Коновалець, Виговський, Король Данило: чому перейменовують військові частини?

Про заходи, приурочені до Дня незалежності, а також про присвоєння почесних найменувань військовим частинам говоримо з істориком Василем Павловим

Ведучі

Євген Павлюковський,

Сергій Стуканов

Гостi

Василь Павлов

Коновалець, Виговський, Король Данило: чому перейменовують військові частини?
https://static.hromadske.radio/2017/08/hr_hh_2017-08-11_pavlov.mp3
https://static.hromadske.radio/2017/08/hr_hh_2017-08-11_pavlov.mp3
Коновалець, Виговський, Король Данило: чому перейменовують військові частини?
0:00
/
0:00

Під час параду до Дня незалежності Хрещатиком вперше пройдуть військові з країн НАТО, новацією стане і демонстрація бойових прапорів часів УНР, а також виконання гімну ОУН. Про цьогорічні новації розповів залучений до організації параду до Дня незалежності історик Василь Павлов

 

Сергій Стуканов: Що стосується символів УНР, які будуть використані під час параду, в медіа говорили, що заплановано пронесення прапорів, вказувався бойовий прапор 3-ї Залізної стрілецької дивізії Армії УНР, а також бойовий прапор 1-го українського полку Богдана Хмельницького, який був сформований у Києві в травні 2017 року. Кому спала на думку ідея, відновлювати цю тяглість?

Василь Павлов: Ідея, мабуть, спала на думку всьому українському народові від президента і до останнього громадянина. Бо цього року починаємо відзначати 100-річчя Української революції, подій 1917-21 рр. До цих дат розроблено низку законодавчих актів, є укази президента, постанови уряду, розпорядження по різних відомствах.

В тому числі, такі розпорядження надійшли і до відомств, які зазвичай беруть участь в параді на День незалежності: Міноборони, Національна гвардія, Державна прикордонна служба та інші силові структури.

В травні, коли була сформована робоча група, коли почали проговорювати це, то ідея частково прив’язати парад до сторіччя українського війська була в повітрі.

Єдина проблема, полягає в тому, що більша частина військових, нацгвардійців, Державної прикордонної служби, на жаль, дуже слабо орієнтуються в цій ситуації. Не можу сказати, що все дуже погано, але набагато краще було б провести інформаційну кампанію серед військових.

Є дуже багато офіцерів, які самостійно цікавляться цим питанням. Коли почала працювати робоча група, виникали деякі питання, і я був приємно здивований, коли бачив полковників та генералів, які вільно володіли історичною інформацією. Можливо, вона була популярною і дещо спрощеною, але в них не виникало питань, чому в нас є 100-річчя, чому ми маємо пишатися цими частинами, мати ті чи інші символи на рукавах. Дійсно, були і військовослужбовці, які з тих чи інших причин цього не розуміють.

На мою думку та на думку моїх колег, насамперед, це брак інформації. Насамперед, популярного формату. Якщо брати наукову інформацію, то за роки незалежності історія українського війська 1917-21 рр. прописана досить непогано.

Сергій Стуканов: Згадані прапори — це оригінали?

Василь Павлов: Прапор бойової частини — це реліквія, душа частини, її символ та серце. Є бойовий прапор — є частина, нема бойового прапору — нема частини. На превеликий жаль, з тих чи інших обставин прапорів наших частин 1917-21 рр. ми не маємо за єдиним виключенням.

В нас є єдиний і стовідсотково визнаний усіма прапор 3-ї Залізної дивізії Армії УНР. На даний момент він зберігається в Національному воєнно-історичному музеї України на Кріпосному провулку.

Сергій Стуканов: Але тривалий час зберігався в США.

Василь Павлов: Як кожен артефакт, він має свою історію. Вона дуже цікава і, можливо, певною мірою легендарна. За легендою цей прапор зберігав племінник Петлюри, який потім його поверне в 1992 році. Але на той час він вже не просто буде племінником Петлюри, а патріархом Української автокефальної церкви Мстиславом.

Третя Залізна дивізія — це перша частина, яка отримала почесне найменування «Залізна». Це одна з перших частин, яка отримала бойовий прапор, цей прапор зберігся. Це одна з небагатьох частин, бойовий шлях якої описаний досить докладно. Навіть, якщо ми почнемо прискіпливо вивчати, ми не можемо звинуватити цю частину в якихось неприємних речах: чи то в зраді, чи в переході на інший бік чи в недобрих вчинках. Це блискуча частина, якою ми маємо тільки пишатися. Те, що прийнято рішення, воно буде доведене до логічного завершення і цей прапор з’явиться на Хрещатику, буде символом і цей прапор має з’явитися, а наше військо має нарешті познайомитися зі своєю реліквією.

Сергій Стуканов: А другий прапор?

Василь Павлов: Прапор полку імені Богдана Хмельницького це копія. Він був відомий з фотографії, з неї видатний український дослідник Ярослав Тинченко реконструював його. Він теж зберігається в Національному воєнно-історичному музеї, там можна побачити його.

Полку Богдана Хмельницького — це дійсно перша українська військова частина; перша українська військова частина, яка отримала свій прапор наприкінці липня 1917 року. Через декілька днів полк Богдана Хмельницького був відправлений на фронт, відразу ж тоді відбувається темна та сумна історія на Посту-Волинському з розстрілом полку імені Богдана Хмельницького російськими військовими частинами.

Історія українського війська цього періоду — один із тих факторів, який дійсно, можливо, зможе об’єднати країну. Дуже тривалий цей період ми сприймали досить карикатурно, крізь призму радянського сприйняття.

В радянських дослідженнях, які з’явилися одразу після війни в 1920-х на початку 30-х дуже чітко прописано, що українські частини були надзвичайно гідним супротивником для Червоної армії, для Білої армії, для польської армії.

Фактично на той момент українська армія була в умовах, які романтично зараз називають «трикутник смерті». Ми були затиснуті між червоною Росією, білою Росією і Польщею. І в цих умовах українська армія мала битися. Відверто кажучи, союзників ми не мали, зброю нам не постачали.

Євген Павлюковський: Ми знаємо, що 72-й механізованій бригаді буде присвоєне ім’я військового формування Армії УНР — Чорних запорожців, а 24-та механізована бригада назватиметься імені Короля Данила. Як відбиралися найменування і як затверджували?

Василь Павлов: Спробую дати загальну картину, щоб наше суспільство розуміло. Присвоєння почесних найменувань — це одна з найвищих державних нагород. Коли військова частина отримує почесне найменування, держава, яка його присвоює, щось вкладає в це найменування.

На даний момент наші військові частини ще в 2015 році зберігали абсолютно громіздкі і нічим не підкріплені історично радянські почесні найменування. Та сама 24-та була Бердичівською Залізною імені Данила Галицького. Якщо ми беремо історію бригади, фактично 24-та Самаро-Ульяновська дивізія буде сформована влітку 1918 року на Східному фронті, буде боротися в складі Робітничо-селянської Червоної армії, спочатку проти військ Колчака, потім буде перекинута на територію України і битиметься з українськими повстанцями, в роки Другої світової війни буде двічі розбита, втратить бойовий прапор.

Тобто ми маємо величезну історію цієї частини. Але ця частина не є українською, як би ми не хотіли. І на даний момент було прийняте рішення повернути там, де в цьому є потреба, українським військовим частинам українські почесні найменування.  

Повну версію розмови з істориком слухайте в доданому звуковому файлі.