Без масових політичних репресій більшовицький режим не міг існувати — історик Олег Бажан

Гість програми — історик, старший науковий співробітник відділу історії державного терору радянської доби Інституту історії України НАН України, заступник головного редактора журналу «З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ», кандидат історичних наук Олег Бажан.

Олег Бажан: Серед істориків є солідарна думка, що репресії — це є переслідування тих чи інших осіб за політичні погляди. Репресії мали різний характер: арешти, депортацію, навіть поміщення у психлікарні. В українській історіографії існує усталена думка про те, що політичні репресії супроводжували всю історію Радянського Союзу. Тобто без масових політичних репресій, без терору, цей більшовицький режим просто не міг існувати. Тому це, по суті, був інструмент становлення більшовицької влади і її функціонування.

• Коли в часи Горбачовської перебудови припинили переслідувати за погляди і думки — Радянський Союз розвалився в 1991 році.

Червоний терор мав місце на території України з 1918 року по 1921 рік. Не існує точної статистики, скільки людей стало жертвами становлення більшовицького режиму. Приблизні дані — близько 1 мільйона осіб. Піком репресивної політики радянської влади є період розкуркулення і колективізації (кінець 20-х — початок 30-х років). Півмільйона осіб було вивезено з України до Казахстану, на Південний Схід.

Слід говорити, що пік масових політичних репресій припав на період 1937-1938 років і ввійшов в історію під назвою «Великий терор». Саме цей період статистика показує, що на теренах УРСР було репресовано близько 260 тисяч осіб. Близько 100 тисяч осіб було розстріляно.

Політичний терор з боку держави — репресії на Західній Україні, перший процес совєтизації в 1939-1941 роках. Якщо ми опираємось на архівні документи, можна говорити, що в цей період часу було депортовано понад 300 тисяч осіб вглиб Радянського Союзу. І заарештовано в цей період часу тих, хто противилися радянській дійсності —  це майже 130 тисяч.

Коли ми говоримо про початок нацистської навали, про нацистсько-радянську війну, то влітку 1941 року було розстріляно в тюрмах Західної України близько 24 тисяч осіб. Це ті особи, яких чекісти не могли евакуювати вглиб країни, бо наступав ворог, і, відповідно, вирішили цих людей просто ліквідувати. Це теж питання, яке довгий час замовчувалося. І яке потребує сьогодні вивчення.

• Друга світова війна — це не тільки питання перемоги, це і про страждання цивільного населення.

Не тільки тому, що вони перебували під гнітом нацистів. Але це і сталінські репресії. Депортації 1941 року, коли почали виселяти з теренів України представників «5 колони», так званих ворожих націй (німців, греків, італійців з території Донецької, Луганської, Дніпропетровської областей, і АР Крим).

Це і, звичайно, депортація кримських татар. 18 травня 1944 року з території Криму було депортовано близько 180 тисяч кримських татар, яких було звинувачено у колабораціонізмі з нацистами, що, звичайно, не відповідає дійсності.

Також репресії на західних землях 1944-1950 роки, боротьба з УПА. У другій половині 1940-х років було заарештовано 134 тисячі. І сталінський режим обрав депортації членів сімей ОУН-УПА. Було депортовано понад 200 тисяч осіб.

Після смерті Сталіна таких масових політичних репресій не було, але, все ж таки, не треба забувати про те, що в 1960-х, 1970-х роках відбувалися репресії проти дисидентів і тих, хто був не згодний з радянським режимом. Вони страждали або в психічних лікарнях, або в таборах. Таких людей нараховують до 1000 осіб.

Повну розмову слухайте в аудіофайлі