Анастасія Багаліка
Ігор Котелянець
Як шукати цивільних заручників: донька полоненого ділиться досвідом
Цивільні заручники: що робити рідним і куди звертатися?
Гості1
Про це поговорили у черговому випуску програми «Звільніть наших рідних» із засновницею Громадської організації «Цивільні у полоні», донькою цивільного полоненого Юлією Хрипун.
Цивільні заручники — так правильно називати невійськових людей, що потрапили у полон до росіян. Це найбільш незахищена категорія полонених. Їх захоплення поза правовим полем, а держава поки не має жодних механізмів, як цим людям допомогти. Росія використовує цивільних заручників як метод шантажу та тиску на українське суспільство. Заручників росіяни хапають на нині окупованих територіях, в зоні бойових дій, також є багато полонених із тих територій, звідки окупантів вже вибили. Скількох цивільних українців утримують в російському полоні точно не відомо, можливо це тисячі людей.
Історія Юлії
Юлія Хрипун: Я стала співзасновницею ГО «Цивільні у полоні» через спільний біль, який з’єднав мене і засновників організації — те, що наші рідні перебувають у полоні. Це всі цивільні заручники.
Мій батько є наразі цивільним заручником, з 24-го березня він перебуває у російському полоні. Забрали його як цивільного, він був у цивільному одязі — працював звичайним охоронцем на підприємстві, де зробили свою базу російські військові. Місяць він не міг звідти виїхати. Це було у Запорізькій області біля Токмака. Через місяць після такого проживання з ними його забрали у полон.
На той момент, коли його забрали, було дуже мало інформації щодо того, як діяти в такому випадку. Через різні канали пошуку я виставляла різноманітну інформацію, і в якийсь момент ми зі своїми колегами по такій сумній ситуації вирішили створити громадську організацію, щоб допомагати розв’язати цю проблему.
Діяльність ГО
Юлія Хрипун: У нас є чат в Telegram, який нараховує близько 300 рідних цивільних заручників. Ми створили таблицю по областях, яку заповнювали рідні таких заручників для того, щоб її можна було надавати різним правозахисним організаціям.
Наразі ми збираємо інформацію від вже звільнених людей з полону, в основному це військові. У нас створений список полонених цивільних осіб, який ми надаємо звільненим людям, щоб вони, можливо, згадали, що бачили цих людей у полоні. Таким чином ми знаходимо хоч якусь інформацію. Адже у нас в групі є особи, які є рідними не тільки визнаних полонених, але й безвісти зниклих.
Слухайте також: Ми не знаємо остаточну мету депортації українців, але йдеться про мільйони людей — Альона Луньова
Також ми співпрацюємо з правозахисними організаціями, які допомагають нам із висвітленням різної інформації, адже ми намагаємося привернути увагу щодо цієї проблеми. Бо, на жаль, дуже багато українців не обізнані в контексті того, що цивільних у полоні тисячі. Крім того, варто зважати на те, що полон для цивільних відрізняється тим, що їх більше штурмують на допитах. Тому що до військового є конкретні питання, а цивільного вони тероризують питаннями: «Ти – «Азов»?», Ти – «Айдар»?», Ти – корегувальник?». Тобто вони не впевнені, що це цивільний і хочуть вибити якусь інформацію з людини. Тому на допитах кожного дня запитують все це по 300-500 разів.
- На жаль, дуже багато українців не обізнані в контексті того, що цивільних у полоні тисячі
Я вважаю, що цивільні є такими ж героями, як і військові. Вони вже довгий час перебувають у полоні. І Україна не може провести обмін, тому що є ще окуповані території. І якщо всіх цивільних зараз обміняти, то ми розуміємо, що та частина населення, яка залишилася в окупації, буде під великою загрозою, адже звільнені в камерах місця одразу займуть люди з ще окупованих територіях. Тому ті люди, що на окупованих територіях зараз не в полоні завдяки тим, хто з цивільних зараз вже займає тюремні камери.
- Я вважаю, що цивільні є такими ж героями, як і військові
Як можна розв’язати проблему?
Юлія Хрипун: Дуже прикро, що на десятий місяць Україна не має механізму для звільнення цивільних. За Женевськими конвенціями цивільних полонених мають просто повертати, а не обмінювати. Але ми ж знаємо, з ким ми воюємо. Ми воюємо з державою-терористом, яка придумала якісь свої правила, тому, звісно, Україні тяжко домовитися, адже пропонуємо ми одне, але Росію це не влаштовує і вона не йде на наші умови.
Щодо механізму, то нашій організації доволі смішно, коли нам хтось телефонує з державних органів і запитує: «А який ви придумали механізм для звільнення цивільних?». Це дуже дивно, тому що ми є родичами зниклих цивільних, а механізм має придумати влада. Ми не є в середині процесу обміну, ми є ззовні, і тільки намагаємося пробитися всередину.
Щодо механізму, то ми спілкуємося з Офісом Уповноваженого з прав людини, і наразі це єдиний офіс, який з нами постійно комунікує. Координаційний штаб взагалі з нами не виходить на контакт, тому що ми чуємо від них тільки про обміни військовими.
Від Офісу Уповноваженого з прав людини надходить інформація, що механізм для обміну полоненими створюється, і буде створена якась група при Координаційному штабі, яка буде опікуватися саме питаннями цивільних заручників.
- Від Офісу Уповноваженого з прав людини надходить інформація, що механізм для обміну полоненими створюється
Як шукають цивільних?
Юлія Хрипун: Найбільш вагомим нашим джерелом інформації є ті люди, яких звільнили з полону. Щоразу, коли відбувається обмін військових, ми маємо нову інформацію про наших рідних. Вони можуть повідомляти місцеперебування. Воно може не бути точним, тому що РФ постійно переміщує полонених, і за місяць може змінитися три колонії. Якщо полонені перебувають у Донецькій області, то рідним потрібно штурмувати місцеву «владу», адже там дають інколи можливість листуватися і передавати передачі. У Росії це неможливо.
Також є Telegram-канали, які ми моніторимо, адже часто там виставляють цивільних у військовій формі й пишуть, що то — військові.
Слухайте також: Полоненим у Криму росіяни перестали давати навіть «фсбшних» адвокатів — Ольга Скрипник
Також ми просимо допомоги в Міноборони РФ, тому що часто самостійно ми не можемо дізнатися інформацію про перебування наших рідних. Ми надсилаємо всі необхідні документи, щоб дізнатися, де перебувають цивільні заручники. Де вони перебувають, нам не говорять, але підтверджують, що вони дійсно у них є. Заради того, щоб отримати хоча б таку інформацію, люди дають запит на інформацію до російської влади.
Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі
Здійснено в рамках проєкту за підтримки Фонду сприяння демократії Посольства США в Україні. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією уряду США.
При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту
Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:
якщо у вас Android
якщо у вас iOS
