Анастасія Багаліка
Ігор Котелянець
У полоні треба робити все, щоб вижити, а читати наші справжні думки росіяни не вміють — колишня полонена Вікторія Андруша
Вчительку інформатики і математики з Київщини Вікторію Андрушу росіяни викрали і півроку тримали у полоні. 29 вересня Вікторію звільнили
Фото ілюстративне
Про історію Вікторії та долю цивільних заручників у російському полоні поговорили у програмі «Звільніть наших рідних» із самою Вікторією Андрушою та з постійним експертом «Центру громадянських свобод» Михайлом Саввою.
Вікторія Андруша — вчителька інформатики і математики з Броварів. Росіяни викрали Вікторію 25 березня і вивезли з України. Тривалий час Вікторію тримали в Курському СІЗО, до неї не пускали адвокатів і не підтверджували, що вона дійсно там. 29 вересня Вікторію і ще двох цивільних жінок звільнили.
Як Вікторія потрапила у полон?
Вікторія Андруша: У той день, 25 березня, по вулиці у селі Старий Биків, де я жила з батьками, почала рухатися техніка російських військових. Після обіду військові почали робити обхід по будинках. Потім, як вони мені сказали, це була їхня зачистка. Вони шукали всі пристрої зчитування і обробки інформації, зброю в будинках.
Коли вони зайшли до нас у двір, молоді солдати обійшли все і оглянули на наявність зброї, нічого не знайшли, вибачилися і вийшли. Після того зайшло понад десять осіб, які почали в грубій формі з нами розмовляти, вимагали показати і віддати їм свої документи, телефони, ноутбуки, комп’ютери тощо. І коли вони взяли мій мобільний телефон, то знайшли там переписку з певною людиною, якій я повідомляла деяку інформацію про їхнє пересування між селами. Тоді пролунала фраза: «Це вона. Пакуй її».
Варто зазначити, що такий масштабний обшук на подвір’ї був лише у моїх батьків, більше такого ні в кого не було. Тому я думаю, що хтось міг на мене навести. Було відчуття, що вони знали, куди йшли.
26 березня я перебувала у котельні Будинку культури у Новому Бикові, де проводилися допити. А вже наступного ранку, 27 березня, мені ті солдати, які охороняли полонених, сказали, що зараз буде вирішуватися ваша доля. Згодом я запитала, що ж вирішили стосовно мене, і ці солдати відповідали, що начебто мене забирають на обмін.
Читайте також: Били струмом, ножем і руками: британці про тортури у російському полоні
Цивільних вважають за військовополонених
Михайло Савва: Після взяття в полон цивільних, їхні сліди губляться. Російська влада приховує інформацію про те, де вони тримаються, про умови. Дуже важко отримати будь-яку відповідь. У випадку з Вікторією було так, що російський адвокат, з яким ми працюємо, приїжджав до СІЗО у Курську, він знав, що вона там, але йому казали, що її там немає. Тобто у багатьох випадках вони просто брешуть. Для чого? Для того, щоб створити перешкоди для звільнення цих людей.
Російська влада добре розуміє, що коли вони викрадають цивільних і не звільняють людей після того, як закінчилися бойові дії, наприклад, у Чернігівській чи Київській області, це вже злочин з боку російської влади. Це заборонено міжнародним гуманітарним правом. Так, держава-окупант може затримати цивільних, якщо є підозри, але у Женевських конвенціях чітко сказано, що як тільки зникає військова необхідність, яка викликала це затримання, цих людей потрібно звільняти. Проте цього не відбувається. Тому вони і приховують інформацію про полонених.
Дуже важливо зазначити, що при затриманні цивільних у графі «причини затримання» вони вказують фразу, таку ж, яку вказують щодо українських військовополонених — «людина затримана за протидію спеціальній військовій операції». Тобто вони цивільних людей вважають теж військовополоненими. Це порушення Міжнародного гуманітарного права, адже згідно з ним, військовополонених можна утримувати до завершення війни, проте цивільних – ні, їх потрібно звільняти, як тільки зникає військова необхідність. А вона давно зникла для багатьох людей, яких затримали на території, де зараз немає жодних бойових дій.
Тобто вони створюють такі умови, щоб тримати українських полонених і обмінювати їх, хоча вони зобов’язані звільнити цих людей без умов і без обмінів.
Читайте також: 4200 — найбільша кількість полонених в Оленівці за час мого перебування там — колишня полонена
Листування полонених
Вікторія Андруша: Ми у камері писали листа 25 травня, рідні отримали цього листа в кінця серпня. Тобто може статися навіть так, що людина була звільнена з полону і тільки тоді приходить її лист.
Всі листи проходять цензуру, потрібно обов’язково писати лише російською мовою. На моє запитання – чи можу я написати українською, бо я пишу рідним, які спілкуються українською, мені відповіли: «Ні, або ти пишеш російською, або взагалі не пишеш».
Багато залежить від того, у якому місці був написаний лист. Коли ми його писали, біля нас були присутні працівники СІЗО, жодних представників «Червоного Хреста» ми не бачили, але всі запевняли, що листи обов’язково дійдуть. Проте, як мені говорили після мого звільнення, листи йшли саме через «Червоний Хрест».
Як не зламатися у полоні?
Вікторія Андруша: Психологічний тиск був із самого початку, як тільки потрапляєш до полону. Там одразу ж говорять про те, які ми нікчемні, що ми не знаємо історії, що ми не поважаємо всього того, що відбувалося раніше, що ми нищимо свою державу, що ми — покоління «бандерівців».
Плюс, коли я вже перебувала у колонії, там кожного дня змушували співати різні їхні пісні, гімн Росії. З одного боку, здається, що нічого складного в цьому немає, а з іншого боку – вони говорили: «О, тут ще є люди, з якими можна попрацювати, не в усіх ще промиті мізки». Таким чином, психологічно і морально впливаючи на людину, вони їй вкладали в мозок те, що потрібно було їм. Вони хочуть зламати людину психологічно, і це можна зробити. Адже якщо людина перебуває у полоні досить довго, не маючи якоїсь інформації, триматися складно. Тут потрібно працювати над собою. Дуже складно, коли тебе, з одного боку, постійно цькують, розповідають, що ти не потрібен нікому, що тебе зрадили, що тебе кинули, що там вже ніхто тебе не чекає, там вже немає нічого і нікого. Дотискають тим, що говорять, що з твоїми рідними щось не так, що ти в усьому винен. Тобто вони кожну людину вбивають там як особистість.
- Якщо людина перебуває у полоні досить довго, не маючи якоїсь інформації, триматися складно
Але якщо є людина, з якою ти можеш поговорити, хоча б співкамерник, ти ці думки витісняєш зовсім іншим. Тут йде робота над собою. Якщо ти працюєш над собою і є ще підтримка від когось, то ти не дозволяєш їхнім цим різним психологічним штукам тобі вкластися в голову. Їм потрібно чути гімн? Ну, будь ласка, буде гімн. Потрібна якась інша пісня? Будь ласка, нам не складно. Ви хочете чути про те, що там хтось поганий і щось не так? Добре, почуйте. Може, вам від цього буде легше, але у мене у голові мої думки, і читати їх вони не вміють і не навчилися.
Наскільки багато цивільних українців викрали росіяни?
Михайло Савва: Таких людей багато. В базі «Центру громадянських свобод» зафіксовано біля 700 людей, яких було викрадено. Але це люди, про яких ми точно знаємо, що їх викрадено, це люди з прізвищами. Насправді, їх більше. За оцінками – біля двох тисяч, але це з України в цілому.
- В базі «Центру громадянських свобод» зафіксовано біля 700 людей, яких було викрадено
Якщо говорити лише за Київську область, то є інформація приблизно про 150 цивільних людей, яких було викрадено. Ми шукаємо цих людей. Це важко, але ми використовуємо всі можливості. Інколи навіть працівники СІЗО відгукуються на те, що когось шукають, і телефонують на українські номери.
Ми складаємо всю цю інформацію до купи і знаємо наразі 26 місць, де утримують цивільних українців від Брянської області до Красноярського краю.
Таких місць багато, і нам ця інформація важлива не тому, що просто цікаво, а щоб допомагати цим людям протриматися. Вікторія правильно сказала — там важко, і інформаційний вакуум – головна умова, яка дозволяє ламати людину. Наприклад, викликати у людини почуття сорому. «Я співаю гімн Росії, значить, я зрадник». Щоб людина не почала з’їдати саму себе, потрібно зруйнувати цей інформаційний вакуум. Тому зараз нашим завданням є зробити так, щоб російська система електронного листування, яка є в російських тюрмах і працює для росіян, запрацювала і для українців.
Читайте також: Ми нарахували близько 7 тисяч полонених захисників Маріуполя — мати полоненого морпіха
А щодо спроб зламати, то тут все дуже просто. Є алгоритм поведінки військовополоненого, там три кроки. Перший — вижити, другий — втекти, звільнитися і третій — завдати шкоди ворогові. Якщо втеча може створити небезпеку для життя, ти чекаєш. Це буде трохи пізніше, але головне завдання — вижити. Тому дуже потрібно, щоб наші там знали про це і виживали. Наше завдання — звільнити їх, але до того, як вони будуть звільнені, потрібно, щоб вони вижили.
Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі
Випуск програми виходить за підтримки Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій
Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:
якщо у вас Android
якщо у вас iOS
