"Громадське радіо"
Лариса Денисенко: Розкажіть про концепцію цієї книги? На який вік розрахована книга і звідки взялася концепція об’єднати під однією парасолькою українських, російських, білоруських і польських письменників?
Володимир Аренєв: Ми з колегами подумали, що не вистачає текстів, які були б присвячені проблемним темам, для підлітків. Коли ми це задумували, то взагалі не було книг, які б були присвячені проблемним темам. А у підлітків виникає дуже багато питань не лише із якихось вічних тем, а й з доволі конкретних. Хотілося зробити зріз людей різного віку і різних країн, щоб зрозуміти, як вони це бачать.
Лариса Денисенко: Наскільки інтонаційно чи тематично різняться твори школи письменництва різних країн?
Володимир Аренєв: Дуже сильно. Навіть у межах української школи твори відрізняються дуже сильно. Поляки, мені здається, більш розкуті.
Лариса Денисенко: Це в текстах відчувається?
Володимир Аренєв: Так, відчувається. Навіть у деяких випадках редактори намагалися трохи щось мікшувати. У цьому сенсі російські, українські і білоруські письменники більш менш працюють на одному полі.
Лариса Денисенко: А чому так відбувається? Українці цнотлива нація?
Леся Воронина: Не думаю. Поляки, яких я читаю з ранньої юності, мають дуже цікаву літературу. Їхня література найкращого європейського рівня. Мене це вражало ще у часи глухого соціалізму. Їхні письменники були відомі на весь світ. У тому числі наш улюблений Станіслав Лем, який був у першій 10 найкращих світових письменників фантастів. Там не було поділу на зірок та графоманів. Там був дуже класний середній рівень, якщо можна так сказати.
Сергій Стуканов: Які таємниці і заборони розкриваються у цій книжці?
Володимир Аренєв: Насамперед треба згадати про тему війни. Ми всі стикаємося із цією темою. Там є два абсолютно різні тексти. Один – це текст Ірен Роздобудько. Він зроблений у більш традиційно-правильному руслі. І це повість Юрія Нікітінського, яка розповідається від особи хлопчика, який переживає це все. Є тема кохання. Вона звучить трохи сучасніше. Якщо говорити про поляків, то є оповідання Орбітовського, що присвячене тому, яким чином підлітки будуть дивитися на себе через певний час. Це повість «Автострада». Вона про момент дорослішання.
Леся Воронина: Про це і критики говорили. Не зрозуміло до якого віку віднести. Саме цим мене і зацікавила ця книжка, адже можна в ній знайти різні вікові інтереси. Там і сленг.
Лариса Денисенко: Цим і цікавий підлітковий вік. У 12 років дитина може зберігати дитячість, а може вже бути дорослою. Пані Лесю, яку тему ви взяли?
Леся Воронина: Несподівану тему. Це тема кохання і непорозумінь. Мені було цікаво взяти цей експеримент – написати для підлітків. Це плюс зацікавленості до збірників. Міла Іванцова зробила цілу серію таких антологій цікавих і різних авторів. Мій герой – це підліток, який самостверджується.
Сергій Стуканов: У вас був прототип?
Леся Воронина: Був. Я колись писала «Суперагента 000» і трошки іронізувала, бо це добрий дитячий детектив. Мені страшенно цікава ця тема. Як це може бути у сучасних обставинах. Не буває нескладних підлітків. Вони сприймають життя оголеними нервами. І ось його, хлопця що захоплюється бойовим мистецтвом, запрошують на виступ до Голландії. Далі не буду розкривати вам таємниці про те, хто буде його суперником.
Лариса Денисенко: Звичайно, що це дівчина.
Володимир Аренєв: Зараз хочу виступити в ролі журналіста і запитати у вас пані Ларисо. А про що ваш текст у цій збірці?
Лариса Денисенко: Мій текст про складне підліткове життя. Коли будь-який вихід у клуб може перетворитися на бійку за участі поліції. Оскільки це текст художній, але реалістичний, то я намагалася допомогти підлітку зрозуміти, як треба спілкуватися із поліцейськими, що треба робити, коли твого друга затримали (адже зізнатися батькам дуже важко, хоч я до цього закликаю всіх підлітків). Батьки завжди вас зрозуміють. Присутність батьків обов’язкова, коли затримують неповнолітнього. Я говорю доволі протокольні речі, але в оповіданні вони викладені менш менторським тоном.
Леся Воронина: Дуже рідко права дитини сама дитина може знати. З вашого оповідання я багато чого дізналася.
Сергій Стуканов: Всі ми були дітьми, але так трапляється, що коли дорослішаєш, то починаєш менше розуміти дітей. На ваш погляд, чи може ця книжка бути корисною і для батьків?
Лариса Денисенко: Якщо врахувати, що ці тексти писали цілком дорослі люди.
Володимир Аренєв: Так. Деякі з тих текстів писалися, як «дорослі тексти». Кінг колись казав, що кожного разу, коли він пише про підлітків всі вважають, що він пише для підлітків. У цьому сенсі «Автострада» виходила вперше у дорослих журналах.
Мені б хотілося, щоб у наших текстах була якомога менше радянської дидактики. Роль книжки викликати бажання читати.
Як в тексті пані Лариси, там важливі речі викладені дуже художньо.
Леся Воронина: Про пана Володимира хочу сказати, через його оповідання в мене книжку конфіскувала моя приятелька. Мені дуже цікаво, як це сприймуть діти. Фантастики у нас доволі мало, а діти її дуже люблять.
Лариса Денисенко: У книзі є фантастика, драма, гумористичне оповідання тощо. Наскільки діти готові читати такі різножанрові твори?
Володимир Аренєв: Ми з вами читали у дитинстві журнали, де на одній сторінці був кросворд і гумореска.
Лариса Денисенко: Це різні речі. На кросворд вмикається інша техніка читання.
Володимир Аренєв: Практика показує, що це нормально. Я не вигадав цю схему із різними жанрами, я взяв її у західних колег. Це дає можливість знайти те, що тобі сподобається.
Леся Воронина: Там немає нудних текстів.
Сергій Стуканов: Там 16 текстів із чотирьох країн. Яке загальне враження про підлітковий вік складеться?
Володимир Аренєв: Це і пригоди, і нові враження, і проблеми, які завжди існують у житті.
Лариса Денисенко: Скільки всього героїв і героїнь у цій збірці? Чи є взагалі головні героїні?
Володимир Аренєв: Звичайно. Я не підраховував. Бувають тексти, де їх двоє, бувають тексти із хлопчачою чи дівчачою історією. Це не збірка для однієї статі, хоча на обкладинці зображена дівчинка. Там депресивні чорні тони. Всі наші експерти з побоюванням ставилися до неї. Продавці розповіли мені, що книжку «змітають» у магазинах зі страшною силою. Саме на обкладинку підлітки реагують.
Сергій Стуканов: Там також написано teens only. Що на ваш погляд найцікавіше у цій книжці, а чого вам забракло?
Володимир Аренєв: Головне, що книжка жива і вона існує у просторі. У нас 17 лютого буде презентація у книгарні «Є» на Лисенка о 18.30. Мені забракло ще більшого різноманіття. Я вже думаю над наступною антологією. Побачимо.
Леся Воронина: У нас мало було підліткової літератури. Те, що ми до цього звернулися, це важливо.
Лариса Денисенко: Наскільки в текстах вам вдається мова підлітка?
Володимир Аренєв: Вона дуже різна. Є більш книжкові тексти. Є тексти зі сленгом. Іноді видавець навіть давав примітки.