Москва вичерпала всі засоби впливу на Україну, — Микола Капітоненко

Нормандська четвірка у телефонному режимі домовилася, що порядок дії Мінських угод буде продовжено і на 2016 рік. Які перспективи це дає Україні, як вплине на зовнішню політику Росії і чи можливо й далі витримувати режим тиші на Сході, — з’ясовуємо разом з Миколою Капітоненком, директором Центру досліджень міжнародних відносин.

Тетяна Трощинська: Чому Мінські домовленості були продовжені, вони реально працюють чи просто не знайшли кращого формату?

Микола Капітоненко: Сьогодні Україна знаходиться в епіцентрі складних подій, які виходять за рамки нашого регіону і пов’язані зі зміною світового порядку. Така ситуація не передбачувана, і жодна зі сторін в певній мірі не може її контролювати. Зважаючи на це, будь-які домовленості все ж краще, ніж їх відсутність, особливо для слабкої сторони, якою виступає сьогодні Україна.

Для нас найкращий сценарій — це коли почнуть діяти норми міжнародного права, і буде забезпечуватися порядок. Але, на жаль, такий механізм у нас вже не діє, тому залишається сподіватися на домовленості у міжнародному форматі. Тому для України продовження Мінських домовленостей — є позитивним результатом, який, хоч і несе певний ризик, але цей ризик є мінімальним.

Тетяна Трощинська: Мінські домовленості часто критикують через відсутність чіткої гуманітарної політики. Що робити з цією ситуацією?

Микола Капітоненко: На жаль, гуманітарні аспекти завжди йдуть за політичними. Не можна врегулювати гуманітарні питання, не забезпечивши політичного рішення. В подібних конфліктах мирне населення стає заручником нездатності політиків знайти політичне рішення. Це стосується не лише України, за такою схемою розвиваються більшість міжнародних конфліктів.

Тетяна Трощинська: Що за 2015 рік Україні вдалося досягти за допомогою Мінських домовленостей?

Микола Капітоненко: Я думаю, це відстоювання нашої незалежності від Росії. Цей конфлікт фактично перетворився у війну за нашу незалежність. Ми воюємо не лише за європейські цінності чи за якісь ідеали, відірвані від реальності, ми воюємо, в першу чергу, за свою незалежність і можливість визначати свою долю.

Ця війна просто була відкладена на 25 років вперед. В 2015 році нам вдалося критично зменшити залежність від Росії. Часом це давалося нам ціною людських життів, але сьогодні і енергетична, і політична, і ніша залежність від Росії значно зменшилася. Це я назвав би основним досягненням. У процесі Мінських переговорів Москва змушена тепер рахуватися з Україною як з незалежною державою.

Тетяна Трощинська: Чи треба, на вашу думку, долучати до цих переговорів інші сторони, наприклад, США?

Микола Капітоненко: Були спроби це робити. Це, в першу чергу, налагодження діалогу між Україною і США, надання Україні статусу особливого партнера поза НАТО. В цьому для України є ряд переваг. США є нашим союзником, і вони теж зацікавлені в тому, щоб ревізіоністські амбіції Росії були обмежені. Але тут є проблема в фокусуванні на певних проблемах.

Україна більше сфокусована на питання власної безпеки, а США — на безпеці глобальній. Це відображається і на відносинах Україна-США. Тому, я думаю, що Нормандський формат, де більше представлені країни Європи, які більше зацікавлені у врегулюванні конфлікту в Україні, бо це відбувається на їхніх кордонах, є прийнятним.

США, звичайно, теж впливають на процес, але цей вплив більш неформальний, і це залишає більше простору для дипломатичних маневрів. Для нас це є оптимальним рішенням. А щодо Москви, то її поведінка свідчить про те, що вона вже вичерпала всі засоби впливу на Україну.