За місяць до смерті Гена сказав бабусі: «Я так хочу, щоб ти дожила до тієї України, про яку мрію» — Ольга Афанасьєва

Його пам’яті присвячений черговий ефір програми «Звільніть наших рідних».

Про історію Геннадія ми згадували разом із його матір’ю Ольгою Афанасьєвою.

Геннадій Афанасьєв — один з перших українських політв’язнів. Кримчанин, активіст руху спротиву російської окупації Криму. Навесні 2014-го року відкрито протестувати проти окупантів було небезпечно, але Геннадій робив це, не ховаючи обличчя. Невдовзі стало зрозумілим, що окупанти такого не пробачають, і 9 травня 2014-го року російські силовики затримали Геннадія Афанасьєва на одній з вулиць Сімферополя по «справі Сенцова». Тоді затриманих було четверо — сам Олег Сенцов, Олександр Кольченко, Олексій Черній і Геннадій Афанасьєв. Олексія і Геннадія ФСБ жорстко катувала і тортурами змусила свідчити проти решти.

Всіх політв’язнів тримали окремо, між собою вони не спілкувалися. Втім далі Геннадій зробить дещо, що назавжди запам’ятається журналістам, які висвітлювали «справу Сенцова». 31 липня 2015-го року у суді над Олегом і Сашком Геннадій Афанасьєв публічно відмовився підтвердити свої свідчення і заявив, що вони були вибиті силою. Суд був публічним, заяву Афанасьєва чули всі присутні журналісти. Утім знайти це відео зараз практично неможливо. Знімати виступи свідків судді заборонили й лише деякі медіа перезаписували їх з монітора в коридорі. Цей фрагмент, на щастя, зберігся у фільмі «Процес» режисера Аскольда Курова.

Сам Геннадій був засуджений до семи років позбавлення волі суворого режиму. «Покарання» він відбував у пенітенціарному закладі міста Сиктивкар Республіки Комі. Росія довго перешкоджала будь-яким способам домовитися про обмін. Російська влада навіть заявила, що Афанасьєв — «громадянин Росії», аби не дозволити його екстрадицію в Україну.

В ув’язненні у Геннадія почався фурункульоз — на тілі з’явилися виразки, які тюремна медицина не лікувала. Тоді у 2015-2016 роках в ефірах українських медіа і на акціях правозахисних організацій його звільнення добивалася мама Ольга. І врешті 14 червня 2016-го року Геннадія Афанасьєва разом із ще одним політв’язнем Юрієм Солошенком повернули в Україну за обміном. Вже за кілька днів в етері Громадського радіо Геннадій вперше розповів нашим слухачам і слухачкам про пережите в ув’язненні.

Після звільнення Геннадій Афанасьєв долучився до правозахисних акцій і боротьби за звільнення решти політв’язнів Кремля. Про російський полон він написав книгу «Піднятися після падіння». Після повномасштабного російського вторгнення в Україну пішов на фронт добровольцем, воював у складі 130-го батальйону Територіальної оборони 241-ї бригади. 18 грудня 2022-го року Геннадій Афанасьєв загинув під селом Білогорівка на Луганщині…

«Коли пролунали перші вибухи 24 лютого, я знала, що він піде….»

Ольга Афанасьєва: Вже 24 лютого Гена пішов добровольцем на війну. У мене з цього приводу навіть не було і тіні сумнівів — коли пролунали перші вибухи, я вже знала, що він піде. Мені дуже хотілося його відмовити, але я знала, що його рішення є незворотним.

Цей рік, який він провоював, був дуже важким, тому що вони майже у перший день були у бою. Він обороняв аеропорт «Жуляни», потім були Ірпінь, Буча, Харківська область і шлях його завершився на Луганщині…

Він встиг побувати вдома перед загибеллю, це було за місяць і десять днів до… Встиг відсвяткувати свій останній день народження, але це тільки називалося «відсвяткувати». Він був дуже втомлений.

Він лягав на підлогу і засинав. На це було дуже важко дивитися. Він постійно говорив, що їм потрібна відпустка чи ротація якась, тому що вони більше не можуть….

Декілька днів його не могли забрати з поля. Там було дуже багато безвісти зниклих, але друзі й побратими все ж таки забрали його тіло з поля бою, за що я їм дуже вдячна.

Читайте також: Київраду закликали назвати вулицю на честь політв’язня та воїна Геннадія Афанасьєва

«У військкоматі його не хотіли призивати…»

Ольга Афанасьєва: Коли Геннадій повернувся з ув’язнення у 2016-му році, він одразу сказав, що буде повномасштабна війна. І він до неї готувався.  Він ніколи не служив в армії, але брав приватні уроки зі стрільби.

Гена ще тоді говорив тими словами, які ми промовляємо зараз, що росіяни — імперці, що вони — раби, що вони підуть війною, це у них в крові.

24 лютого він зранку вже поїхав у військкомат. Я поїхала з ним, пробули ми там аж до вечора. Гену не хотіли брати. Але він сказав: «Якщо ви мене не хочете брати, я буду тут ночувати». І він ночував у військкоматі на стільцях, і зранку, коли повернулися працівники, вони його взяли як самого стійкого і мотивованого. Це його риса характеру — цілеспрямованість і наполегливість. Він ці риси проявив і в ув’язненні, тому що це потрібно мати неймовірну силу волі, щоб публічно звинуватити російських правоохоронців у катуваннях та тортурах.

«Геннадій після повернення з полону боровся за звільнення інших політв’язнів»

Ольга Афанасьєва: Після того, як Гена повернувся, він поставив собі за мету зафіксувати, що Росія порушує права людини. Ми одразу подали позов у ЄСПЛ і виграли два суди — було визнано незаконне ув’язнення Геннадія. Була мета — донести до усього світу, що Росія — країна-агресор. Як би не було йому важко, але Гена їздив по країнах, виступав в Європарламенті, у різних університетах тощо. Була проведена дуже велика робота.

В Україні ми займалися тим, що допомагали нашим політв’язням, яких тоді було не так багато, як зараз. Ми робили аукціони, акції, просували цю тему у Верховній Раді. Коли розпочалася пандемія, Гена відкрив великий проєкт допомогти АТОвцям, де допомагав ветеранам повернутися до цивільного життя. Понад 200 хлопців пройшли ці курси й освоїли професію IT. Це було дуже важливо для нього, тому що він сам свого часу це проходив: коли він вийшов з тюрми, він був без копійки у кишені.

«У Криму він був дорослою дитиною, після катівні — вийшов зі стрижнем»

Ольга Афанасьєва: Коли сталося вторгнення у Крим у 2014-му році, наше життя було безтурботним, таким був і Геннадій. Він особливо ні про що не переймався, працював, вчив мови. Коли його затримали й він потрапив до російських катівень, йому було всього лише 23 роки. Вийшов він звідти загартований, зі стрижнем у душі та ідеях.

Говорять: «Україна понад усе» — це про Гену. Коли він востаннє був дома, він обійняв бабусю і сказав: «Я так мрію, щоб ти дожила до тієї України, про яку мрію я».

«Піднятися після падіння»

Ольга Афанасьєва: Я наполягала на тому, щоб він почав писати книгу. По-перше, це для нього сплеск емоцій — свого роду терапія. По-друге, я йому казала, що пройде рік-два і ти забудеш якісь деталі.

Книга спрямована на розповсюдження інформації про те, що Росія — країна-агресор. Це було сенсом його життя.

«Пам’ять про героїв потрібна нам….»

Ольга Афанасьєва: На похованні Гени у Вишневому, що у передмісті Києва, на кладовищі було суцільне болото і люди просто не могли підійти до могили, щоб покласти квіти. Я не сварю зараз нікого, вже все зробили на кладовищі — поставили пам’ятник, довели могили до ладу. Але повномасштабна війна триває майже два роки… Хіба не можна продумати якесь місце для поховання героїв, щоб це було гідно, адже вони цього заслуговують. Насправді пам’ять про героїв потрібна не цим героям, вона потрібна нам.

Петицію із закликом надати звання Героя України Геннадію Афанасьєва можна знайти на сайті президента України за цим покликанням 

Нагадаємо, що Геннадій Афанасьєв став першим засудженим у справі «кримських терористів». 9 травня 2014 року Афанасьєва затримали в Сімферополі за звинуваченням в участі в організованому Олегом Сенцовим «терористичному співтоваристві».

Наприкінці травня 2014 року на сайті ФСБ з’явилася інформація про те, що Афанасьєв разом з Олегом Сенцовим, Олександром Кольченком та Олексієм Чернієм був членом диверсійно-терористичної групи «Правого сектору» і готував низку терактів на території Криму.

За версією слідства, Геннадій Афанасьєв був причетний до підпалу 14 квітня 2014 року будівлі «Русской общины Крыма» і 18 квітня місцевого відділення «Единой России». Його також звинувачують у підготовці вибуху пам’ятника Леніну на Вокзальній площі Сімферополя і меморіалу «Вічного вогню».

Гендиректора ДП «Знамя», громадянина України, 73-річного Юрія Солошенка затримали в серпні 2014 року під час його візиту до Москви.

У березні 2016 року Україна звернулася до Росії з проханням про екстрадицію чотирьох засуджених українців, у тому числі Геннадія Афанасьєва.

14 червня 2016 року Афанасьєв та інший засуджений Юрій Солошенко були вислані в Україну, їх обміняли на фігурантів справи про сепаратизм, українських громадян, Олену Гліщинську й Віталія Діденка.

Геннадій Афанасьєв подав у Європейський суд із прав людини позов на російське правосуддя за катування, яких він зазнав у російських в’язницях. 16 червня 2016 року Європейський суд із прав людини прийняв позов Геннадія Афанасьєва. У лютому 2018 року ЄСПЛ зобов’язав Росію виплатити компенсацію Афанасьєву за нелюдські умови конвоювання.

Висвітлення воєнних злочинів унаслідок війни Росії проти України стало можливим за підтримки Програми Агентства США з міжнародного розвитку #USAID «Права людини в дії», яка виконується Українською Гельсінською спілкою з прав людини.

Погляди та інтерпретації, представлені у цьому ефірі, не обов’язково відображають погляди USAID або Уряду США. Відповідальність за вміст публікації несуть виключно автори та #УГСПЛ.

Повністю розмову можна прослухати у доданому звуковому файлі