Мірятися «лайками» у соцмережах: нова традиція українських політиків

Як виникають і вмирають теми у соцмережах, про світ лайків, дислайків і шерів розповідає блогер Олександр Барабошко. За його спостереженнями, вплив соцмереж на суспільство часто перебільшують

Василь Шандро: Соціальні мережі — це потужний інструмент впливу, на рівні з іншими засобами масової інформації.

Олександр Барабошко: Це доволі потужний інструмент впливу. Як тільки певна платформа починає впливати на людей, туди починають заходити різні технології для просування месиджів.

Досить багато українських політиків занадто поглинають соціальні мережі, і цим заганяють себе у віртуальну реальність — вони думають, що те, що відбувається у соціальних мережах, є думкою усіх людей, але ж насправді значна частина людей там не перебуває, і вони живуть в іншій реальності.

Теми, які обсмоктуються і нібито є темою №1, насправді не є важливими для людей, які їдуть на роботу у маршрутці і цього не знають, їм це не цікаво.

Тетяна Трощинська: Слово «джинса», тобто проплачена інформація, потрохи виходить за межі журналістського середовища. Соцмережі також є «джинсовими»?

Олександр Барабошко: Зараз багато слів, які раніше були відомі обмеженим колам, стають загальнозрозумілими, як-от «фейки» — неправдива інформація — чи «боти» — неживі акаунти у соцмережах. Змінюються інструменти впливу і місця, де замовляється цей вплив.

Якщо раніше тратились ресурси на розміщення інформації чи коментування новин, то зараз на це гроші не тратять, оскільки люди новини особливо не читають, а обговорюють у соціальних мережах. Відповідно ресурси переміщаються у соцмережі. Стають цікавими люди з великою аудиторією, тому що вони нерідко перевищують аудиторію ЗМІ.

Зараз у певному розумінні є співрозмірною сила у традиційному розумінні і медійна сила, тому що у медійному середовищі зараз можна завдавати серйозні удари.

У нас прийнято вважати, що щось рекламувати — це суспільно неприйнятно. Хоча коли ми подивимось на світовий досвід, нічого такого тут немає. Є люди, які сконцентрували велику аудиторію — якась зірка чи звичайна людина, яка кожного дня сидить у соцмережах. Якщо вона щось рекламує, нічого поганого у цьому немає. Якщо тобі не подобається, ти відписуєшся і перестаєш читати.

Треба розрізняти комерційну  і політичну рекламу. Ти можеш продавати себе або свою аудиторію. Коли ти під своєю думкою починаєш нав’язувати якісь політичні лозунги і дестабілізувати ситуацію —тоді це, мабуть, є питанням для обговорення.

Тетяна Трощинська: А хто зупинить цю людину?

Олександр Барабошко: Ніхто, тільки суспільна думка. В Україні за останній період з’явилося дуже багато людей, які почали критично мислити. Люди почали більш скурпульозно ставитись до інформації, перевіряти її.

Тетяна Трощинська: У контексті соцмереж говорять про «порохоботів» — проплачених прибічників президента. Чи справді існують подібні «армії ботів»?

Олександр Барабошко: В Україні однозначно присутній такий інструментарій, але немає великої кількості експертів, які могли б штучно організувати таку структуру.

У кожному штабі є люди, які через соцмережі та інші засоби просувають певні тези, але ці інструменти неефективні, тому ці люди не несуть ніякої шкоди, бо не впливають на соціальну думку. На неї впливають люди із авторитетом, які не один день цим займаються і мають певну репутацію.

Тетяна Трощинська: Хто є лідером думок для пересічних виборців?

Олександр Барабошко: Я брав участь у ряді мажоритарних кампаній, і можу сказати, що Інтернет на вибори не впливає. Там працює підкуп членів виборчої комісії, підтасовка результатів та інші «нормальні» інструменти.

Тетяна Трощинська: Як вам тоді вдається продавати те, що насправді не працює?

Олександр Барабошко: Політики залізли у соціальні мережі і «рисуються», у кого більше лайків. Їх це дуже сильно зачіпає.