Жінки, які зазнають фізичного, сексуального і психологічного насилля внаслідок збройного конфлікту, розв’язаного РФ проти України — тема чергового випуску програми «Звільніть наших рідних».
І на цю тему ми поговорили із колишньою полоненою, правозахисницею, директоркою з комунікацій організації SEMA Ukraine Людмилою Гусейновою та режисеркою Анастасією Агафоновою.
SEMA Ukraine — це спільнота, що об’єднує жінок, які пережили сексуальне насильство, пов’язане з війною, під час російсько-українського збройного конфлікту, але зуміли трансформувати свій травматичний досвід у посттравматичне зростання. Так говорять про себе жінки, які об’єдналися в організацію ще 2019 року, до повномасштабного вторгнення росіян, але на п’ятому році від початку збройної російської агресії. В Україні SEMA існує як частина всесвітньої глобальної світової мережі SEMA NETWORK, заснованої міжнародною організацією «Фонд доктора Деніса Муквеге». Наразі SEMA Ukraine об’єднує кілька десятків жінок, які пережили сексуальне насильство.
Про список таких жінок ми поговорили детально.
Людмила Гусейнова: Всі ці жінки без виключення залишилися громадянками України, і лише це стало приводом того, що їх арештували та досі утримують. Коли я звільнилася з полону рік тому, я була шокована тим, що в Україні так мало знають про цивільних жінок, яких утримують окупанти. Їхні імена й обличчя нікому не відомі. Нам говорили, що не можна ніде говорити вголос про цих жінок, адже це підвищує їх монетизацію. Я була вражена. Я вважаю, що це неприпустимо — ми мусимо і ми маємо говорити про цих жінок, ми не маємо право про них забувати. У тому списку є жінки, які утримуються з 2017-го року! Як ми можемо мовчати про ту Олену, яка утримується у полоні вже 7 років! Як ще можна привернути увагу до цього?
Людина втрачає надію, якщо вона знає, що за неї не борються. Звідки вона візьме сили там триматися, якщо вона знає, що про неї тут забули?
Людмила Гусейнова: Жінки утримуються у жахливих умовах. У російському полоні немає гуманності та не працюють норми міжнародного права, там ніхто не звертає увагу на Женевські конвенції, на які у нас всі спираються, коли кажуть, що не можна цивільних брати у полон. Але з 2014-го року цивільних беруть у полон, з 2014-го року їх там катують.
Щонайменше 80% чоловіків і жінок, котрі перебувають у полоні, зазнають сексуального насильства, і це різноманітні види цього насильства
І якби ми з 2014-го року це не замовчували, а вимагали того, щоб у полоні створювалися хоч якісь гуманні умови, можливо, таких жахливих цифр полонених не було. Тільки, коли після 2022-го року кількість цивільних полонених перевалило за десятки тисяч, про це почали говорити.
Читайте також: Обмін полоненими: Україна повернула 100 своїх захисників (ФОТО)
Анастасія Агафонова: Ми створили ролик, у якому є історії різних жінок, які пережили сексуальне насильство. Це документальні історії, які ми взяли у SEMA Ukraine. На їхньому офіційному сайті є декілька історій у вільному доступі, які можна почитати. Ми взяли за основу ці історії. Спочатку створили перформанс, але потім з’явилася ідея зробити соціальне відео, завдяки «Фонду доктора Деніса Муквеге» та SEMA Ukraine.
Людмила Гусейнова: Ми не можемо назвати точне число, говоримо, що таких жінок понад десять. Це ті жінки, рідні яких дали дозвіл на оприлюднення їх історій. Але цей список зростає. Це, з одного боку тішить, тому що є довіра до нас. Але у цьому спискові немає моїх рідних жінок, немає моїх подруг, немає тих жінок, яких я бачила у полоні. Проте я знаю, через що вони проходять — через які катування та приниження.
Читайте також: Кримського політв’язня Мустафаєва перевели на суворі умови утримання у колонії Тамбовської області
Людмила Гусейнова: Я б почала свою розповідь про Дар’ю Сафонову. Вона з Луганської області. Її приклад показує, що руйнуються всі наративи Росії, яка говорила, що на Луганщині не було супротиву окупації у 2014-му році. Дар’я брала активну участь у проукраїнських мітингах, починаючи з 2014-го року. Вона жила у невеличкому містечку на Луганщині — Червоний Луч. 9 березня 2014-го року вона разом із чоловіком приїхала у Луганськ, де на центральній площі біля пам’ятника Шевченку відбувся мітинг на честь дня народження поета. Але приїхали «тітушки» з Росії і їх побили. Дар’я постраждала тоді. Але поліція не захистила їх.
7 вересня 2021-го року її забрали. Під’їхали і просто кинули в автівку. Те, як її затримували, мені знайомо, бо саме так вчинили і зі мною.
Дар’ю засудили, її визнали винною у «шпигунстві» і «суд» дав вирок — 10 років і 3 місяці. Вона наразі утримується у Луганській області.
Людмила Гусейнова: Є багато трагічних історій. Я у вашій програмі вже розповідала про історію Олі Мелєщенко. І розголос щодо таких історій все ж таки дає якийсь ефект. Я знаю про те, що в Олі був «суд» і її звільнили з зали суду, але, на жаль, не назавжди. Звільнили тимчасово, з відтермінуванням вироку до повноліття дитини. Я тоді розповідала, що у жінки залишилася маленька дитина — коли її заарештували, сину було чотири роки. Я не можу сказати, що це наша заслуга, що її випустили, але я вважаю, що кожне слово на підтримку цих жінок, будь-який розголос про те, що там коїться, розповіді про те, що жінки не мають можливості бачити, як зростають їхні діти, це все ж таки має ефект. Я знаю, що Оля зараз поруч з сином, їй заборонено користуватися інтернетом, будь-які телефонні зв’язки. Але це принаймні хоча б не камера.
Людмила Гусейнова: Я була у жіночому обміні. Тоді звільнели 108 жінок і серед них — усього всім цивільних. Я дуже сподівалася тоді, у жовтні 2022-го року, що такі жіночі обміни продовжаться. Але так не сталося. Ми зверталися і до Міжнародного Комітету Червоного Хреста, і до різних міжнародних організацій, я зверталася з трибуни ООН, що неприпустимо утримувати жінок у полоні. На жаль, для світу чомусь складно звільнити жінок з полону. Знаю, що зараз в Україні Координаційний штаб думає у цьому напрямкові, бачу, що пан Лубінець працює над цим питанням і намагається донести світові цю проблему.
Перед Новим роком з’явилася така можливість передати листи від рідних жінкам полоненим. І начебто були передані якісь передачі від МКЧХ. Я дуже сподіваюся, що наші дівчата їх отримали. Для них це дуже важливо, це є підтвердженням того, що про тебе не забули, що є хтось на вільній території, хто про тебе турбується.
Людмила Гусейнова: Утримування полонених — це також важіль на нашу владу, тому що рідні вимагають повернення своїх близьких. Ми бачимо постійні заходи на вимогу звільнення рідних. Але ми маємо розуміти, що звільнення залежать не від волі нашої влади, а виключно від РФ. І я дуже сподіваюся на вплив світу на російське керівництво.
Читайте також: Я хочу, щоб усі зрозуміли: у полоні можна вижити, не продати свою позицію і залишитися людиною — Людмила Гусейнова
Людмила Гусейнова: У нас немає списку жінок, яких захоплювали на окупованому півдні країни, але ми намагаємося його створити. І я зараз звертаюся до рідних жінок, які опинилися у полоні — не бійтеся оприлюднювати цю інформацію. Бо якщо ми будемо мовчати, з ними можуть робити все, що завгодно. І ще один вид психологічного тиску полягає у тому, що окупанти кажуть: «Ну хто там про тебе згадує? Всі про тебе забули». І це психологічно впливає на волю людини, у котрої немає можливості про цю підтримку почути.
Людмила Гусейнова: Ще хочу розповісти про Світлану Головань. Вона з маленького містечка Новоазовськ. Її заарештували у серпні 2019-го року, за декілька місяців до мого арешту. Вона була перевізницею. Так вона заробляла гроші, тому що мала двох маленьких дітей. Вона возила людей у Маріуполь за отриманням пенсій чи якихось документів. Й у серпні 2019-го року «мгбшники» вирішили її заарештувати. Вони приїхали до неї додому, перевернули усе помешкання, забрали дитячий ноутбук, гроші, машину. Все це робилося на очах її маленьких дітей.
Її молодшій доньці тоді було чотири роки. І ця дитина бігла за машиною, куди посадили маму, і кричала: «Поверніть мою маму, залиште її»
Неможливо навіть уявити, що пережила ця жінка, яка бачила, як її діти кидаються під машину, щоб зупинити її. І яке ці кати не мали серця, щоб таке зробити з жінкою на очах її дітей.
Після цього протягом двох років їй забороняли будь-яке побачення, наймати приватного адвоката. Дали тільки державного адвоката, який наполягав на тому, щоб вона визнала свою вину. Світлана відмовилася визнавати свою провину і залишилася взагалі без адвоката.
Два роки її катували на «Ізоляції». Після «суду», де їй присудили 10 років і 6 місяців за ґратами, її перевели у Сніжнянську колонію.
Людмила Гусейнова: У нас якось мало говорять про колонію у Сніжному, але я розповім про те, що казали жінки, які були звільнені. Це примусова праця з 8 ранку до 20 вечора. Жінок там примушують сидіти у швейних майстернях і шити одяг для російських військових. Вихідний — один на тиждень. Повна відсутність води. Воду приносять вони відрами. Вони також носять мішки з вугіллям і ці мішки мають вагу у 50 кг.
За будь-яку провину забороняються передачі, які й так дуже рідкісні — раз на місяць ти маєш право отримати п’ять чи сім кг передачі. Якщо ти себе «погано поводиш», ти не маєш і такої можливості. Побачення — раз на рік. А якщо ти себе «погано поводиш», ти й побачень не маєш.
Але найстрашніше для Світлани та для жінок, які мають дітей, їх не бачити. З того часу, як забрали Світлану, минуло шість років. Зараз молодшій вже десять. Як ви думаєте, за шість років ця дитина згадає свою маму? Впізнає її? Чоловік Світлани вже має нову родину і він встиг вивезти дітей із Маріуполя. Зараз діти з батьком у Німеччині. Я знаю, що у Світлани серце рветься, тому що вона не знає, чи побачить колись своїх дітей.
Я вже розповідала про Ольгу Мелєщенко, яка вийшла із зали суду і бігла, щоб обійняти свого сина, якого вона не бачила три роки. Але син сховався за батька. Він сказав: «Я не знаю цієї жінки, я її боюся»
Тому я і борюся за полонених жінок. Адже крім всіх катувань, принижень, болю і страху, які вони переживають у полоні, їх серце розривається від того, що вони не бачать своїх дітей. Що діти зростають і забувають їх.
Жінки у полоні. Фото SEMA Ukraine
Нагадаємо, що Людмила Гусейнова провела в полоні 3 роки і 13 днів. Звільнена 17 жовтня 2022 року. Людмила — громадянка України, мешканка окупованого Новоазовська, громадська уповноважена з прав дитини в окремих районах Донецької області. Після початку бойових дій у 2014 році допомагала дітям з Новоазовського інтернату і регулярно збирала для них гуманітарну допомогу. Бойовики заарештували Людмилу у жовтні 2019 року за «обвинуваченням» «у шпигунстві, екстремізмі, тероризмі та закликах до повалення державної влади «ДНР». За даними правозахисників, вона провела 40 днів в секретній тюрмі «Ізоляція», потім жінку утримували у Донецькому СІЗО. У 2021 році Людмилі Гусейновій присудили Національну правозахисну премію.
Висвітлення воєнних злочинів унаслідок війни Росії проти України стало можливим за підтримки Програми Агентства США з міжнародного розвитку #USAID «Права людини в дії», яка виконується Українською Гельсінською спілкою з прав людини.
Погляди та інтерпретації, представлені у цьому ефірі, не обов’язково відображають погляди USAID або Уряду США. Відповідальність за вміст публікації несуть виключно автори та #УГСПЛ.
Повністю розмову можна прослухати у доданому звуковому файлі