Людей, які рятували євреїв в Україні, багато, але вони безіменні, — Фінберг

Так говорить директор центру юдаїки Києво-Могилянської академії Леонід Фінберг, який знаходиться у нас в студії з приводу 75 річниці трагедії в Бабинрому Яру

Більш детально ми хотіли б поговорити про праведників світу. Так прийнято називати людей, які рятували в ті роки людей, які переслідувалися нацистами. І ці праведники не належали до єврейської громади, а були представниками якихось інших національностей.

Євген Павлюковський: Як розтлумачити цей термін — «праведники світу»?

Леонід Фінберг: Наскільки я знаю, цей термін вживає дослідницький музей Яд Вашем в Ізраїлі. Праведник — це та людина, яка допомагала врятовувати євреїв під час Голокосту. Для того, щоб людині чи родині було присвоєне це звання, походить певна процедура з надання доказів, що вони дійсно чинили таку діяльність.

В Яд Вашемі мені розповіли, що кількість тих людей, які отримали звання праведника набагато менша, ніж кількість тих, хто подав заявку. І причини не тільки в тому, що експерти не погодилися з наданими аргументами, а в тому, що частина свідків вже померла, або документи не були підготовлені в належний спосіб, а за радянські часи ніхто їх вже не міг підготувати.

Євген Павлюковський: Чи багато цих людей залишилось?

Леонід Фінберг: Йде мова про десятки тисяч, близько 40-ка тисяч, зокрема, з України — 2,5 тисячі. Насправді, кількість праведників завжди була мізерною в будь-якому суспільстві, особливо в східній Європі, де люди, які рятували євреїв, ромів чи душевнохворих під час Другої Світової Війни від нацистів, ризикували своїм життям і життям свої родин.

Євген Павлюковський: В Східній Європі їх менше, ніж в Західному світі?

Леонід Фінберг: В Західній Європі можна було розшукувати і проводити опитування вже після війни, а в Радянському Союзі це було неможливо.

В 70-80-х роках в Бабиному Яру збиралося десятки тисяч людей. Спочатку влада це намагалася забороняти, потім — взяти під свій контроль. В кінці 80-х роках Яд Вашем розповсюджував анкети для того, щоб збирати свідчення про праведників світу. Але в ті роки на території Радянського Союзу такі анкети були дуже небезпечними, тому що це могли розцінити, як співпрацю з іноземними державами.

Я в ті часи займався соціологією, і мені здалося, що коли приходять ті десятки тисяч людей до Бабиного Яру, то можна роздати їм анкети і після заповнення просити повернути їх.

Отже, я надрукував ці анкети, не позначивши, що вони від Яд Вашем. Вони взагалі були безіменними, лише мали зворотну адресу. Таким чином я зібрав 5000 імен. А перед тим, ті, хто певний час займався цим питанням, теж зібрали 5 тисяч.

Анастасія Багаліка: Під час засідання в парламенті з приводу річниці трагедії в Бабиному Яру, президент Ізраїлю сказав дещо непопулярні для українського суспільства речі — про причетність українства і українських національних героїв до винищення євреїв.

Леонід Фінберг: Я думаю, що ізраїльський президент не досить був проінформований, і з моєї точки зору, його трактовка цих подій є неправильною і неадекватною. Безумовно, коллаборанти в усіх країнах, де був нацизм, допомагали нацистам, але те, що це стосувалося ОУН, — неправда.

На жаль, в Україні немає серйозних історичних праць, які б довели участь чи неучасть місцевого населення в акціях знищення євреїв, особливо в західній Україні, коли німці тільки увійшли. В сусідній Польщі, наприклад, були проведені таки роботи.

На жаль, це радянська практика, коли владу ніколи не цікавила істина і правда, важливі були стереотипи. А після розвалу Радянського Союзу пройшло не так багато часу, але все важче і важче досліджувати цю проблему.

Євген Павлюковський: Чи не пізно Україні почати досліджувати це зараз?

Леонід Фінберг: Я думаю, що час ще не зовсім втрачений, і такі дослідження можливі. Але дослідники у відповідних інститутах з минулого покоління, а молоді ще тільки прийшли і навчаються, тому є дуже багато білих плям. Зокрема достатньо не досліджені самі проблеми рятування єврейського чи ромського населення, бо на це не було грошей, і на це не було спеціальних програм. Відповідно, ми знаємо лише невеличку частину того, що було насправді.

Архівісти Яд Вашем говорили мені, що присвоєно певному числу людей ім’я праведників, а ще більш, ніж 90% таких справ, досі лежать в архівах. І коли я просив доступу до цих матеріалів, вони мені відмовляли, говорячи, що це конфліктні ситуації, над якими ще треба працювати.

Отже за нашими даними тих праведників, які допомагали рятувати євреїв, було набагато більше. Багато хто з них не зізнавався, що допомагав євреям, тому що сусіди могли донести, потім неоднозначно в різних регіонах сприймалася допомога євреям, і т. і.

Євген Павлюковський: Яке ставлення в сучасному українському соціумі до цієї проблеми ви помічаєте?

Леонід Фінберг: Є така шкала Богардуса — шкала певної відстані між представниками різних націй. І по цій шкалі євреї — одна з найближчих до українців спільнот. Проте, все добре, поки добре. Коли починається якесь протистояння, люди стають іншими, і більше нагадують звірів, які ведуть себе не по-людські.

Євген Павлюковський: Зараз багато хто пропонує не акцентувати увагу на національностях, коли говорять про трагедію в Бабиному Ярі. Чи вважаєте ви такий підхід правильним?

Леонід Фінберг: Я вважаю, що треба говорити про всі жертви. В Бабиному Яру треба побачити й одну вишиванку, якщо вона там була, а єврейську трагедію — в якомусь селі, де жила одна єврейська родина, і там буд голодомор. Мені здається, що культурна та ліберальна спільнота повинна знати ім’я кожної жертви заради того, щоб ця пам’ять зберіглася.

Акцентувати увагу потрібно на правді. Якщо йдеться про 29 вересня 1941 року, то тоді вбили 33 тисячі євреїв. Якщо йде мова про наступні дні і роки, то вбивали вже і ромів, і українців, включаючи і 10 тисяч військовополонених, яких просто не годували.