«Вони думали, що їм нічого не загрожує» — історія викрадених окупантами пенсіонерів з Мелітополя

Історія цивільного полону у черговому випуску програми «Звільніть наших рідних»

Ірина Левченко — журналістка, цивільна заручниця росіян з Мелітополя. Ірину викрали разом з чоловіком Олександром на початку травня. У чому їх звинувачують і де утримують наразі, досі не відомо.

Гостя ефіру — сестра Ірини Левченко, Олена Руденко.

Вважали, що їм нічого не загрожує

Олена Руденко: 6 травня зник зв’язок з Іриною та її чоловіком. За декілька днів ми дізналися, що їх затримали — Олександр зміг передати невеличке повідомлення про те, де його утримують. Це адреса і умови. Умови дуже жахливі: спить він на цементі, їжі майже немає, а ту, що приносять, їсти неможливо.

Ірина і Олександр з окупації виїжджати не захотіли, адже вони вже кілька років як вийшли на пенсію, тому вважали, що їм нічого не загрожує. Вони спілкувалися тільки з тими, кому довіряють.

Журналістка на пенсії

Олена Руденко: Ірина була журналісткою, доволі відомою у Запорізькій області, але вже два роки як вона на пенсії і не займалася журналісткою. Олександр — слюсар, все життя працював на підприємстві, і чотири роки тому вийшов на пенсію.

Ірина багато років займалася журналістикою і вдома у неї залишилося чимало матеріалів, які вона писала, архіви, фотографії, які дуже важко було б вивезти. Тому Ірина виїжджати не хотіла, та й у своєму поважному віці вважала, що їй нічого не загрожує. Крім того, ми всі сподівалися, що це все так надовго не затягнеться.

Чому люди залишалися в окупованому Мелітополі?

Олена Руденко: Люди залишилися в окупації з різних причин. У деяких — літні батьки, яких не можна покинути, у деяких — майно та господарство, у деяких  — маленькі діточки, з якими потрібно десь жити. Деяких тримають тварини і я їх розумію, тому що ми вивезли вісім тварин, і це надзвичайно складно. Частина людей вже адаптувалася, а частина підтримала окупацію.

«Я не змогла дивитися на окупантів після Бучі та Ірпеня…»

Олена Руденко: Рішення виїжджати прийшло одразу, особливо, коли ми побачили, що відбулося в Ірпені, Бучі та інших звільнених містах у березні 2022-го року. Дивитися на тих окупантів просто не було можливості. Я розуміла, що з моїм характером я просто не зможу там жити — почну висловлювати свої почуття, а це небезпечно. Тому ми з дочкою виїхали в Київ.

Після мого від’їзду ми з Іриною спілкувалися щодня. Вона розповідала про те, як змінюється місто з наших кольорів на інші кольори. Що по всьому місті стоять банери з меседжами — «Росія тут навсегда». Ірина любила фотографувати, тому інколи вона надсилала мені ці трансформації.

Чому Ірину і Олександра ув’язнили?

Олена Руденко: Ірина дуже любила фотографувати. Вона зробила відомий на всю Україну «серіал»  — «Коти прилетіли», коли фотографувала у березні котів на верхівках дерев. Вона завжди фотографувала тих котиків, і, можливо, на цей раз, фотографуючи кота, на світлину потрапила якась будівля, яка не має бути в кадрі. Це моє припущення.

У нас є свідчення однієї людини, яка у час затримання перебувала поряд.  Вона бачила, що Ірина розмовляла з російськими військовими у місті. І Ірина очима показала цій людині, щоб вона проходила мимо, не зупинялася і не вв’язувалася. Ми вважаємо, що це і був момент їх затримання — 6 травня о 10 ранку. Це все, що нам відомо.

Олександр чекає на «суд за тероризм»

Олена Руденко: Олександр зміг передати невеличку записку, де повідомив, що його звинувачують у тероризмі. Він писав тільки про себе, бо, я так розумію, їх одразу розділили, і він, певно, не знає, де Ірина. Тож він написав, що наразі чекає на «суд за тероризм». Ми у Києві написали заяви до поліції про зникнення людей і їх затримання.

«У Мелітополі щодня когось забирають…»

Олена Руденко: В окупованому Мелітополя кожного дня рейди. Кожного дня когось забирають, когось звільняють, когось перевіряють. Містом щодня ходять якісь споглядачі, які до всього придивляються, а потім сповіщають куди потрібно. І до людей приїжджають.

Ми не повернемося у Мелітополь

Олена Руденко: Навіть коли це все закінчиться, ми не повернемося у Мелітополь. Я не зможу жити з цими людьми, про яких я точно знаю, що вони перейшли  на бік росіян. У нас містечко дуже маленьке, ми один одного знаємо, і все прекрасно бачимо. В гості приїдемо, бо є люди, з якими хочеться зустрітися і підтримати їх, але назавжди ми у Мелітополь більше не повернемося.

---

Ця програма виходить за фінансової підтримки Європейського Союзу. Її вміст є виключною відповідальністю Обʼєднання родичів політвʼязнів Кремля та Громадського радіо і не обов’язково відображає погляди Європейського  Союзу

---

Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі

При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту

Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS