facebook
--:--
--:--
Ввімкнути звук
Прямий ефiр
Аудіоновини

Вважають дезертирами: чому держава заблокувала виплати рідним полонених із 501 батальйону 36 бригади?

Їхнім рідним не виділяють грошове забезпечення, як іншим полоненим. Що відбувається і якою є історія полону морпіхів 501 батальйону 36 бригаді ім. Білінського?

Вважають дезертирами: чому держава заблокувала виплати рідним полонених із 501 батальйону 36 бригади?
Слухати на подкаст-платформах
Як слухати Громадське радіо
1x
Прослухати
--:--
--:--

Ми запитали у координаторки Медійної ініціативи за права людини Тетяни Катриченко у черговому випуску програми «Звільніть наших рідних». МІПЛ почали детальне розслідування цього епізоду війни.

  • Довідка: 501 батальйон морської піхоти входить до складу 36 бригади морської піхоти імені Білінського ВМС ЗСУ. Військові цього підрозділу брали участь в обороні Маріуполя і врешті опинилися на заводі імені Ілліча. З 12 по 14 квітня під час спроби виходу з оточення частина морпіхів потрапила у полон.

Вікно можливостей виходу для Маріуполя закривалося дуже швидко

Тетяна Катриченко: Ця історія доволі заплутана і до кінця не вивчена. Ми почали з одного епізоду потрапляння у полон 501-го батальйону.

Усі ми пам’ятаємо, що Маріуполь дуже швидко опинився в оточенні. Перші дні місцеві ще могли виїжджати, але вікно можливостей швидко закривалося і ставало все складніше вити з майже оточеного Маріуполя. Через декілька тижнів Маріуполь залишити було майже неможливо — ми пам’ятаємо, як формувалися колони автівок, які їхали на Бердянськ, а вже звідти — на Запоріжжя. Тобто це була складна ситуація, коли ні цивільні, ні тим паче військові не могли діяти вільно.

Різні підрозділи ЗСУ, Нацгвардії, прикордонники, ТРО зайняли позиції навколо Маріуполя. Але кільце оточення звужувалися, позиції переміщувалися, і десь на початку березня 501-ий батальйон, який діяв у складі 36-ї бригади Морської піхоти, опинився на двох найбільших локаціях — завод Ілліча та завод «Азовмаш». Це — околиці Маріуполя.

Завод Ілліча

Далі ситуація ставала більш критичною — посилювалися авіабомбардування. Але у той час, коли частина сил оборони перебувала на території «Азовсталі», конструкція якого була суттєво укріплена, то 501-ий батальйон був на заводі Ілліча, де немає таких бункерів у укриттів, і його було складніше тримати. Українські військовослужбовці несли втрати, зокрема втрати були і у 501-го батальйону.

4 квітня 267 бійців 501-го батальйону зникли з заводу

Тетяна Катриченко: Наприкінці березня ситуація вкрай погіршилася. Багато військовослужбовців, яких ми опитували, говорили, що у них не було вже сил і засобів, не було харчування і боєприпасів, щоб тримати оборону. Вони чекали на підкріплення, якого, за їхніми словами, вони так і не дочекалися. Обговорювалося питання того, щоб виходити на прорив. І 4 квітня 2022 року частина 501-ого батальйону — 267 осіб — зникли з території заводу Ілліча, тобто зі своїх позицій. Військовослужбовці, які залишалися на заводі, намагалися встановити з ними зв’язок, і є свідки, які говорять, що зв’язок було встановлено. Повідомлялося, що все нормально, проте на той час бійці 501-го батальйону вже потрапили у полон.

  • 4 квітня 2022 року частина 501-ого батальйону — 267 осіб — зникли з території заводу Ілліча

Бійці не знали, куди вони йдуть — чи на підкріплення чи на прорив

Тетяна Катриченко: Ми опитали звільнених з полону військовослужбовців, які були на заводі Ілліча і які потім потрапили у полон, і вдалося з’ясувати, що більшість людей з 501-го батальйону говорять, що не знали, куди вони йдуть, покидаючи свої позиції. Хтось їм говорив, що вони йдуть на підкріплення і будуть користуватися якоюсь колективною зброєю, адже свою зброю вони залишали на заводі, а хтось говорив, що їм буде організовано «зелений коридор».

Деяким вдалося прорватися на Запоріжжя, частину взяли в полон під час прориву, інші вийшли на «Азовсталь»

Тетяна Катриченко: Після потрапляння у полон 501-го батальйону було кілька груп, які виходили з заводу Ілліча різними способами. Були малі групи, які намагалися вийти, але вони потрапили у полон. Були групи, яким вдалося вийти і вони йшли понад 100 км пішки. Була група, яка пішла на прорив, а була група, яка прорвалася на «Азовсталь». Це були різні епізоди, але більшість з цих груп потім все одно потрапили у полон, тому що командира 36-ї бригади вже не було, оскільки він пішов на прорив і зник. Зараз він перебуває у полоні.

Але якщо відмотати час до 4 квітня, коли зник 501-ий батальйон, напередодні були розмови про те, що саме робити. Командир 36-ї бригади Баранюк говорив, що треба йти на прорив, комбат 501-їй був проти цього, і, швидше за все, саме він ухвалив рішення про те, що вони будуть здаватися у полон під, можливо, якісь гарантії. І тоді на позиції військовослужбовців 501-го батальйону приходив або він, або його заступник — старший лейтенант Костянтин Безсмертний. Вони повідомляли військовослужбовцям, треба виходити чи то на підкріплення, чи на «зелений коридор». Їм всім казали, щоб вони збиралися в одній точці збору, сідали в автобуси та кудись їхали. Як виявилося, що вони такими невеликими партіями здавалися у полон. Є відео, на якому комбат Бірюков потрапляє в полон у ночі, а вже Безсмертний виводить групу солдат на світанку. При цьому є група людей — і поранених, і непоранених, які відмовилися йти цим маршрутом.

  • Є група людей — і поранених, і непоранених, які відмовилися йти цим маршрутом
Перша група 501 батальйону виходила вночі. На фото — підполковник Микола Бірюков
Інші кілька груп до світанку виводив особисто старший лейтенант Костянтин Безсмертний

Такі різні рішення підрозділів 36 бригади можна пояснити хаосом

Тетяна Катриченко: У мене немає відповіді на запитання, як так вийшло, що Волинський ухвалює автономно рішення про вихід на «Азовсталь», комбриг ухвалює рішення на прорив, а комбат виводить людей на здачу у полон. Ще доведеться все це вивчати, і наша робота по 501-му батальйону — це тільки початок. Зараз це можна пояснити хаосом і непідготовкою особового складу.

Чому 501-ий батальйон вважають дезертирами?

Тетяна Катриченко: Нас зацікавила ця тема тому, що наша організація доволі близько контактує з багатьма родичами військовослужбовців, які потрапили у полон, і родичі бійців 501-го батальйону не отримують матеріального забезпечення, хоча зазвичай родини його отримують. Щоб його не отримувати, має бути якась вагома причина, чому під час війни держава не підтримує своїх солдатів і офіцерів. Особливо варто звернути увагу, що військова частина 501-го батальйону з Бердянська, і родичам довелося виїхати з цього окупованого міста, наразі вони розкидані по всій Україні. Крім того, ми чули, що «про 501-ий батальйон ми взагалі говорити не хочемо, тому що всі вони — дезертири». І ця ситуація підштовхнула нас вивчити, на основі чого вважається, що вони самовільно здалися у полон і чому всі 267 осіб можуть бути підозрюваними, а це не стосується тільки командирів. Адже цілком логічно, що солдат мав виконувати наказ.

Державне бюро розслідування наразі проводить розслідування цього епізоду за статтею 430 — добровільна здача у полон. Ми поки що не отримали прямої відповіді від ДБР, бачили тільки відповіді родичам, що головними підозрюваними є комбат і його заступник, тобто не весь склад, а лише керівництво. Тоді вже стає зовсім незрозуміло, чому родина солдата не отримує грошові виплати.

 На яких підставах держава може відмовляти родинам у підтримці?

Тетяна Катриченко: Це основне питання, адже немає вироку, який вступив у законну силу. Навіть підозри ще не оголошено. А держава фактично говорить про те, що не потрібен навіть судовий процес — ви вже винні, тому ми вас отак караємо і не виплачуємо вам заробітну плату. І це офіційне рішення. Я сподіваюся, що найближчим часом ця ситуація буде вирішена, оскільки ми вже знаємо, що нею займається і Уповноважений з прав людини, і військова частина. І деякі родини вже отримали довідки, які підтверджують, що їхній рідний перебуває у полоні.

Поки не звільнені командири 501 батальйону, всієї інформації у розслідування не буде

Тетяна Катриченко: Ми опитували деяких військовослужбовців, звільнених із полону, але повну картину ми отримаємо тільки тоді, коли будуть звільнені командири. Ті, хто були звільнені, якраз і говорять про те, що їм говорили про «зелений коридор». Мені здається, що бійці справді не знали, куди вони йдуть. Вони просто виконували наказ. Хоча були люди, які були звільнені з інших підрозділів, які теж бачили дії напередодні виходу і вони можуть також свідчити, але все одно без командирів навряд чи можна зробити остаточні висновки.

  • Мені здається, що бійці справді не знали, куди вони йдуть. Вони просто виконували наказ

Що з командирами?

Тетяна Катриченко: З того, що ми бачили і що знаємо з опитувань, комбата, який здавався з першою групою, бачили у місцях утримання. Спочатку в Сартані, куди потрапляли всі, хто здавався з заводу Ілліча, потім його переправили в Оленівку. Також, як нам говорили, його бачили у Таганрозі. Наразі про його місцеперебування нам нічого не відомо.

Що стосується іншого фігуранта нашого розслідування — Костянтина Безсмертного, якого комбат призначив своїм заступником по тилу, то на нього посилаються наші опитуванні, що він давав вказівку — забратися в пункті, з якого потім всі перемістилися у полон. Його місцеперебування невідоме, його ніхто не бачив з тих, з ким ми говорили, і офіційно він вважається зниклим безвісти.

Чому у Морпіхів складні стосунки з «азовцями»?

Тетяна Катриченко: Ми чуємо від родин з 36-ї бригади, що їхніх рідних не міняють або міняють дуже мало, натомість «азовців» міняють постійно. Можливо, це можна пояснити тим, що «Азовсталь» — це сакральне місце, на якому була зосереджена велика кількість людей, яких ми називали героями, тому що вони тримали оборону Маріуполя, тримали той завод. І потім вони виходили під певну гарантію ООН та МКЧХ. Тобто фактично наша влада виконує зобов’язання, які вона дала захисникам «Азовсталі».

Натомість військовослужбовці 36-ї бригади, які за місяць до того здалися в полон, були в гірших умовах і теж просили, щоб їм допомогли вийти, були частково забуті. Тобто той момент, що 36-та бригада разом з іншими бригадами була на заводі Ілліча і теж обороняла Маріуполь, був трохи забутий. І я розумію, чому родини так ображаються.

Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі

Ця програма виходить за фінансової підтримки Європейського Союзу. Її вміст є виключною відповідальністю Обʼєднання родичів політвʼязнів Кремля та Громадського радіо і не обов’язково відображає погляди Європейського  Союзу


При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту


Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS

Поділитися

Може бути цікаво

Мовне питання Київської Русі: чи була одна мова всіх слов’ян

Мовне питання Київської Русі: чи була одна мова всіх слов’ян

Як підготуватися до мобілізації фізично: розповідає військовослужбовиця Настя Конфедерат

Як підготуватися до мобілізації фізично: розповідає військовослужбовиця Настя Конфедерат

Меми за прочитаними творами та аудіоподкасти: як працює з учнями Артур Пройдаков

Меми за прочитаними творами та аудіоподкасти: як працює з учнями Артур Пройдаков

Чому українці попри відключення світла купують електрокари

Чому українці попри відключення світла купують електрокари