facebook
--:--
--:--
Ввімкнути звук
Прямий ефiр
Аудіоновини

Якщо ти не маєш родичів, які тебе шукатимуть у полоні, ти ніхто — Андрій Кривцов

Що робити, щоб родичі полонених були краще поінформовані про долю їхніх рідних?

Якщо ти не маєш родичів, які тебе шукатимуть у полоні, ти ніхто — Андрій Кривцов
Слухати на подкаст-платформах
Як слухати Громадське радіо
1x
Прослухати
--:--
--:--

Про це у програмі «Звільніть наших рідних» розпитали у координатора групи родин полонених військових медиків, родича колишньої військовополоненої Андрія Кривцова.

Андрій Кривцов — родич військовополоненої Олени Кривцової, лейтенантки медичної служби, ординаторки госпітального відділення військового госпіталю №555. На початку повномасштабного російського вторгнення Олена була у Маріуполі, і після того, як її шпиталь розбомбили, вона опинилася на металургійному комбінаті імені Ілліча. 12 квітня потрапила у полон. Брат чоловіка Олени Андрій Кривцов долучився до громадського руху за звільнення полонених, зокрема, координує групу сімей рідних військових медиків, що потрапили у полон в Маріуполі. 17 жовтня Олену Кривцову звільнили під час обміну.

Досвід звільнення військовополоненої

Андрій Кривцов: Найболючіше питання після питання «коли буде обмін» це — «що з полоненим і де він?». Дати відповідь на це питання дуже складно. І хотілося б отримувати цю інформацію від силових структур, які мали б цим займатися. Але, на жаль.

  • Рідні кинуті на самоті й вони самі розв’язують свої проблеми

Так само було й у нас, коли ми шукали будь-яку інформацію про Олену. Початок був дуже жахливий, бо Об’єднаний центр з питань поводження з полоненими нам відповів, що вони не мають жодної інформації й не знають, чи полонена вона взагалі.

І ми хотіли б, щоб ця інформація все ж таки систематизувалася, бо вона є. Її можна поділити на три частини.

Перша — це офіційна, яка потрапляє від Російської Федерації через МКЧХ. Вони надають якусь інформацію про полонених, просто хоча б підтверджують полон.

Друга — це та частина, яку ми ніколи не просили — інформація від розвідників.

Третя — інформація, яка поступає від обміняних полонених.

За даними Об’єднаного координаційного штабу, за останній рік поміняли 1863 особи. Кожна з цих осіб когось бачила, з кимось сиділа, запам’ятовувала якомога більше людей, щоб потім розповісти. І вони про це розповідають.

Це був би ідеальний процес, якби Координаційний штаб і СБУ опитували цих людей, заносили отриману інформацію до якогось реєстру і потім передавали б її близьким. Це дуже важливо в умовах, коли ти нічого не чуєш про свою близьку людину вже 10 місяців.

  • Був би ідеальний процес, якби Координаційний штаб і СБУ опитували цих людей, заносили отриману інформацію до якогось реєстру і потім передавали б її близьким

Можливо, з точки зору обміну ця інформація для Головного управління розвідки не має значення, бо вони декілька разів наголошували, що вони обмін проводять за списками, і це вже Росія розбирається, звідки вона привезе нашого полоненого. Але для родин полонених це — найголовніше.

Електронний кабінет родича — що це?

Андрій Кривцов: Ми багато разів виходили з пропозиціями до Координаційного штабу, і наче восени ми вже дійшли до якогось розуміння. Нам було сказано, що той обіцяний Кабінет родича, який вони роблять, буде мати цю потрібну інформацію. Мовляв, вони роблять анкетування, опитують полонених, яких обміняли, і кожен родич буде знати, хто і коли бачив його близького. Але потім виявилося, що цієї інформації у цьому кабінеті не буде. Кожна служба  — і СБУ, і ГУР, і Координаційний штаб – свою інформацію тримають при собі й не створюють якусь спільну базу даних.

Хоча у нас є величезний досвід, у нас так працює «Дія», електронний кабінет Пенсійного фонду, коли ти за своїм електронним підписом заходиш і отримуєш якусь інформацію.

Чому Координаційний штаб з питань поводження з полоненими не має інформації від СБУ у той час, коли саме СБУ входить до цього штабу?

Андрій Кривцов: Це взагалі якась нісенітниця, тому що коли ми звертаємося до Координаційного штабу як до структури, яка в складі має СБУ, вони починають нам розповідати, що не мають якогось досвіду. На практиці ми бачимо, що цей Координаційний штаб — це Головне управління розвідки. ГУР надягли собі таку маску, щоб себе не скомпрометувати, і працюють під цієї назвою.

У нас була нещодавно зустріч і ми ніяк не могли порозумітися з ними стосовно того, хто ж має займатися кримінальним провадженням з приводу зникнення людини, коли її захопили у полон — Нацполіція, СБУ. Зараз Служба безпеки каже, що у них дуже багато роботи, і справу потрібно повернути Нацполіції, щоб вона займалася паперовою роботою і не заважала СБУ займатися обмінами. І коли ми надали до Координаційного штабу запит з питанням — надайте роз’яснення, хто ж має цим займатися, вони просто переслали його на Генеральну прокуратуру, Нацполіцію і СБУ. Тобто вони наче в собі мають цих представників, але коли їм говориш, щоб вони надали коментарі, то вони просто зникають.

Деякі Telegram-канали отримують за хвилину після обмінів свіжі списки звільнених полонених

Андрій Кривцов: Є проблема корупційного складу — на інформації намагаються заробити. Останній обмін: ще не всі звільнені подзвонили додому, а в декількох приватних каналах вже повністю виклали список людей, яких обміняли. Звідки воно? Не встигла ще людина повідомити, що її обміняли. Тобто це був таки витік. Я теж користуюся цими каналами, тому що, як показала практика, у них правдива інформація.


Читайте також: Ми нарахували близько 7 тисяч полонених захисників Маріуполя — мати полоненого морпіха


Чи може нашкодити інформація про полонених?

Андрій Кривцов: Зазвичай таку інформацію публікують без використання особистих даних — звання, посади чи чогось ще. Публікують просто прізвище, ім’я по батькові та дату народження. Тобто така інформація взагалі ніяк не може нашкодити, бо її Росія вже знає. Національне інформаційне бюро має у себе списки, які вона передає до Координаційного штабу, а він їх використовує в обмінах. І щодо абсолютно всіх людей, яких Україна запитує, є дані про дату народження і прізвище, ім’я та по батькові.

Інформація про полоненого може нашкодити, якщо ми розповімо, ким він є. Тобто дамо якусь посаду, наприклад. Але це стосується комбатантів. Якщо до полону потрапляє медик, кухар, якийсь діловод, про це можна казати. Але якщо ми знаємо, що був відправлений снайпер чи сапер та він зник, перший час не потрібно про це казати, не потрібно викладати його фото у військовій формі. Треба дізнаватися, чи він не потрапив у полон. Тут потрібно працювати з Національним інформаційним бюро та Координаційним штабом, щоб зрозуміти, чи його визнали в полоні та як кого його взяли.

«Якщо ти не маєш родичів, які тебе шукатимуть,  ти — ніхто»

Андрій Кривцов: У нас були ситуації, коли в обміняних людей взагалі не було родичів. Є у нас люди, які досі перебувають на підконтрольній території, ми з ними працюємо, вони передають якусь інформацію, і по тим полоненим, які не мають родичів, у нас теж з’являються дані.

Якщо говорити про військових, то нам зі скандалом вдалося вигризти окреме доручення міністра оборони, у якому він наказав командирам частин подавати заяву до поліції після того, як людина потрапляє до полону.

З цивільними, на жаль, це дуже проблемно, бо ніхто нічого не може робити. В принципі, за законом, кожна людина може подати заяву і навіть не про родичів. Єдине, що якщо ти не є родичем, ти не можеш отримувати інформацію і доступ до матеріалів справ. Проте, на жаль, навіть кровні родичі зараз не можуть отримати цього доступу. Ми підключаємо правозахисні організації та громадські об’єднання.

«Інколи хочеться набити пику, коли тобі кажуть, що «ми нічого не знаємо», а ти знаєш, що звільнені полонені писали рапорт, що бачили твого близького»

Андрій Кривцов: Інколи хочеться набити пику, коли стоїть людина і розповідає тобі, що ми щось робимо, але у нас ніякої інформації немає. А потім ти знаходиш військовослужбовця, який обміняний, і він тобі клянеться, що він у рапорті написав про твою близьку людину. І ти починаєш думати, а де ж тоді ця інформація загубилася? Для них ця інформація — просто папірець. Я розумію, що вони обмін роблять не за цими свідченнями, але це життя родин. Дуже багато матерів не дочекаються своїх синів, бо цей процес дуже складний, нервовий і серце може не витримати. А звістка про те, що хтось бачив у полоні твою рідну людину, може врятувати життя.

Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі

Здійснено в рамках проєкту за підтримки Фонду сприяння демократії Посольства США в Україні. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією уряду США


При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту.

Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS

Поділитися

Може бути цікаво

Шукала сина серед живих і мертвих: історія викраденого в Бучі Владислава Поповича

Шукала сина серед живих і мертвих: історія викраденого в Бучі Владислава Поповича

Чому дорослі вчаться у профтехах: пояснює заступник міністра освіти і науки

Чому дорослі вчаться у профтехах: пояснює заступник міністра освіти і науки

Ми бачимо провал державної комунікації у сфері енергетики — Володимир Омельченко

Ми бачимо провал державної комунікації у сфері енергетики — Володимир Омельченко