«100 днів полону» — добра книжка про страшні речі»

Він каже, що полон — це складова війни, і вважає, що добре було б подавати бійцям базовий курс про те, як вижити в полоні. 

Валерій Макєєв розповідає, що для полонених страшна невизначеність, «коли вони не знають, покинула їх держава, чи ні, і вони не розуміють, що насправді відбувається». Хоч його книжку вже назвали посібником про те, як залишитися людиною в нелюдських умовах, він каже, що це «добра книжка про страшні речі». І радить журналістам добирати слів, доки не звільнено останнього полоненого.     

Тетяна Трощинська: Розкажіть для початку трішки свою історію: ви волонтер, громадський діяч, опинилися в полоні в ЛНР і перебували там 100 днів. 

Валерій Макеєв: Це не стільки книга про мене. Як от кажуть, що я підручник або інструкцію написав про полонених, але це не так. Сьогодні була висловлена така актуальна думка, що такі інструкції мають бути, але ініціатива повинна йти до органів держави, які повинні зрозуміти, що полон — це складова війни. 

І заручники повинні знати про правила поведінки, хоча б базовий курс. Головний меседж має бути такий, що хлопці, які потрапляють до полону не можуть зрозуміти, чи держава їх кинула, чи ні. От у п’ятницю звільнили п’ятьох хлопців з полону і у них жодного разу не було меседжу,що держава про них піклується і вона про них не забула. І як кажуть в таких випадках «криша їде», тому що те, що вони переживають там – неймовірно важко. 

У нас з’явилася зараз системна така річ з колишніми військовополоненими. Насамперед, військовополоненими, тому що є різниця, коли в бою тебе поранили, свої тебе забрали, повернули додому, ти був на цьому боці і в голові у тебе нічого не змінилося. А ті, що побували на тому боці — це вже зовсім інша справа. Тут термін і специфіка відбуття мають значення, але у цих людей немає порогу чутливості, немає порогу відчуття страху і відчуття реальності.

У цій книжці не тільки про полон. Тут абсолютно інший погляд на те, що відбувається. Книга добра. Усі страшні речі я прибрав, тут немає жодної краплі крові. Про такі речі не треба говорити, поки ми не звільнимо останнього полоненого.