Маланку традиційно водили дівчата — етнографиня

Маланка, свято Маланки (її ще називають Меланка, Меланія) — дуже давнє. І через те, що не має релігійного підтексту, про нього дуже мало згадок. Про це в етері Громадського радіо розповіла етнографиня, мистецтвознавиця, старша наукова співробітниця Національного музею народної архітектури та побуту Оксана Гордієць.

Існують зафіксовані стародавні міфи, що Меланія була дочкою всеєдиного Лада, побратима князя-Місяця. І поки князь-Місяць був на полюванні, Меланію викрав підземний страшний дракон. І заточив її у підземне царство. І визволив її звідти князь Василько, який побрався з нею.

«Меланка і Василь — це образи, які були невідривно пов’язані зі святом Нового Сонця. Говорили так у давнину, що „Василь добавив дня на курячий крок, або курячий скок“. Тобто Меланія у свідомості прадавніх українців — це жіноча сутність, це вода. А Василько — чоловіча сутність. Дуже давні корені у цього свята», — розповіла дослідниця.

У відомій колядці говориться про три свята. Перше — Різдво, друге свято — Святого Василя. А третє — Водохреща.

«Тобто оці три свята йдуть у свідомості українців як зимові святки. І сутність їх одна й та ж сама: віншування господарів, намагання їм побажати плідного, гарного, багатого прийдешнього хліборобського року», — додала вона.

Коли святкувати Маланку

31 грудня варто відзначати Меланку, а 1 січня — Василя. Оксана Гордієць пояснила, чому нові дати насправді є «старими».

«Коріння цієї розбіжності дуже давнє. І всі українці мають усвідомлювати, що все дуже просто. В якийсь період нам „було зручно“ святкувати 13 і 14 січня, бо нам намагалися нав’язати якусь іншу неправильну свідомість протягом століть. Це започаткувалося ще з Петра І. Він прийняв новий Григоріанський стиль, як стиль цивільний. І з того часу в Російськівй імперії стали святкувати новий рік першого січня. Але Московська церква вирішила підкреслити свою незалежність від світської влади і залишилася при старому стилі. Тобто церковні свята святкувалися за давнім стилем, з відставанням щонайменше на 2 тижні від реального астрономічного календаря. Тому що Москва мала себе протиставити Риму. Це були політичні амбіції», — пояснила експертка.

Нам ще не так давно було зручно відсвяткувати світський новий рік: поставити ялинку, подивитися в телевізорі, як нас розважають, наїстися олів’є, нагадала вона. Але коли приходив час старого нового року, тоді українці згадували про те, що є українська традиція (Маланка), і цій традиції приділяли більше часу.

«Я досі згадую ці прекрасні вечори на Старий Новий рік, коли славетний хор Гомін, під орудою Леопольда Івановича Ященка тримав величезний корабель української пісенної культури. Це був традиційний вечір колядок і щедрівок. Це проводилося, як правило, в Будинку вчителя у Великій залі», — прокоментувала Оксана Гордієць.

Пізніше це були різдвяні Василі: Василь Симоненко, Василь Стус і це було політично окрашене, наше дуже важливе свято. До 1925 року Різдво святкували в календарях 25-го числа і в такий самий спосіб Маланка — 31 грудня, а Василь — 1 січня, наголосила вона.

Слухайте також: Коляда традиційно була обрядом для дорослих — фольклористка

Новий рік — це лише про багатий стіл

«Нам важливо забути, що новий рік — це лише про багатий стіл. У нас дуже багато є традицій, які пов’язані із зустріччю нового року», — запевнила експертка.

Наш прадавній Новий рік, який споконвіку святкували, був прив’язаний до початку нового хліборобського року. І святкувався на весні. І тоді стає зрозуміло, чому в щедрівці співається «прилетіла ластівочка».

Вона нагадала, що композитор Микола Леонтович, автор «Щедрика», який з легкої руки диригента Олександра Кошиці став у всьому світі найпоширенішою піснею на Різдво, вбило НКВД.

Також згадала про композитора Бортнянського, який їздив, учився за кордоном, і став академіком. Йому були доступні всі найкращі сцени Європи. Коли він повернувся в Росію, Катерина відправила його на місце співака в придворній капелі і наказала знищити всі нотні записи та всі партитури. І тепер ми можемо віднайти їх тільки за кордоном в якихось бібліотеках.

«Це робилося завжди. Кажуть, будь-яке святе місце не буває порожнім. І от на місце наших святостів нам постійно намагалися чуже, нам непритаманне підсунути. А ми, на жаль, такі речі сприймали», — зазначила етнографиня.

Читайте також: Топ-5 новорічних локацій Києва: найкращі місця для святкового настрою

Маланка і традиції

Маланку — це Щедрий вечір, в цей день накриваються багатющі столи, м’ясні страви. Це запорука майбутнього щедрого багатого року. На Меланку ходять щедрувати.

«Раніше були дівочі гурти щедрувальниць. Коли дівчата вибирали з себе найкращу. І вона була Меланією, і це щедрування нагадувало швидше весільну процесію. Тому що котрась із дівчат перевдягалась Василем, і це була пара. Коли щедрувальниці спіфвали господарям, віншували їх, бажали статків і врожаю в наступному році, то господарі обдаровували їх», — розповіла Оксана Гордієць.

У ці святкові дні вважається, що розкривається небо, що межа між світами стає надто тонкою. У дохристиянські часи українці-хлібороби почитали, обожнювали природу і існував дуже міцний культ предків. Вважалося, що ці перевдягнені щедрувальники, як власне і колядники, віщують від наших предків наче з того світу і добробут, і багатство, і здоров’я, і обіцяють свою підтримку.

«Але була і парубоцька Маланка, коли Маланкою обирали хлопця найбільшого жартівника і його супроводжував цілий великий почет. І кого тільки там не було. Там був дід і баба, як уособлення предків. Там були цигани, там були тотемні тварини, це була і коза, і журавель, і ведмідь. І вся ця процесія намагалась зайти в хату. Переважно ходили в ті хати, де була дівчина на виданні. І на порівнянні вправної дівчини господарів, була Маланка-бешкетниця (яка могла мести під стіл з середини хати, помазати глиною лавки, водою помить піч — тобто вона робила господарям збитки)», — додала експертка.

І з Маланкою ходили і з козою. Коза — це символ багатства, хліборобської удачі. Козу водили і на Різдво, і на Маланку. Це все була магія на вдалий господарський наступний рік.

«І творення родинної святості — це є сутність того, що відбувається. Свято в українській мові однокорінне зі словом „святість“. Ми сьогодні і в кожне наше свято творимо свою святість. Якщо порівняти „свято“ і слово „праздник“ у наших сусідів на болотах, то в них сутність свята — нічого не робити. А в нас сутність свята — творення святості», — додала етнографиня.

Читайте також: Отець Іван Рибарук: в Україні є тисячі колядок, у Росії — жодної

Додаткова інформація про традиції на коляду

Коляда — народно-християнське слов’янське свято в ніч з 24 на 25 грудня за новим стилем на честь початку нового року. Первісно було язичницьким слов’янським святом на честь повороту Сонця на весну. Установлення святкування Різдва Христового цього дня змінило акцент на постать Ісуса Христа і Святки (пор. біл. Каляды, лит. Kalėdos — Різдво).

Різдво, як і Великдень, існувало навіть таємно за часів заборони Радянською владою. Зокрема, в Україні траплялися ситуації, коли ялинку робили у шафі, зачиняли двері на замок, а потім відкривали шафу, і там діти могли отримати якісь подарунки, згідно з тими традиціями, які вже тривалий час існували. Але дратувало найбільше радянську владу те, що Різдво було комфортним домашнім, дитячим святом, і режим не запропонував якоїсь альтернативи. Тобто не було варіантів, що для радянських дітей може бути святом, що може бути таким, як Святий Миколай. Тому через це відбувалися тривалі експерименти — що б таке зробити, щоб відбити у людей бажання святкувати Різдво, як вони це робили останні 1 000 років. Про це в етері Громадського радіо розповідав кандидат історичних наук Кирило Галушко.

Наша культура значно древніша і глибша за християнство, розповідала в етері Громадського радіо журналістка, авторка книжки «Знаки Карпатської магії» Громовиця Бердник.

Як читати і слухати Громадське радіо на тимчасово окупованих територіях — інструкція

Повністю розмову слухайте в доданому аудіофайлі