facebook
--:--
--:--
Ввімкнути звук
Прямий ефiр
Аудіоновини

Здоров’я Миколи Медика не покращилося — історія 69-річного у незаконному ув’язненні росіян

Історію Миколи Медика розповідає Лідія Тараш, документаторка Медійної ініціативи за права людини (МІПЛ).

Здоров’я Миколи Медика не покращилося — історія 69-річного у незаконному ув’язненні росіян
Слухати на подкаст-платформах
Як слухати Громадське радіо
1x
Прослухати
--:--
--:--

Микола Медик пенсіонер із селища Володимирівка на Донеччині. Російські війська окупували село 13 березня 2022 року. Уже 9 квітня 2022 року кілька людей із автоматами викрали Медика з власного будинку, посадили в машину і вивезли у невідомому напрямку.

Чому історія не має розголосу

Лідія Тараш: Про зникнення Миколи Медика ми дізналися від однієї з жертв російської навали — людини, яку захопили разом з Миколою у селищі Володимирівка. 

Володимирівку окупанти захопили 13 березня, трохи пізніше, ніж Волноваху. Так вийшло, оскільки Волноваха розташована на трасі між Донецьком і Маріуполем. Основний потік військових був у напрямку Маріуполя, Волноваха була по ходу руху, а Володимирівка — більш на захід, у напрямку Вугледару, тому її захопили пізніше.

І спочатку цю людину теж шукали родичі. Ми спілкувалися з ними, і вдалося дізнатися, що з селища було захоплено кілька людей. Їх вивезли спочатку до окупованої Волновахи на допит, а звідти повезли в Донецьк. Далі — розподілили по іншим закладам. 

Згодом ми дізналися, що людину, яку було захоплено разом з Миколою, перевіряючи цю інформацію, згодом дізналися, що людину, яку захоплено було разом з Миколою, відпустили на волю. Ми змогли її знайти і поспілкуватися. Нам підтвердили інформацію про Миколу. Ще через деякий час ми знайшли, де він знаходиться. Бо про нього нічого не було відомо взагалі. 

Основна причина, що так мало відомо про незаконно ув’язнених цивільних з цієї території — люди бояться нашкодити рідним, які знаходяться на окупованій території. Тому не хочуть розголосу цієї історії.

За словами дочки Миколи, він активно підтримував проукраїнську позицію у спілкуванні з місцевими мешканцями. Був активним противником входження Донецької області у склад Російської Федерації.


Читайте також: Окупанти підтвердили його невинність, але використовували як раба — історії зниклих балаклійців


Як відбулося ув’язнення

Лідія Тараш: Прямих свідків того, як це відбулося саме затримання Миколи, у нас немає. Його донька виїхала напередодні цих подій, і про те, як усе відбувалося, знає зі слів сусідів. Це інформація, яку ми не можемо спростувати чи підтвердити.

За її думкою, був донос на людей з проукраїнською позицією. Саме тому 9 квітня була проведена чистка населеного пункту. Зі слів людини, яка вийшла з незаконного утримання росіянами, ми знаємо, що саме в той момент було затримано принаймні три людини. 

Спочатку їх однією машиною вивезли з будинків, де незаконно ув’язнені мешкали, в комендатуру МГБ ДНР. Звідти вже зв’язаними, з пакетами на голові, їх вивезли на допит у Волноваху, а тоді повезли у Донецьк.

Шляхи Миколи з цією людиною, що про нього розповіла після виходу з незаконного ув’язнення, розійшлися по дорозі у Донецьк. Тобто їх там розділили. Ця людина потрапила в Оленівку. За її словами, Микола в Оленівку не потрапив. Де він перебував — не відомо. Про те, що Микола знаходиться на території Росії, стало відомо десь у листопаді-грудні минулого року. 

Коли дочка Миколи дізналася, де знаходиться її батько, намагалася написати лист. Але саме для українських ув’язнених такого доступу через внутрішню російську систему немає.

Стан 69-річного ув’язненого

Лідія Тараш: Будь-яка людина, яка потрапила до російського полону, навіть якщо до цього мала добре здоров’я, то після полону вийде не дуже здоровою. Однозначно, здоров’я Миколи Медика не покращилося. Велике значення має вік — йому зараз 69 років.

За даними нашої організації, серед незаконно ув’язнених росіянами цивільних є близько 30 осіб, яким на момент утримання було 65 років. І зараз вони в російському ув’язненні.

Перед початком повномасштабного вторгнення у нього померла дружина. Він важко це переживав.

Анастасія Багаліка: Мабуть, та ситуація — депресивні думки і смерть дружини — була однією з причин, чому Микола не захотів одразу евакуюватися і їхати з рідного дому. 

Лідія Тараш: Я думаю, що у людей проукраїнських настроїв, тих, які залишалися на той час на окупованій території, усе ж таки була надія, що це короткочасно. Але з часом стало зрозуміло, що це надовго. 


Читайте також: «Мого сина ніхто не бачив» — матір незаконно ув’язненого росіянами Миколи Щербини


Про місця ув’язнення на Донеччині 

Анастасія Багаліка: Гіпотетично, як могли складатися маршрути і як росіяни поводяться з цивільними, яких вони хапають на Донеччині? Де їх можуть утримувати на території майже повністю окупованої Донецької області? Ми знаємо, що на Донечинні залишилася російським окупантам, на жаль, розгалужена пенітенціарна система у спадок. Є кілька колоній, яких вони ще від 2014 року використовують у своїх цілях і утримують там людей з проукраїнською позицією.

Пані Лідіє, які це могли бути місця? 

Лідія Тараш: Наприклад, Горлівська колонія — це колонія, у якій утримують і утримували з початку повномасштабного вторгнення військовополонених і цивільних заручників, які Росія вважає полоненими. Зазвичай це цивільні, які служили в армії з 2014-го року, мають статус учасника АТО, і тому Росія вважає їх полоненими. 

Багато людей туди потрапили після Оленівки. Зараз з цієї колонії навпаки відправляють вже в іншу. Ще є Кіровська колонія в Єнакієве, куди відправляють людей. 

Логіку росіян дуже важко зрозуміти. Вони дуже часто змінюють місця несвободи для наших людей. Ми можемо знати, що людина знаходиться в одному місці. Через деякий час з’ясовується, що людина вже там не перебуває. А взагалі знаходиться за багато кілометрів від місця його захоплення. 

У межах однієї колонії міняють камерами людей. Просто з однієї камери людей розподіляють по інших камерах, тасують. Міняють поверхами, з одного на інший. Для чого це робиться — теж не зрозуміло.


Читайте також: Росіяни сказали: «Нам нужен твой дом» — історія викраденого з Ірпеня Сергія Дорохова


Дана публікація стала можливою 

завдяки щедрій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) в рамках Програми «Права людини в дії», яка виконується Українською Гельсінською спілкою з прав людини.

Погляди та інтерпретації, представлені у цій публікації, не обов’язково відображають погляди USAID, Уряду США. Відповідальність за вміст публікації несуть виключно автори.

У світі, USAID є однією з провідних установ у сфері розвитку, яка виконує роль каталізатора цих процесів та допомагає досягати позитивних результатів.

Діяльність USAID є проявом доброчинності американського народу, а також підтримує просування країн-отримувачів допомоги до самостійності та стійкості та сприяє забезпеченню національної безпеки та економічного добробуту США. Партнерські стосунки з Україною USAID підтримує з 1992 року. За цей час, загальна вартість допомоги, наданої Україні з боку Агентства, склала понад 9 млрд доларів США. До поточних стратегічних пріоритетів діяльності USAID в Україні належать зміцнення демократії та механізмів досконалого врядування, сприяння економічному розвитку та енергетичній безпеці, вдосконалення систем охорони здоров’я та пом’якшення наслідків конфлікту у східних регіонах.

Для того, щоб отримати додаткову інформацію про діяльність USAID, просимо Вас звертатися до Відділу зв’язків з громадськістю Місії USAID в Україні за тел. (+38 044) 521- 57-53. Також пропонуємо завітати на наш вебсайт: http://www.usaid.gov/ukraine, або на сторінку у Фейсбук: https://www.facebook.com/USAIDUkraine.


Повністю розмову можна прослухати у доданому звуковому файлі

При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту

Поділитися

Може бути цікаво

На проукраїнських жителів виходили з битами — очевидець про Маріуполь перед звільненням у 2014

На проукраїнських жителів виходили з битами — очевидець про Маріуполь перед звільненням у 2014

«Перша велика трагедія в історії російсько-української війни»: 10-ті роковини збиття Іл-76 в Луганську

«Перша велика трагедія в історії російсько-української війни»: 10-ті роковини збиття Іл-76 в Луганську

Володимир Стецик: Хлопці та дівчата, які зараз на фронті — знайте — вас чекають

Володимир Стецик: Хлопці та дівчата, які зараз на фронті — знайте — вас чекають