Гість — доктор історичних наук, професор, історичного факультету Дрогобицького педагогічного університету імені Івана Франка, автор дослідження «Руська релігійна культура Вільна. Контекст доби. Осередки. Література та книжність (XVI — перша третина XVIІ ст.)» Леонід Тимошенко.
Леонід Тимошенко: 1509 року у Вільні відбувся дуже відомий Віленський православний собор під проводом митрополита-реформатора Йосифа II Солтана. Зберігся його документ, собор продукував релігійну реформу, це був чудовий собор…. Саме в цей час фіксуються такі благодійницькі ініціативи князя Костянтина Івановича Острозького — батька Василя Острозького, великого гетьмана. Він, ідучи на війну з Московією (на відому Оршанську битву, в якій переміг), обіцяв, що якщо переможе, то обдарує церкви, передовсім Вільна. І він цей проєкт здійснив.
З цих ініціатив князя Острозького, з Віленського собору я беру відлік тієї доби в історії й Києворуського християнства, й історії релігійної культури.
Близько 1523 року Франциск Скорина у Вільні видав «Малую подорожную книжку», а в 1525 році — «Апостол». Маємо початок кириличного, тобто руського книгодрукування на величезних просторах східної Європи, включаючи аж Московію (де книгодрукування з’явилося пізніше).
Під час захисту моєї дисертації кілька членів спецради, позитивно реагуючи на мою дисертацію, підкреслили, що моя праця повернула Вільно в орбіту української історії.
Є рефлексія Сергія Плохія, директора інституту Українських студій Гарвардського університету, дуже відомого історика. Він, отримавши мою книжку, сказав: «Я тепер розумію, що без Вільна ми не можемо витлумачити українську історію».
У ту пору ми перебували в одній державі. До Люблінської унії 1569 року межі Великого Князівства Литовського доходили до моря, до півдня України. Об’єднувала ці території Київська православна митрополія. Від другої половини XV століття митрополити сиділи на Литві.
За моїми підрахунками, починаючи від перших двох книжок Франциска Скорини, закінчуючи виданнями руських книжок у 1632 році, у Вільні було видано 128 руських релігійних книг. Це більше, ніж книжкова продукція (кількісно) інших видавничих центрів.
Може це комусь дуже дивно, але факти говорять за себе.
Читайте і слухайте також: Кочубіїв, а потім Хаджибей. Як міф про «заснування» Одеси став частиною пропаганди «русского мира»
Я не бачу кризи православної церкви Києворуського християнства у XVI сторіччі. Нібито ця криза послугувала причиною Берестейської унії. Ні, це не так. Фасад нашої релігійної культури був просто блискучим, я вважаю. Це було в десятки разів краще, більше, ніж в Московії. Наша релігійна культура зазнавала цілющих впливів польської.
Я пропоную таку тезу для всіх на усвідомлення та обговорення: Я вважаю, що руське книгодрукування (якщо брати в комплексі: Остріг, Львів, потім Київ та Вільно) було достатньо конкурентним, воно домінувало, воно хронологічно раніше.
Воно конкурувало з польською, латинською, литовською книгою. В Острозі була видана повна Біблія, переди тим повну Біблію видали протестанти в 60-х роках XVI століття у Бресті. Це була Берестейська чи Радзивілівська Біблія. У польській релігійній культурі видавалося у порівнянні з нами набагато менше Євангельських текстів.
Читайте і слухайте також: Перша світова війна, Україна, УСС: що ви за нація, говорите однією мовою з тими, хто на тому боці фронту?
Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:
якщо у вас Android
якщо у вас iOS