facebook
--:--
--:--
Ввімкнути звук
Прямий ефiр
Аудіоновини

Лікарка з АТО: ми беззбройні пацифісти на передовій

Середній вік українського солдата 35-40 років. Є дуже багато людей з гіпертонічною хворобою і різними хронічними захворюваннями, — Оксана Романів

Слухати на подкаст-платформах
Як слухати Громадське радіо
1x
Прослухати
--:--
--:--

Лікарка-волонтер Оксана Романів розповідає про те, з чого складаються будні військового лікаря в зоні АТО, як працюють волонтерські організації на лінії фронту, а також як допомагає військовим та цивільним на Донбасі Перший добровольчий мобільний шпиталь імені Пирогова.

Лариса Денисенко: Як ви почали займатися медичною волонтерською допомогою?

Оксана Романів: Я офіцер запасу, лікар. Більшість лікарів є офіцерами запасу. Влітку 2014 року я намагалася за допомогою мобілізації потрапити на фронт як офіцер. Але виникли певні труднощі, в першу чергу через те, що я жінка.

Лариса Денисенко: Вам надавали в зв’язку з цим письмову відмову?

Оксана Романів: Ні. Я потім намагалася потрапити в добровольчі підрозділи. Були посади лікарів, але коли чули, що мені 26 років, то в ті підрозділи, в які б мені хотілося, наприклад, в десантно-штурмові, брати категорично відмовлялися. Воєнком ставився до мене з іронією.

Анастасія Багаліка: В Першому добровольчому шпиталі сексизму немає?

Оксана Романів: Ні, у нас повна демократія і третина складу є жінками.

Лариса Денисенко: У вас був досвід командування. Чи було це важко і як так сталося?

Оксана Романів: Це відбулося випадково. Треба було комусь виконувати обов’язки командира. Мені запропонували. До цього я працювала завідувачкою медичного відділення. У нас були хороші фахівці, навіть з науковими ступенями.

Перші дні командувати було складно. Я була одна з наймолодших в нашій команді. Там були чоловіки по 50 років і хороші фахівці. Вони не дуже давали собою командувати. Але потім все прийшло до норми.

Лариса Денисенко: Як функціонує Перший мобільний добровольчий шпиталь і як ви встановлювали зв’язки з фронтовиками?

Оксана Романів: Ми працювали з військовими медиками. У нас не найкраща ситуація з медичною допомогою. У нас працювали мобільні евакуаційні групи на передовій. Я є лікарем-терапевтом. Є дуже багато соматики. Бійці, які призиваються на службу, не завжди є здоровими. 

Лариса Денисенко: Тобто були проблеми з якими людей краще не мобілізувати?

Оксана Романів: Середній вік українського солдата 35-40 років. Є дуже багато людей з гіпертонічною хворобою і різними хронічними захворюваннями. А у госпіталь людину без нагальної причини не завезеш. Військові свої проблеми замовчують, щоб не думали, що вони «косять».

Анастасія Багаліка:  Чи можна порівняти кількість бійців з пораненнями і з загостреннями хронічних хвороб?

Оксана Романів: В різні часи по-різному. Коли бої стихають, тоді люди приходять жалітися на свої хронічні захворювання.

Лариса Денисенко: Чи багато людей намагаються «відкосити» і вигадують собі захворювання?

Оксана Романів: Так. Таких вистачає. Але таких людей, я вважаю, не треба призивати. Вони не будуть боєздатними.

Анастасія Багаліка: Але відомі випадки, коли навпаки про свої хвороби люди замовчують, щоб потрапити на фронт.

Оксана Романів: Так. Особливо це стосується офіцерів років 50. Але вони просто не зможуть сидіти вдома. Їм так легше.

Лариса Денисенко: Які посадові обов’язки у вас додалися порівняно з мирним життям?

Оксана Романів:  Це зовсім інший світ. Більшість пацієнтів — це цивільні. Їм надається абсолютно безкоштовна медична допомога. Я навіть на свій страх і ризик їздила по хатах цивільних. Ми один одного боялися, але треба було спілкуватися з людьми, тоді і ставлення до українських військових буде іншим. Я була у формі і виглядала, як військовий.

Анастасія Багаліка: А чи була у вас охорона?

Оксана Романів: Охорона є. Але ми особисто не маємо зброї. Ми пацифісти на лінії фронту.

Лариса Денисенко: А хто забезпечує вашу безпеку і як захищатися?

Оксана Романів: З нами працював полк «Дніпро-1», нам виділяли в охорону одну людина, але цього, звісно, мало. Було б легше видати нам зброю, щоб ми могли самі себе захищати. Якщо проводилася евакуація, то нам давали в супровід бійця-автоматника. Був один автомат на машину. Але добре і на тому.

На лінії фронту працюємо не ми одні. Там є купа волонтерських організацій. Наприклад «Сестри милосердя» з Харкова, «Хотабич», Галина Алмазова  на позивний «Вітерець», «Госпітальєри» та інші, які більш войовничі, ніж ми. Ми всі знайомі між собою. Але вони всі такі самі незахищені, як і ми. 

Лариса Денисенко: А чи ставили ви це питання перед командуванням, щоб почуватися більш захищеними?

Оксана Романів: Та ми, ніби, почувалися. Але це питання пов’язане з дозволом на зброю. Це питання більш глобальне, щоб українці могли мати особисту зброю і себе захищати.

Анастасія Багаліка: У вас нещодавно були проблеми з документами для від’їзду в зону АТО. Ці проблеми вже вирішені?

Оксана Романів: Так, питання вирішене. Ми плануємо виїхати в зону АТО в наступному місяці. Особисто я виїду в зону АТО через кілька днів в «розвідку» кому і що там потрібно.

Поділитися

Може бути цікаво

Новий Трудовий кодекс може посилити позиції роботодавців, а не працівників — юрист

Новий Трудовий кодекс може посилити позиції роботодавців, а не працівників — юрист

«Взимку важче застосовувати БпЛА»: яка ситуація на Покровському напрямку нині

«Взимку важче застосовувати БпЛА»: яка ситуація на Покровському напрямку нині

Як фото страждань стали валютою: Леся Литвинова про права пацієнтів під час війни

Як фото страждань стали валютою: Леся Литвинова про права пацієнтів під час війни

Європа зруйнувала себе пацифізмом, поки РФ озброювалася. Нове інтерв'ю Дениса Капустіна, командира РДК

Європа зруйнувала себе пацифізмом, поки РФ озброювалася. Нове інтерв'ю Дениса Капустіна, командира РДК