facebook
--:--
--:--
Ввімкнути звук
Прямий ефiр
Аудіоновини

«Вы не должны жить»: спогади бучанки, яка втратила чоловіка, про звірства російських окупантів

1x
--:--
--:--
Орієнтовний час читання: 10 хв

Місто Буча на Київщині вже практично відновилося після російської окупації. Зокрема, до річниці визволення у місті відновили багато будинків, доріг, а одну з головних вулиць — Вокзальну — відбудували практично повністю. На цій вулиці наприкінці лютого 2022 року українські захисники розбили колону військової техніки росіян. Однак окупанти після цього знову повернулися сюди. І саме на Вокзальній та сусідній Яблунській вулицях вони чинили свої найбільші звірства.

Те, що ніколи не відновиться у Бучі, — понад 400 вбитих або закатованих місцевих жителів та жительок. Усі вони різні: хтось жив у Бучі від народження, хтось приїхав сюди до друзів 24 лютого, бо думав, що тут буде безпечніше, а хтось втік сюди з територій, які росіяни окупували ще у 2014 році. Однак їх усіх об’єднує одне — вони не чекали росіян, їх не потрібно було «визволяти» і вони були беззбройні.


Олег

Серед невинно вбитих на початку березня — Олег. Чоловік працював зварювальником, щасливо жив зі своєю дружиною Іриною на перетині саме тих вулиць — Вокзальної та Яблунської. До них озброєні росіяни прийшли 5 березня. В одній із двох частин будинку якраз перебували Олег, Ірина та її батько Володимир.

«Тут була у нас хвіртка, були ворота. Вони їх вибили. У нас вікна виходили до вулиці, й вони у наше вікно кинули гранату. Почали обстрілювати стіни, вікна, двері. Олег навколішки поповз до дверей і почав казати, що тут живуть мирні, просив не стріляти. Ми чуємо, що росіяни кажуть: «Выходите с поднятыми руками». Ми вийшли», — розповідає дружина Олега Ірина Абрамова.

Росіяни почали обшукувати беззбройних людей, забрали у них мобільні телефони. Почали запитували, чому вони не виходили, на що Ірина відповіла, що їм страшно. Окупанти, як і всім, говорили, що прийшли «освобождать»:

«А вы что, не видите, что мы русские? Мы пришли вас освобождать». Стоїть четверо з автоматами й тримають на прицілі. В одного взагалі був, мабуть, якийсь кулемет, щось велике. Наш будинок горить, з нього йде чорний дим. Олег побіг і хотів загасити його, батько пішов за ним слідом, йому згодом стало погано. А вже за ними пішли троє росіян».


Слухайте також: Катування, які застосовують окупанти, не дуже відрізняються від тих, які ми бачили у середньовічних фільмах — правозахисник


Один із окупантів залишив Ірину на вулиці й почав допитувати. Спочатку його цікавило, де знаходяться так звані «нацики». Хто це такі — зрозуміти було неможливо. Казав, що ви винні, що на Донбасі людей вбивають, в Україні нацистська влада, яку українці й привели, що українці винні, що на Майдані вбивали «Беркут», згадує слова росіянина Ірина.

«Але я кажу: «Саме ми? Ми цього не робили! Так, кажу, мені дуже шкода тих людей на Донбасі, але в чому моя вина? Не я це все розпочала і не від мене це все залежить. Росіянин на те сказав, що «вы не должны жить. Мы пришли, чтобы вы прочувствовали, как там бедные люди страдают. Вот вы должны умереть». І все», — згадує той страшний день Ірина.

Ірина та Олег/Фото із сімейного архіву

Останнє запитання від окупанта було про професію її чоловіка, жінка відповіла, що Олег зварювальник. Росіянин пішов, Ірина — за ним, тому що не бачила, де чоловік. Згодом батько Ірини розповів, що окупанти не підпустили Олега до будинку, вони наказали йому роздягнутися до поясу. Чоловіка вивели на вулицю і поклали на тротуарі за парканом.

«Я виходжу у двір і бачу, що біля дерева лежить його одяг. Я виходжу на вулицю, дивлюся праворуч і бачу ноги. Я думала, що росіяни його побили, тому він лежить. Підхожу ближче і розумію, що там вже все — у нього не було пів голови. І я бачила, як, пульсуючи, з голови текла кров. Я вже потім подумала, що вони тільки-тільки його застрелили. 

У цей час окупанти сиділи напроти й пили воду. Я почала кричати і просити, щоб вони теж мене застрелили. Один із них підійшов з автоматом, перевів курок, але відійшов. Так він підходив декілька разів. Я кричу, я прошу вбити мене теж. А вони дивляться на мене, як в театрі, їм цікаво. Мабуть, якби я просила, щоб мене не вбивали, вони б все-таки застрелили. А так все-таки цікаво — людину помучити ще більше», — зі слізьми на очах згадує жінка.

Місце вбивства Олега, куди Ірина щодня приносила квіти/Фото: Чесно

Росіяни наказали Ірині та її батькові йти зі свого дому. Батько ще просив дозволити йому загасити будинок, але окупанти сказали, що скоро буде зачистка вулиці, тому тут не має нікого бути. «Здесь никто из живих не должен остаться», казали вони.

«Батько мене відтягнув і вже потім я побачила, що на розі вулиць стояла роздавлена технікою машина. Крім того, щоп’ять метрів стояли танки. На кожному з них сидів російський солдат. Мій батько знову запитував, чи можна залишитися, вони казали, що «нет, идите прямо».

Прямо ми не пішли, і це добре. Якби ми туди пішли, мабуть, нас би там вбили. Коли ми почали відходити, один із цих чотирьох російських солдатів щось вигукнув тим, хто сидів на танках. Це були слова не російською мовою. Ми звернули у провулок, батько мене тягнув. А я йшла і повторювала, що в мене нікого немає. У мене залишилися в хаті коти (вони згоріли), залишився собака, залишився Олег», — розповідає Ірина.

Роздавлена технікою машина біля будинку Абрамових/Фото: ВВС

Вони з батьком йшли, але не знали куди. Вулицею вони бачили будинки з розбитими вікнами, вибитими дверима та воротами. Жінка згадує, що у неї було відчуття, ніби у цих будинках усі вбиті. Людей не було видно ніде, було дуже страшно.

Батько Ірини згадав, що на паралельній вулиці у нього живе знайомий. Саме там вони й прожили місяць окупації Бучі.


Читайте також: «Ми не могли забрати з моргу понівечене тіло сина» — мати загиблого захисника Маріуполя


Життя в окупації

Ірина згадує, що життя в окупації було схоже на пекло: постійні обстріли, вони весь час жили у холодному підвалі, були проблеми з водою:

«Батько спочатку ходив до колодязя, до сусідів через городи. Одного дня він пішов, вийшли троє окупантів і почали стріляти йому в ноги. Батька поставили на коліна і сказали: «Вот наших ребят там убивают, а вы здесь за водой ходите. Чтобы я вас больше здесь не видел», — знову сказав росіянин».

За водою почала ходити Ірина, тому що пішли чутки, що чоловікам на вулицях Бучі з’являтися не можна, тому що по них стріляють. У сусідньому п’ятиповерховому будинку сидів снайпер, і коли люди виходили до вуличного туалету, він стріляв їм під ноги — таким чином розважався.

«Ти йдеш, і така думка в голові: «Тільки не біжи». Побіжиш — уб’є. Ти йдеш і удаєш, що нічого не відбувається. Потім прилетів снаряд туди у двір, і туалету не стало», — каже жінка.

На цих словах я вперше за розмову бачу на її обличчі ледь помітну посмішку. Так, росіяни вчергове знищили «стратегічний об’єкт» — вуличний туалет.

Ірина згадує, що за декілька днів до деокупації міста люди вже намагалися пити дощову воду. Якщо з їжею ще можливо було дати раду і щось приготувати на вогнищі, то води практично не було, її дуже цінували.

Бажання знайти Олега

За час окупації Ірина постійно думала про свого чоловіка, про те, що він лежить на тротуарі. Постійно переживала, що на його тіло могли наїхати танками, що постійно їздили вулицею. Коли прибігла сусідка і сказала, що росіян немає, вони пішли, Ірина одразу побігла до свого дому.

«Я на крилах летіла. Ми з батьком вийшли з цього провулку, а тут — жах. Мертві лежать, їх було дуже багато. Всі цивільні, з білими пов’язками. Тіла доводилося навіть переступати, тому що неможливо було оминути.

Олег мій так і лежав… Будинку не було, лише трішки вцілів гараж. Ми зайшли туди, взяли плівку і затягнули Олега у двір. Мені так здавалось, що якби у дворі його покласти, ніби він вдома», — розповідає жінка.

Тіла на вулицях Бучі/Фото: Ronaldo Schemidt/AFP/East News

У ці дні Буча наповнилась людьми: сюди приїхали правоохоронці, слідчі, журналісти, волонтери. Тіло Олега забрали до моргу разом із сотнями інших. Потім Ірина його довго шукала, документи всі згоріли й лише завдяки начальнику чоловіка його тіло вдалося знайти у Білій Церкві.

«У мене була перша ціль, заради якої я жила, — його знайти. Я казала, аби кісточку знайти. У мене навіть не було надії, що я знайду його тіло. І весь той місяць я тільки цим жила.

Потім у мене була друга ціль — знайти його тіло десь у морзі, тому що ніхто нічого не знав. Спочатку сказали, що його тіло забрали у Бучу, потім, що у Вишгород, потім з’ясувалося, що в Білій Церкві. А документів у мене немає — вони всі згоріли, виїхати я не можу в Білу Церкву. Добре, що мені допоміг прокурор, який приїжджав мене опитувати, і керівник з роботи Олега. Саме він його привіз і ми його поховали. Це була моя друга ціль.

Зараз моя третя ціль — поставити йому пам’ятник. Ось це 3 мети, заради яких я жила. Зараз я не знаю, навіщо залишилась жива», — каже жінка.

Ірина Абрамова біля могили чоловіка/Фото з відкритих джерел

Олег та Ірина 17 років прожили разом. І всі ці роки завжди були удвох… Жінка не розуміє, чому її чоловіка так жорстоко вбили, і чим його вбили. Слідчі, яку працюють зі справою вбивства Олега вважають, що це була зброя з глушником, адже ні Ірина, ні її батько не чули звуку пострілу. Самі обличчя росіян жінка не запам’ятала.


Читайте також: У Бучі відбудували вулицю Вокзальну, де з «Байрактара» розбили першу колону росіян


Володимир

Цю історію Ірина мені розповідає разом зі своїм братом Володимиром. Саме він жив в іншій частині згорілого будинку. На початку вторгнення він, рятуючи свою дитину з-під обстрілів, виїхав. А 6 березня почув від сестри слова: «Олега вбили, будинку нема». Це була їхня остання телефона розмова, того дня зв’язок в окупованій Бучі зник.

«У нас переривався зв’язок зранку, я чув, що впав стовп, що стріляють, всюди вибухи. Все, що я почув 6-го зранку: «Олега вбили, будинку нема». І все, зв’язок перервався і я думав, що збожеволію. Я був далеко від цього місця і моя бездіяльність мене вбивала. Я не знаю, що було б, якби я тут був. Я так розумію, що там би, мабуть, лежало двоє», — згадує Володимир Абрамов.

Чоловік приїхав у Бучу одразу після деокупації, привіз гуманітарну допомогу. Своїх рідних зустрів на цій же вулиці Вокзальній, яка до того часу вже була знищена практично вщент.

Ірина з батьком на вулиці Вокзальній/Фото з відкритих джерел

Відбудова Вокзальної

Зараз Ірина та Володимир стоять біля щойно збудованого будинку — родина потрапила у програму відбудови Вокзальної. Американська некомерційна організація Global Empowerment Mission (GEM) спільно з партнерами та владою відремонтували 110 будинків, а 12 — відбудували з нуля.

«Нам спочатку непощастило, а потім пощастило. Дуже вдячні Баффету (фонд благодійника Говварда Баффета був одним зі спонсорів відбудови Бучі — ред.), архітекторам Дмитру, Едуарду. Взагалі зібралась супер компанія майстрів — це без перебільшення. Давайте відверто, хлопці — молодці. За кожен забитий цвяшок у цьому будинку я буду вдячний все життя», — каже Володимир.

Відбудована вулиця Вокзальна у Бучі/Фото: Руслана Кравченко, Громадське радіо

Ірина також додає, що сама б вона ніколи нічого не побудувала. Без допомоги Олега. Все матеріальне відновлюється, однак до сотень жителів лише невеликої Бучі ніколи не повернуться їхні рідні. Володимир наголошує, що бажає росіянам та їхнім дітям довголіття. Щоб багато-багато років вони повертали репарації Україні. Але й це не поверне все втрачене.

Руслана Кравченко. Місто-герой Буча. Для Громадського радіо


При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту

Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS

Поділитися

Може бути цікаво

Комікс про Голокост, що отримав Пулітцерівську премію, не впустили в Україну

Комікс про Голокост, що отримав Пулітцерівську премію, не впустили в Україну

4 год тому
Компанія Blue Origin відправила туристів у космос після дворічної перерви

Компанія Blue Origin відправила туристів у космос після дворічної перерви

5 год тому
Нідерланди передадуть Україні бронемашини YPR-765

Нідерланди передадуть Україні бронемашини YPR-765

6 год тому
Іспанія анонсувала новий пакет допомоги Україні

Іспанія анонсувала новий пакет допомоги Україні

6 год тому