Як функціонують моделі безоплатної правової допомоги в різних країнах: США, Великобританія, Нідерланди, Ізраїль, Польща, Німеччина, Литва, Естонія та Латвія, Болгарія та Грузія.
Коли і за яких умов система безоплатної правової допомоги може працювати за відсотковою шкалою? Скільки років мають тривати ефективні реформи, щоб система доступу до правосуддя стала найкращою в Європі? Що змінила для адвоката система безоплатної правової допомоги, який «державний захист» почали відчувати адвокати на собі – у розмові з директором програмної ініціативи «Права людини і правосуддя» Міжнародного Фонду «Відродження» Романом Романовим.
Вітаю слухачів «Громадського радіо». В ефірі програма «Ген справедливості» з Ларисою Денисенко. Програма, під час якої ми намагаємось говорити про систему безоплатної правової допомоги, про правовий захист і доступ до правосуддя. Я вітаю в студії Романа Романова – директора програмної ініціативи «Права людини і правосуддя» Міжнародного Фонду «Відродження».
Лариса Денисенко: Нещодавно я говорила з американською адвокаткою Елізабет Андерсен, і якраз ми згадували справу Гідеона, яка власне стала таким поштовхом для того, щоб змінилися трохи система стосовно доступу до правосуддя в Америці і право на безоплатного адвоката фактично мали право всі американці. Я згадую слова Гідеона, стосовно того, що власне кожна епоха повинна змінювати систему права в інтересах людини. І от мені здається, що безоплатна правова допомога, як раз така інституція, або система, яка змінює правову систему і систему доступу. На ваш погляд, взагалі хто був піонером в зміні цієї системи, тобто в розширення клієнтури , розширенні доступу до безоплатної правової допомоги.
Роман Романов: Ви знаєте, я погоджуюся з цією думкою і я пам’ятаю, з представницею департаменту юстиції США кілька років тому ми обговорювали якраз перший етап встановлення безоплатної правової допомоги. Вона мені сказала, що настільки вражена тим, що це саме зараз відбувається в Україні, тому що в США традиції змагального процесу мають уже сторічну історію, але оця гарантія на доступ до юридичної допомоги, вона фактично виникла кілька десятиліть тому . Це менший термін ніж традиції змагального кримінального процесу у США. Це еволюція, яка відбувалася дуже і дуже повільно, але яка відбувалась на користь розширення прав особи і забезпечення гарантій того, що відсутність доступу до юридичних послуг не зменшує шанси людини у отриманні правосуддя. Система безоплатної правової допомоги – це безумовна велика інвестиція в правосуддя. Кожен інтерес, кожна думка, кожен факт з усіх боків представлені належним чином для того, щоби суддя мав всі підстави прийняти об’єктивне, професійне, справедливе рішення. Звичайно ми таким чином не змінюємо спроможність судді, як такого чи не зменшуємо корупційні ризики, які існують в умовах корумпованої системи, а створюємо умови, щоб за умов всіх цих чинників, які нівелють дуже часто шанси на правосуддя в українській системі. Таким чином ми маємо більше можливостей для того, щоб це відбувалося. В Україні ця еволюція відбувалася таким чином, що ми намагалися зрозуміти в колі зацікавлених людей, який саме міжнародний досвід дуже різний може бути заснований в Україні таким чином, щоб він тут пустив корені.
Лариса Денисенко: Наскільки мені відомо є щонайменш 3 моделі надання безоплатної правової допомоги – це офіс публічного захисника, який використовується в США, контрактна модель, британці працюють за цією системою і система ексофіціо. Що ми взяли за основу?
Роман Романов: Є кілька способів організації системи безоплатної правової допомоги. Це не просто добра воля керівника якогось юридичного об’єднання, як у нас було в попередній практиці, як правило відправляли на ці справи малодосвідчених людей, яким потрібно набути досвіду. Фактично підзахисні ставали тренінговим матеріалом для адвокатів. Іноді це спрацьовувало на користь, тому, що ці новички мали амбіції до того, щоб себе проявити. Але ця система не мала жодної підзвітності, ніхто не розумів яким чином вона працює. Перший елемент, який ми вирішили, що має бути в Україні – це певна інституційна незалежність і підзвітність. Офіс публічного захисника – це дійсно поширена практика в кількох країнах, не лише в США.
Лариса Денисенко: Якщо говорити про інші якісь схеми. Мене вразила німецька історія стосовно страхування. Мені було цікаво наскільки страхова адвокатура працює. Ми не розглядали ці можливості в Україні, що можна запровадити таку схему?
Роман Романов: Система безоплатної юридичної допомоги по суті спрямована на те, щоб підтримати тих людей, які знаходяться нижче тієї межі, де можуть виникати якісь нормальні ринкові відносини. Правосуддя має унікальну специфічну річ, воно не може працювати за умов, коли існує нерівність. Коли від самого початку людина поставлена в умови, коли вона не може забезпечити собі підтримку в рамках змагального процесу. Переважна більшість клієнтів безоплатної правової допомоги, це навіть не клієнти такої системи.
Лариса Денисенко: На якій моделі зупинилася Україна і чому?
Роман Романов: Україна зупинилася на моделі інститулізованої системи, де існує окремий менеджмент, який зацікавлює добровільну участь адвоката у системі забезпечення безоплатної юридичної допомоги. При цьому всі адвокати не є працівниками цієї системи на постійній основі. Вони залучаються за контрактами через конкурси, які оголошуються регулярно. В умовах складного транспортного сполучення і великої кількості тих осередків, в яких людям необхідно надавати допомогу, я маю на увазі і місці затримання, і СІЗО, суди, прокуратури, то ця система звичайно дозволяла зробити все, щоб вона одночасно почала працювати на всій території України. Якби була обрана інша модель, а у нас була пілотна версія офісів публічного захисту. Ми побачили те, що перш за все, що є суттєва відмінність в результатах проваджень. Ми змогли порахувати скільки годин, які ресурси, в який спосіб можливе залучення цих адвокатів. Але так само ми зрозуміли, що встановлення цієї системи в Україні забере десятиріччя. Була обрана система, коли адвокати беруть участь в конкурсах, вони потрапляють в реєстр, далі діє система регіональних центрів з надання безоплатної юридичної допомоги.
Лариса Денисенко: Якщо говорити про наших найближчих сусідів, як функціонують системи безоплатної правової допомоги там. Наскільки там раніше, або пізніше почався цей процес?
Роман Романов: В цьому питанні дороги країн дуже розійшлися, навіть в близьких, сусідніх країнах. Починаючи з країн Балтії , можна сказати, що Литва, напевно була країною піонером, у тому щоб піти шляхом інститутолізації ухвалення окремого закону про безоплатну правову допомогу. У великих містах Литви були відкриті офіси, де адвокати працювали на повну ставку, але так само в цих офісах були місця для адвокатів, які працювали за контрактом і тимчасовим залученням. Сусідня Естонія вклала максимум ресурсів в електронне врядування. У судді є доступ до основних реєстрів, він бачить доходи, сплачені податки. Фактично суд самостійно має можливість визначати ті ситуації, які підпадають під критерій визначений законом, коли необхідне захист.
Лариса Денисенко: Там дуже цікава система. Невже електронне врядування , воно вирішує всі ці питання по комунікації і по контролю?
Роман Романов: Я думаю, що це за рахунок того, що вся країна перейшла на режим електронного управління. Неможливо це зробити, якщо електронним стає тільки один елемент. Це складний шлях. І навіть Литва, будучи розміром менше ніж Україна. Вони вже не змогли зробити все це. Важко сказати яким чином ситуація буде розвиватися в майбутньому, але зараз ці моделі дуже відрізняються. Офіси публічного захисту виникли в Грузії і Молдові , так само система призначення адвокатів інституалізована, але через контракти виникла в Болгарії. В усіх цих країнах були прийняті окремі закони, які регулювали систему цих відносин. В Польщі багато років іде дискусія про ухвалення закону, і про створення системи, яка поки що діє в межах адвокатури, але у них є елементи первинної юридичної допомоги.
Лариса Денисенко: На ваш погляд чи будуть системи змінюватися?
Роман Романов: Я впевнений, що будуть. Це невід’ємний елемент системи правосуддя, оскільки ми зараз знаходимося в ситуації перманентної реформи. Система, яка забезпечує обвинувачення і захист, вони будуть змушені реагувати на зміни. Елемент електронного врядування буде вносити свої корективи в адміністрування, безумовно. Скажімо, в Нідерландах система безоплатної юридичної допомоги побудована на тому, що працівники міністерства мають повний доступ до реєстру платників податків – це дочвалає зробити систему частково безоплатною. Дуже багато елементів розвитку державного управління, розвитку системи правосуддя загалом будуть досягнуті в Україні. А десь навіть підштовхувати ці зміни.
Ця радіопрограма створена за фінансової підтримки Уряду Канади у рамках проекту «Доступна та якісна правова допомога в Україні. Погляди представлені у цій програмі є особистими думками учасників програми, і не обов’язково відповідають позиції проекту «Доступна та якісна правова допомога в Україні», Канадського бюро міжнародної освіти або Уряду Канади.
