Анастасія Багаліка
Ігор Котелянець
Крик Ольги за сином був страшнішим, ніж ті крики, які чула на «Ізоляції» — Гусейнова про полонену Ольгу Мелещенко
У заручниках окупантів в тюрмах перебуває чимало цивільних українських жінок. Про історії їх затримання і перебування у полоні нам часто мало що відомо, але інформація з’являється, коли обміняні полонені розповідають про своїх сокамерниць. Так, після звільнення з полону відомої волонтерки Людмили Гусейнової стало відомо про полон Ольги Мелещенко
Гості1
Людмила Гусейнова
Ольга Мелещенко — цивільна заручниця росіян, жителька Донецька. Росіяни ув’язнили Ольгу у 2020 році за уподобання дописів у Twitter. Окупанти звинуватили її у «шпигунстві». Жінку утримують у Донецькому СІЗО. Вдома на неї чекають неповнолітні діти. Молодшому синові, коли маму ув’язнили, було всього 4 роки.
Історію Ольги Мелещенко у черговому випуску програми «Звільніть наших рідних» нам розповіла колишня полонена Людмила Гусейнова, яка була ув’язнена разом з Ольгою.
Довідка: Людмила Гусейнова провела в полоні 3 роки та 13 днів. Звільнена 17 жовтня 2022 року. Людмила — громадянка України, мешканка тимчасово окупованого Новоазовська, громадська уповноважена з прав дитини в окремих районах Донецької області. Після початку бойових дій у 2014 році допомагала дітям з Новоазовського інтернату і регулярно збирала для них гуманітарну допомогу. Бойовики заарештували Людмилу у жовтні 2019 року за обвинуваченням у «шпигунстві, екстремізмі, тероризмі та закликах до повалення державної влади «ДНР». За даними правозахисників, вона провела 40 днів в секретній тюрмі «Ізоляція», потім жінку утримували у Донецькому СІЗО. У 2021 році в Україні Людмилі Гусейновій присудили Національну правозахисну премію.
«Я не можу жити спокійно, поки Оля у полоні»
Людмила Гусейнова: Коли я звільнилася, зрозуміла, що я не буду мовчати й мій обов’язок — розповідати про жінок, які залишилися в ув’язненні.
Чому я розповідаю про Ольгу першою? Тому що це одна із жінок, з котрою мені довелося бути в камері майже пів року. Я ніколи не забуду її очі та свою обіцянку, яку дала Ользі. Коли мене виводили з камери, я ще не знала, що йду на обмін. Але Ольга, певно, відчула це і схопила мене за руку, попросивши:
«Не забувайте про мене».
Я дала їй слово не забути.
- І я дійсно не можу нормально жити, поки Ольга, інші жінки перебувають у полоні.
Як Ольга потрапила у камеру?
Людмила Гусейнова: Всі, хто був поруч у моїй камері, були кримінальними злочинцям. У них був інший світ, інші погляди, більшість з них воювали проти України. Вони були заарештовані або за вбивство, або за торгівлю наркотиками. І це була, мабуть, найгірша камера на всю тюрму — 20 жінок цілодобово курять, чинять розбірки та сварки. Мені було дуже важко.
І одного дня, десь за пів року до мого звільнення, двері у нашу камеру відчинилися. До нас заштовхнули жінку, яка істерично плакала. Охоронці та жінки у камері сміялися над нею, і я зрозуміла, що її так покарали.
- Там така є домовленість: якщо хочуть когось покарати, то охоронці разом із «жителями» камери знущаються з людини.
«Вона була просто підписана на Станіслава Асєєва»
Людмила Гусейнова: У неї дуже особлива історія — вона була лише підписана на Станіслава Асєєва, щоб читати, що він пише. Але Асєєв у «ДНР» — це великий злочинець, і всі, хто про нього навіть згадував чи був підписаний, підпадали під категорію злочинців. Її справу через це зробили таємною. Їй не дозволили навіть дізнатися, у чому її звинувачують, і не дали права вибору адвоката — їй призначили свого.
- А того адвоката, якого найняв її чоловік, просто вигнали та попередили, що якщо він хоче жити, нехай не лізе у цю справу.
«Коли Ольга розповідала про свого сина, я не могла стримати сліз»
Людмила Гусейнова: Я підійшла до Ольги, спробувала її заспокоїти. Потім попросили «смотрящу», щоб дала можливість лягти Ользі недалеко від мене. І ми почали з нею говорити.
Її історія мене дуже вразила. Особливо, той факт, що у неї вдома лишилася маленька дитина. Треба було бачити її очі, коли вона про цю дитину розповідала.
- Я за ці роки не могла плакати й досі не можу, але коли я згадую Ольжині очі, коли вона розповідала про свого сина, у мене завжди сльози на очах, тому що це неможливо витримати.
Я бачила, як вона плаче. Я бачила, як вона виє, особливо, коли це були якісь свята. Бо вона згадувала, що вона раніше дарувала сину, як вони гуляли разом. Для мене це навіть страшніше тих криків, котрі я чула на «Ізоляції».
«Син два роки збирав гроші, щоб повернути маму»
Людмила Гусейнова: Сподіваюся, що вони скоро зустрінуться. Дитина не знає, де мама. Йому сказали, що мама поїхала на заробітки, але щось не вдалося і вона втратила телефон, паспорт, а також у неї немає грошей приїхати додому. І син Ольги два роки збирав гроші, які йому дарували бабусі на свята, щоб мамі вистачило на квитки. Але я знаю, що останні декілька місяців Сашко вже не згадує про маму, і це страшне.
«У Ольги, навіть попри страх, була міцна українська позиція»
Людмила Гусейнова: Вона була продавчинею у якомусь магазинчику, вела звичайне спокійне життя, любила свого сина. Я знаю, що син народився вже в окупації, бо вони жили в Горлівці. Але Ольга поїхала і зробила сину українське свідоцтво про народження і дуже цим пишалася. У неї була своя позиція, але вона не займалася громадською діяльністю. Проте ця її позиція була дуже міцною. І цьому свідчить такий приклад.
Торік, під час «референдуму» при «приєднання» окупованих територій до Росії, цей «референдум» проходив і у тюрмі. Ми відмовлялися виходити, але підійшла до нас старша і попередила, що все одно нас примусять це робити. Я тоді сказала, що навіть якщо я піду, я проголосую проти. Почалися розмови в камері, що тоді у всіх будуть проблеми, але я заявила, що весь удар візьму на себе. Ольга тоді підійшла до мене і сказала, що зробить так само. Вона боялася, я бачила страх в її очах. Але, попри оцей страх, вона сказала, що не буде поважати себе, якщо зробить інакше. Ми так і зробили. Таких жінок було ще дві. Тобто четверо жінок на всю тюрму проголосували проти, і ми були серед них.
Потім були бійки, лайки, заборона на отримання передач. Але найстрашнішим було те, що вони погрожували перевести нас у камеру «смертників». Там вижити майже неможливо. На щастя, такого не сталося.
Читайте також: Я хочу, щоб усі зрозуміли: у полоні можна вижити, не продати свою позицію і залишитися людиною — Людмила Гусейнова
«Я звертаюся до охоронців колонії: «Ми ще побачимося»
Людмила Гусейнова: Зараз відбувається шалений тиск на жінок-політв’язнів. Хотілося б звернутися до тих працівників Донецького СІЗО на окупованих територіях, особливо, до Роми, який працює охоронцем:
«Будь-які війни закінчуються. У мене немає сумніву, чим закінчиться війна. Я не сумніваюся, що всі території України будуть деокуповані. Може статися так, що ми побачимося. Тому попереджаю — не шкодьте нашим жінкам, не шкодьте нашим полоненим. Бо хто знає, що буде через місяць чи пів року. Ромо, твоє життя не стане кращим, якщо ти когось ще раз штовхнеш чи поб’єш. І не провина цих жінок, що твоє життя ось таке. Спробуй бути людиною».
Хоча я не хочу помсти. Я не хочу, щоб їм було так страшно, так боляче, як було мені.
Жінок-політв’язні почали утримувати окремо
Людмила Гусейнова: Не знаю, що цьому посприяло, можливо, публічність і наші розповіді, але зараз жінок-політв’язнів нарешті стали утримувати разом в одній камері. Звісно, це не покращує життя кардинально, але психологічно так легше.
Зараз у Донецькому СІЗО в одній камері сидить вісім жінок, в іншій камері — десять. Я точно знаю, що протягом останніх місяця-півтора три жінки були не звільнені, але відпущені з СІЗО під домашній арешт. І це вже добре. Я знаю, що декілька жінок вже отримали «вироки» і зараз перебувають у колонії в Сніжному. Там дуже тяжко, і ми будемо боротися за їхнє звільнення. Бо не можна жінці давати такі терміни — 10, 15 років лише за те, що вони залишилися громадянкам України.
«Світ вражений від того, що росіяни роблять з нашими жінками у полоні»
Людмила Гусейнова: Коли я за кордоном розповідаю історії про те, що росіяни роблять з жінками у полоні, там вражені. Я не розумію, чому світ і досі не знає про це, хоча таких випадків з 2014-го року дуже багато. Не розумію, чому ми про це мали мовчати. Я вже не кажу про військових жінок, де, можливо, потрібно зберігати щось у таємниці, але чому ми маємо мовчати про цивільних жінок — простих учителів, лікарів, продавчинь?
Я була в Женеві, у Швейцарії й розповідала там про полонених жінок. І я знаю, що там зараз намагаються зробити все для визволення цих жінок. Вони переймаються цією проблемою і знаходять зараз інші міжнародні майданчики для того, щоб це обговорити.
Мені незрозуміло, навіщо окупанти тримають жінок
Людмила Гусейнова: Тяжко уявити, чим вони керуються і які у них аргументи. Коли я була у полоні й до мене приходив адвокат, я у нього питала, чому не йде слідство і не закривають мою справу. Минуло два роки, а мене навіть на допити не вивозили. Адвокат завжди відповідав, що немає команди зверху. Хто дає цю команду? Мені невідомо.
І ти сидиш у безпорадності й повній невідомості. Останні пів року нас взагалі не виводили на вулицю, навіть на хвилину. Зараз у Донецьку дуже великі проблеми із водою і жінок просто не виводять у баню. Тобі дають півтори пляшки брудної води зі ставка і це вода тобі на цілий день. Якщо ти хочеш більше води, ти її купуєш, а не цигарки.
Читайте також: Раз на добу — чарка води, щоб «не сдох от обезвоживания»: історія російського полону мелітопольця Ярослава Жука
Я не знаю, чим вони керуються і навіщо їм це потрібно. Спочатку я думала, що це вимагання грошей, і була така пропозиція від слідчого — сплатити $5 тис. за те, щоб передали справу у «суд». Тобто не звільнили, а нарешті «засудили». Потім з’являється шанс на обмін. Але я бачу, що багато жінок вже засудили, вони вже перебувають у колонії у Сніжному, проте чомусь на обмін вони не попали.
Ця програма виходить за фінансової підтримки Європейського Союзу. Її вміст є виключною відповідальністю Обʼєднання родичів політвʼязнів Кремля та Громадського радіо і не обов’язково відображає погляди Європейського Союзу
Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі
При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту
Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:
якщо у вас Android
якщо у вас iOS
