обміном 4 лютого 2023 року. Того дня з російського полону вдалося звільнити 116 людей. У цивільному житті Максим Колесников займався бізнесом.

Максим Колесников: Я почуваю себе набагато краще. Я майже місяць в Україні, дуже багато чого робиться в реабілітації для того, щоб ми себе почували краще. І за місяць мій стан значно покращився, я відчуваю сили. Ще попереду багато чого треба зробити, щоб оновитися до того стану, в якому я був до полону, але все одно вже набагато краще.

Про родичів військовополонених

Я знаю, що багато людей ще в полоні, і їхні сім’ї дуже переживають, хвилюються. Я хотів, щоби вони бачили, що у їхніх близьких є надія, що в них достатньо сил, і що історії про те, що людей звільняють — це не рідкість, це правило. Нам всім би хотілося, щоб це було раніше, але, на жаль, не все залежить від України чи української сторони.

  • Я хочу, щоб близькі відчували, що люди повернуться. І щоб певним чином готували себе, що люди приїдуть з таким досвідом, який їм доведеться переживати разом зі своїми близькими і поновлюватися.

Родичі мають усвідомлювати, що люди в полоні певним чином переживають багато стресових ситуацій. Але і вони самі, ті, хто чекають, переживають. Будуть зустрічатися люди з обох боків, які певним чином змінилися. Вони мають пам’ятати, заради чого вони чекали. Задля того, щоб об’єднатися з людьми, з якими їх об’єднує багато спільного.

Дівчата і хлопці, які повернуться, будуть більш худими, голодними, відвикнуть від певних обставин життя. Але це їхнє повернення треба пережити, треба спокійно прийняти, що ті, хто повернулися, будемо вставати серед ночі, перевіряти холодильник і їсти багато солодкого. І такі зміни в поведінці часом пройдуть.

  • Вчора в мене була перша ніч, коли я зміг спокійно лягти спати, знаючи, що в холодильнику є їжа.

Слухайте також: У катівні Бердянська можуть утримувати до тисячі людей — заступник голови Бердянської районної ради


Про тих, хто лишився

Ми ділилися нашими спогадами, де ми кого бачили. Все, що ми про них знали, передавали робітникам організацій, які відповідають за обмін.

Також ми намагалися зв’язатися з членами родин, які в нас були, повідомити, що ми пам’ятаємо про хлопців, у якому вони були стані, коли ми їх востаннє бачили. Це скоріше для того, щоб підтримати їх морально.

  • У нас, на жаль є така риса, що ми дуже не довіряємо нашим органам влади (інколи це виправдано і це спрацьовує), але я би хотів, щоб ми розуміли. Мене звільнили завдяки роботі багатьох спеціалістів, які цим займаються. І саме через те я маю до них довіру. Тому що я не в полоні, зараз я вдома.

Давайте довіряти людям, які працюють. Так само як ми довіряємо зараз армії.

  • У перші тижні ми дуже щільно працювали з нашим Координаційним штабом, зі співробітниками. Ми розповідали, кого ми бачили, як їх звати, якого року народження. За яких обставин потрапили в полон…

Зі мною в камері з самого початку було 10 цивільних і 4 військових.

Про розділення на військових та цивільних

Цивільним в полоні важче. Як би це дико не звучало. Бо в них немає офіційного статусу. Дуже рідко вони можуть розуміти, що з ними відбувається.

Влітку 2022 до всіх камер приходили місцеві службовці Федеральної служби виконання покарань, і вони казали про те, що вони начебто передавали списки цивільних і начебто Україна відмовилася. І тому вони будуть переведені на якийсь легший режим утримання.

Але, наскільки ми знаємо, тільки невелика частина була переведена в інший табір, де були умови з більшою кількістю свіжого повітря, був доступ до Червоного Хреста. А більшість цивільних залишилася в тих самих умовах тюрми.

Коли ми, військові, питали, що з нами буде, нам казали, що ми — обмінний фонд. І що колись буде обмін.

Я вирішив, що в мене є велике завдання для мене — вийти з полону, залишаючись самим собою.

Як не втратити себе в полоні

Я вважаю, що наш психічний стан дуже сильно впливає на фізичний. Мені відомі випадки, коли людина, будучи ще здоровою, щодо якої не було тортур… Але вона втрачала надію, і вирішувала: «все, в полоні я назавжди». І людина помирала. Просто через відмову жити.

А такі випадки, наскільки мені відомо, не поодинокі.

Треба бути психологічно ціннісним. Тому з самого початку полону я (не знаючи, наскільки він довго, вирішив, що в мене є велике бажання для себе про те, щоб вийти з полону, залишаючись самим собою. Тому я намагався знайти для себе такі засоби, щоб не втратити себе.

Я знайшов собі таку метафору, яка мені допомагала з цією ситуацією Уявіть собі якусь прірву, в якій є два береги. Прірва — це той самий полон, час, який я там проводжу. А береги — один — це майбутнє, а другий — минуле. І для того, щоб перейти через прірву, мені потрібен якийсь міст, по якому я можу пройти. Щоб не впасти фізично, емоційно, не втратити надію. У кожного моста є певні точки опори, на яких він стоїть. І я знайшов для себе, на що я можу спертися, щоб пройти цю прірву.

Вихід насправді на поверхні, ці точки опори є в кожній людині.

  1. Перша, що є в мене — моя сім’я. Люди, яких я люблю, які мене чекали, заради яких я хочу повернутися. Важливо пам’ятати в полоні, чи в ситуація очікування — що все це тимчасово. Це закінчиться. І у вас залишиться щось приємне в минулому (не тільки те погане, що зараз відбувається), і у вас ще попереду набагато більше майбутнє.
  2. Друга точка опори — те, що мені цікаво в житті. Моя робота, тим чим я хочу займатися. Перед тим як почалася війна я навчався на психотерапевта і мав в цьому році закінчити навчання, захищати свій диплом. Це для мене було цікаво. Я планував, що я повернуся і закінчу навчання, буду допомагати людям. Шукав пацієнтів, яким я зможу допомогти.
  3. Третя моя точка опори — культура. Я цікавився завжди мистецтвом, тому це те, що я пригадував і це мені допомагало (література, музика, пісні).

Такі речі допомагали в полоні — було про що подумати і поговорити між собою.


Читайте також: Якщо ти не маєш родичів, які тебе шукатимуть у полоні, ти ніхто — Андрій Кривцов


Здійснено в рамках проєкту за підтримки Фонду сприяння демократії Посольства США в Україні. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією уряду США


Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі

При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту

Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS

Поділитися

Може бути цікаво

«Довіра до телебачення впала вдвічі» — аналітикиня ОПОРИ про зміну медіаспоживання українців

«Довіра до телебачення впала вдвічі» — аналітикиня ОПОРИ про зміну медіаспоживання українців

Як заробляти на готових стравах в реторт-пакетах під час війни 

Як заробляти на готових стравах в реторт-пакетах під час війни 

Ніч з 21:00 до 3:00: що зміниться після скасування переходу на літній час

Ніч з 21:00 до 3:00: що зміниться після скасування переходу на літній час

Військових має мотивувати не кримінальна відповідальність, а командири — правозахисниця

Військових має мотивувати не кримінальна відповідальність, а командири — правозахисниця