Найперше польську школу вивели з-під впливу політики – експертка

Анастасія Багаліка: Пані Олено, що змінилося у роботі польських шкіл?

Олена Стиславська: В Польщі зміни в освіті здійснилися зовсім по-іншому, ніж в Україні. Вони здійснювалися дуже швидко після перших демократичних виборів. Реформатори розуміли, що якщо швидко не віддати владу на місця, не зробити кардинальних змін в освіті, тоді суспільні зміни можуть дуже сильно затягнутися. Тому що якщо влада змінилася, то на місцях залишився весь апарат, який потягом років підтримував передню  владу, централізовану, працював на зовсім інший комуністичний устрій. Якщо в червні 1989 року відбулися перші частково незалежні вибори, то швидко після цих виборів проведено восени вибори до органів місцевого самоврядування прийшли нові люди. Їм передали всі завдання, які були пов’язані з щоденним життям громади, забезпечили цих людей бюджетом.

Андрій Куликов: А наскільки до тих виборів як кандидати були допущені представники старої системи?

Олена Стиславська: Всі були допущені до тих виборів. Це була умова, яка узгоджувалася на круглому столі, який тривав від лютого до березня 1989 року. Також було узгоджено, що немає значення, хто виграє у виборах: не буде переслідування та репресій.

Але я перейду до освіти. В 1990 році відбуваються вибори до органів місцевого самоврядування, починають діяти органи місцевого самоврядування. В 1991 році приймається новий закон про освіту, там чітко прописується незалежність школи, а також органи самоуправління шкільні, такі як учнівська рада, батьківська рада. Підкреслюється роль батьків в житті школи, роль громади, нових методів навчання і свобода школи від будь-якої політичної агітації. В наступному році почався процес, який тривав 10 років: передача дитячих садків і шкіл 1-2 рівня органам місцевого самоврядування.

Андрій Куликов: Що це означає?

Олена Стиславська: В 1989 році ми застаємо школу, яка складається з двох ланок. Перша – це восьмирічна початкова школа, до якої ходять діти від 7 до 15 років. І пізніше – чотирирічний ліцей. До ліцею дуже мало поступало учнів. Тільки 10% сільських дітей продовжували навчання в ліцеї. І тільки 5% сільських дітей продовжували навчання у вищих навчальних закладах.

Реформатори перш за все намагалися ліквідувати нерівність між селом та містом, підвищити якість освіти та збільшити кількість дітей, поступаючи до ліцеїв та вузів. Передбачали завдання місцевих органів самоврядування в тому, щоб вони як найкраще піклувалися про свої школи, тому що вони краще всього знають, які проблеми у місцевої громади, і яким чином вони можуть їх вирішувати.

Анастасія Багаліка: Нерівність в результаті була ліквідована? В результаті реформи вдалося в менші школи, які знаходяться у провінційній місцевості принести якісну освіту?

Олена Стиславська: Безперечно. Наприклад, Польща бере участь у міжнародній програмі оцінки освітніх досягнень учнів. В 2000 році ми були на 24 місці по читанню та літературі, з математики у нас було 25 місце. З 2006 року, коли другий етап реформи почався, Польща вже знаходиться в першій десятці за рівнем читання. Займає 9-8 місце.

Андрій Куликов: Малі школи на селі залишилися? В Україні є ідея створювати опорні школи: об’єднуються 5-6 сіл, а школа залишається одна. Як в Польщі?

Олена Стиславська: В Польщі також вирішили цю проблему процесом оптимізації шкіл. Тут неможна порівнювати Україну і Польщу, тому що в процесі, коли проходили реформи і змінювалися структури шкіл, у нас був великий демографічний спад. Кількість дітей в загальному обсязі змінилася. Певні малі школи були ліквідовані.

Анастасія Багаліка: Пані Олено, повертаючись до проблеми існування великих та малих шкіл. В Польщі існує таке явище, як опорна школа?

Олена Стиславська: Немає такого явища і такої концепції. В Польщі школа складається з трьох ланок: початкова школа – 6 років, середня ланка – гімназії, вища ланка – ліцей. Гімназії трирічні, ліцей трирічний. Випускники ліцею пишуть зовнішнє тестування. Ввели під час реформи в 1999 році середню ланку – гімназії. Вони дійсно, якщо прирівнювати до рішень, які будуть втілюватися в Україні, ця ланка була створена для того, щоб виконувати роль опорної школи, до якої приїжджають з менших сел діти. Але також було прийнято рішення, що початкова школа залишається як найближче до дитини. Якщо органи місцевого самоврядування не мали можливості ці школи фінансувати, тоді вже можна таку школу передати недержавній організації, можна створити асоціацію батьків. І на таку школу міністерство освіти доплачує.

Андрій Куликов: Ви згадали ще на початку розмови, що в Польщі законодавчо забезпечено незалежність школи від політичних впливів. А як із участю церкви у шкільній освіті?

Олена Стиславська: Дуже багато різних думок в суспільстві. Під час комуністичного устрою церква відігравала дуже велику роль опозиційну, він підтримував людей і був в опозиції до комуністичної держави. В 1991 році в законі про освіту введено до школи предмет релігії як предмет необов’язковий, але це був символічний акт польської тотожності, визнання підтримки костелу за розвиток демократії. Зараз це приймає форми, які багато людей не сприймають. Зараз дуже багато критики отримує спосіб навчання релігії. Безперечно, це не є обов’язковий предмет, є різні альтернативи для дітей, батьки яких не хочуть, щоб їх дитина вивчала релігію. Є предмет етики, є історія різних релігій, можна займатися іншими заняттями. Але питання взагалі релігії, фінансування уроків релігії дуже сильно поділяє суспільство.