«Останній раз були на зв’язку 7 квітня» — історії трьох морпіхів, які потрапили в полон у Маріуполі

12 квітня частина бійців 36-ї окремої бригади імені контр-адмірала Михайла Білинського потрапила у російський полон у Маріуполі. Про історії цих героїв та про те, чи є з ними зв’язок, ми розпитали у їхніх родичів.

Ведучі

Анастасія Багаліка,

Ігор Котелянець

«Останній раз були на зв’язку 7 квітня» — історії трьох морпіхів, які потрапили в полон у Маріуполі
https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2022/10/hr-znr-2022-10-07_36morpih.mp3
https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2022/10/hr-znr-2022-10-07_36morpih.mp3
«Останній раз були на зв’язку 7 квітня» — історії трьох морпіхів, які потрапили в полон у Маріуполі
0:00
/
0:00

В етері програми «Звільніть наших рідних» були Тетяна Фурман — тітка морпіха Данила, Олена — мати морпіха Владислава та Дар’я Коснік — дівчина морпіха Едуарда

  • Довідка: 36 окрема бригада морської піхоти імені контр-адмірала Михайла Білинського сформована у 2015 році на базі військових частин, виведених з окупованого Криму: 36-ї окремої бригади берегової оборони, 1-го та 501-го окремих батальйонів морської піхоти. Місце базування — місто Миколаїв. З початком повномасштабного вторгнення Росії 24 лютого 2022 року 36 бригада морської піхоти обороняла місто Маріуполь. 12 квітня частина бійців бригади потрапила у полон. 

Історія морпіха Данила

Тетяна Фурман: Про те, що племінник перебуває у місті Маріуполь, я дізналася, коли виїхала з родиною з Сєвєродонецька. Ми змогли вийти на зв’язок з ним і він повідомив, що його відкомандували до Маріуполя. Ми вже тоді знали, що там йдуть страшні бої. Також знали, що наші військові там у складному становищі.

31 березня з ним був останній зв’язок. Він повідомив, що більше не зможе телефонувати, що вони втрачають зв’язок. І вже тоді вони знали, що у них немає підвозу ані якихось боєкомплектів, ані якихось продуктів, і що, швидше за все, вони будуть йти на прорив. Лише пізніше ми дізналися зі ЗМІ, що частина хлопців пішла на прорив, а частину хлопців було взяти у полон. Їх там понад двох тисяч. За багатьох з них рідні і досі нічого не знають. Як раз мій племінник відноситься до тих, про кого нічого не відомо. Ми не знаємо, де він, у якому він стані, яке у нього здоров’я чи взагалі він живий.


Читайте також: Російському генералу, який віддав наказ штурмувати «Азовсталь», оголосили підозру


Історія морпіха Владислава

Олена: Мій син Владислав служить у Морській піхоті 36-ї бригади міста Миколаїв. Він підписав контракт у 2020-му році, в кінці січня. Я дуже не хотіла, щоб він підписував контракт, плакала, вмовляла, але він мене не послухав.

У 2021 році в грудні він потрапив у Маріуполь, там відбувалися навчання. Потім він сказав, що їх розділяють, певно, починається війна. А коли я почула, у якому страшному місці — на заводі Ілліча, то це просто був жах. Вони місяць сиділи без води, без їжі, без боєприпасів…  Він казав: «Мамо, певно, я помру…».

Останній раз ми зв’язувалися з ним 7 квітня. Мені він нічого не розповідав, тільки казав, що все дуже погано.


Читайте також: «Ми повернулись, щоб боротись далі» — звільнена з полону парамедикиня «Пташка»


Історія морпіха Едуарда

Дар’я: Мій хлопець і син Олени були друзями і служили в одному батальйоні. Ми ще в січні бачилися з ним у Маріуполі, де він служив, а через місяць почалася війна. Почалися обстріли, вони потрапляли у все більше оточення, зникав зв’язок, ми майже не зідзвонювалися. Він виходив на зв’язок лише на пару хвилин, щоб просто сказати, що живий і здоровий.

Чи є у цих бйців статус військовополонених?

Тетяна Фурман: Данило статус не отримав. Проблема у тому, що документи подавала я, а я – тітка. Було дуже важко зв’язатися із військовою частиною, бо у мене не було розуміння, що це за військова частина, хто там командир, до кого звертатися, де мені взяти номери телефонів і взагалі, як мені діяти. Коли я вже дізналася хоча б номер телефону частини, я туди подзвонила а мені відповіли, що всі документи, всі відомості щодо військового надаються лише батькам або дружині. Для того, щоб мені отримати сповіщення сім’ї, я їм повинна надати документи, які підтверджують мою особу, і документи, які підтверджують ступінь спорідненості з Данилом.

Проблема ще полягала у тому, що батьки  у Дані є, але вони перебувають на окупованій території і з ними немає зв’язку для того, щоб вони мені передали дані, що батько Данила – це мій рідний брат.

Згодом ми вийшли на зв’язком з батьками Данила, вони мені просто надіслали фото свідоцтва про народження батька Данила, самого Данила, я долучила свої документи і відправила військовий запит на військову частину, щоб вони мені надали сповіщення з визначенням статусу військового і акт службового розслідування по факту зникнення. Але наразі поки що мені нічого не надали.

Олена: У Владислава є статус полоненого. Спочатку у нього був статус «зниклого безвісти, того, що ймовірно у полоні». Я почала скрізь телефонувати – і в Об’єднаний штаб, і у Червоний Хрест, і у військкомат, звідки мені прийшло сповіщення, що мій син – зниклий безвісти. Я кажу, що цього не можу бути, оскільки у мене є відео підтвердження і фото, що моя дитина у полоні. Я знову почала звертатися по другому колу у всі інстанції, і нарешті з координаційного штабу мені надіслали відповідь, що у мене в дитини статус полоненого. Але з центрального офісу Червоного Хреста у мене немає під твердження з тієї сторони.

Дар’я: Все почалося 12 квітня, коли хлопці потрапили у полон. Командир мені сказав, що вони здаються у полон, адже багато хлопців загинуло, тому що вони йшли на прорив. Після того ми слідкували за новинами, тому що командир сказав, що і мій Едік, і Влад живі.

Одного разу в російському Телеграм-каналі ми натрапили на відео, де оператор знімає полонених, і ми побачили там обличчя наших хлопців. Ми зберегли це відео, як доказ, що вони перебувають у полоні. Після того було відео на телеканалі Росія-1, де вже з піднятими руками йдуть наші солдати, і в цих відео ми теж впізнали своїх рідних.

Ми звернулися і в координаційний штаб, і в Червоний Хрест, і у військкомат – скрізь, де тільки можливо. 18 травня мені подзвонили і сказали, що він офіційно підтверджений тією стороною. Я написала заяву у військкомат про зміну статусу і прийшло сповіщення про те, що він «зниклий безвісті, ймовірно у полоні». Я почала надавати докази того, що він у полоні, звернулася до замполіта, і тільки після того тільки Едіку надали статус полоненого.


Читайте також: «Комусь голки встромляли в рану, когось катували водою» — звільнений з російського полону боєць «Азову»


Що змінилося після того отримання статусу військовополоненого ?

Дар’я: Після того, як ми домоглися статусу військовополоненого, нічого не змінилося. Ми телефонуємо у координаційний центр, у Червоний Хрест, нам кажуть одне й теж. Нам говорили, що якщо РФ підтверджує полон, то можна дізнатися місце утримання, але нам нічого не повідомляють.

Хотілося б більше комунікації, щоб нам говорили про те, що відбувається і як відбувається. Адже ми сидимо у інформаційній тиші і не знаємо, чого очікувати. Всі мовчать. А від того, що всі мовчать, хлопцям легше не стає.

  • Хотілося б більше комунікації, щоб нам говорили про те, що відбувається і як відбувається

Тетяна Фурман: Хотілося б, щоб в тих бюро, які наразі займаються пошуком, були якісь спеціалісти з різними сферами відповідальності. Наприклад, є фахівець, який займається такими, як мій рідний, щоб я до нього постійно могла звернутися і щоб він міг повідомити мені вичерпну інформацію про те, що робиться у напрямку пошуку.

Олена: Також хотілося б, щоб Червоний Хрест добився того, щоб був якийсь зв’язок з нашими рідними, які у полоні. За шість місяців ми не знаємо, що з ними. Також бажано, щоб Червоний Хрест доставив їм гуманітарну допомогу – якийсь одяг, їжу, адже скоро йде зима, а ми не знаємо, коли їх повернуть додому.

Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі

Проєкт реалізується за підтримки Фонду сприяння демократії Посольства США в Україні. Погляди учасників заходу не обов’язково збігаються з офіційною позицією уряду США.

При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту

Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS