«Не можна залишати людей у Криму та на Донбасі сам на сам»

Згідно з офіційними даними, в Україні більше мільйона переселенців. Про це в ефірі “Громадської хвилі” повідомила Вікторією Савчук, активістка “Крим-SOS”. Вона переконана, що українська влада не повинна залишати українців у Криму та на окупованих територіях Донбасу один на один з ворогом. Вікторія та Вадим Василевські, у свою чергу, розповіли про власну непросту історію адаптації до нового життя. Ще в червні минулого року подружжя, у якого троє дітей, залишили Луганськ заради того, аби їхні діти жили у вільній країні.  

Ірина Соломко: Вікторія, якщо узагальнити інформацію, то які наразі проблеми переселенців найбільші?

Вікторія Савчук: Наразі ми знаємо, що в Україні більше мільйона переселенців. Не всім повезло з позитивним сприйняттям місцевого населення, з адаптацією, соціалізацією. Ми стикаємось на практиці з тим, що є дві групи внутрішньо переміщених осіб, ті які перемістилися раніше, за більш менш спокійних умов. У них був час зібрати речі, подумати і спокійно виїхати. І ті, хто виїжджав під обстрілами, коли була ситуація з Дебальцево. Потреби у таких осіб різні. Ті, хто виїхав раніше, вони вже змогли покрити свої першочергові потреби , і тепер потребують більш ґрунтовних програм соціалізації, допомога в наданні постійного життя , можливості пільгового кредитування для отримання життя в іпотеку. Переселенці, які переїхали недавно у них проблеми, як знайти житло, як знайти роботу, отримати гуманітарну допомогу, тому що вони виїжджали в тому одязі, що на них був, без нічого.

Ірина Соломко: Ви сказали про мільйон переселенців. Ми довго намагалися отримати хоч якісь офіційні цифри, скільки в Україні визнаних переселенців. Ця цифра – це мається на увазі і переселенці з Криму і Донбасу?

Вікторія Савчук: Так – це офіційні дані, ці цифри є на сайті ООН зі справ біженців. Там є мапа з урахуванням внутрішньо переміщених осіб, як з Криму, так зі Сходу по регіонах і конкретна сума, скільки в загальному обсязі внутрішньо переміщених осіб.

Ірина Соломко: А з Криму люди ще продовжують їхати?

Вікторія Савчук:  Ідуть, але не так активно, як зі Сходу. Їдуть кримські татари, проукраїнські активісти, громадяни України, іноземці, люди без громадянства, які розуміють, що більше не можуть там знаходитись. В принципі було три, або чотири хвилі переселення з Криму. Перша хвиля – минулою весною, коли почалася окупація з Криму виїжджали свідомі, проукраїнські активісти, багато кримських татар виїхало, тобто виїжджали ті, хто боровся за свої права і свободи в Криму.  Далі почали виїжджати, десь влітку, абітурієнти, молодь. Восени була також хвиля переселенців , і зараз хвиля, що пов’язана з мобілізацією в Криму.

Ірина Соломко: У нас у гостях ще Вікторія і Вадим Василевські, вони переїхали в Київ з Луганська. Це трапилося ще в червні. Чому ви ще тоді вирішили ?

Вікторія Василевська: Мы переехали в Киев с тремя детками – это было в начале июня. На раздумья у нас была ночь. В 4 утра мне позвонила приятельница, которая живёт в южных кварталах, сказала, что в город въехала тяжёлая техника. Нам долго раздумывать не пришлось. Мы собрали все документы, необходимые для детей вещи и выехали к родственникам под Киев.

Ірина Соломко: Вам було куди їхати?

Вікторія Василевська: На самом деле – это настолько дальние родственники, о существовании которых до того момента мы даже не знали. Обзвонив своих ближних родственников, много людей отвернулись. Руку помощи протягивают абсолютно незнакомые люди, от которых ты помощи и не ждёшь. Я общалась не с одним из переселенцев, тут ты начинаешь искренне верить в чудо. Что действительно есть люди, которым ты не безразличен. Мне в этот период встретилось много ангелочков, которые мне помогли. Первый ангелочек – наши квартиросъёмщики, которые теперь наши хорошие друзья, которые нам помогли. У нас не было проблем снять квартиру, устроить деток в школу, в поликлинику, ни с чем таким я не столкнулась . Ещё наш большой ангелочек Леся Литвинова, которая оказала огромную помощь семье моей. Это человек, который круглыми сутками находится в центре помощи переселенцам на Фроловской 9/11.

Ірина Соломко: Що було вам найважче в період зміни життя? Ви казали, що не знали, як вас тут приймуть.

Вікторія Василевська: Сейчас уже не кажется, что было очень сложно. Всё тяжело было, едешь, не зная куда, в какие условия и не знаешь, как приживётся детвора. На тот момент младшему было только полтора года. Затем переломным моментом стало первое сентября, когда ты отдаёшь своих детей, которые всю жизнь проучились в одной школе. Моя старшая дочка очень переживала, она спортсменка, её очень любили в школе. Она переживала, 9 класс – выпускной. Я держалась много месяцев, ни плакала, ничего. Всех максимально поддерживала. На линейке первого сентября я просто разревелась, увидев детвору, которую окружают чужие люди. Тяжело, дискомфортно.

Ірина Соломко: А у школі їх як сприйняли?

Вікторія Василевська: Нормально восприняли. Но всё равно детки привыкли к своему коллективу.

Наталя Соколенко: Вадим, а як вам було? Чи були пропозиції перейти на інший бік? Тобто перейти в табір ЛНР.

Віктор Василевський: Мы до этого момента видимо не дожили, потому, что я семью отправил в июне месяце, а сам переехал в июле, нужно было дела завершить. Я был частным предпринимателем, нужно было позакрывать документацию. Таких предложений мне не поступало.

Наталя Соколенко: Вам пощастило, бо всім моїм знайомим чоловікам, що там залишились всі отримували таку пропозицію.

Віктор Василевський: Тяжело в том, что ты думаешь постоянно о доме, целый ли он, что произошло, что с родственниками. Связи не было… После того, как мы вышли на связь с ними, оказалось, что всё нормально, но они уже не в зоне города. Они выехали и не могли попасть туда, потому что город был перекрыт.

Ірина Соломко: А как ваша квартира, как имущество?

Віктор Василевський: Вроде бы всё хорошо, родственниками за всем следят. Особенно, когда отопительный сезон начался, они приходили и следили, чтобы никого не затопило, чтобы не порвало трубы.

Ірина Соломко: Вы выехали, опасаясь за своих детей.

Віктор Василевський: Да. Потому, как у нас дочка выпускница, нужно было думать о том, какое она образование получит, тем более, что она спортсменка.  Я сам чемпион Европы по бодибилдингу. Я представлял Украину на международных соревнованиях. Дочь моя представляла Украину на международных соревнованиях по художественной гимнастике. Зная о том, что она приверженка Украины и защищала честь страны , в голове не укладывалось, как мы будем представлять другую страну.

Мы надеемся, что оккупированные территории войдут снова в состав Украины и будет всё хорошо. Мы вернёмся домой, и будем жить своей жизнью. Там же родной дом. Кирпичик, который мы закладывали, дерево, которое мы садили.

Наталя Соколенко: У мене ще питання до Вікторії Савчук. Сьогодні було рішення суду адміністративного, про те, що рішення кабміну припинити виплати тим людям, які живуть на окупованих територіях є незаконним. Я не знаю, чи ви бачили вже це рішення. Що ви з цього приводу думаєте? Варто платити тим, хто лишається жити на тих територіях чи не варто?

Вікторія Савчук: Проблема в тому , що на території окупованого Криму і на територіях не підконтрольних Україні не функціонують саме бюджетні установи. Людей не варто залишати сам на сам зі своїми проблемами. Державі потрібно шукати альтернативні вирішення питання соціального забезпечення. Ми знаємо, що там катастрофічна ситуація, проблема с перепустками, фактично держава не може там функціонувати , але альтернативу треба продумувати. Допомога повинна бути, пенсії це законне право усіх громадян.

Віктор Василевський: Этого делать не стоит, этим сам, нужно было перекрыть им кислород и через месяц бы всё закончилось.

Вікторія Василевська: Я не могу отвечать адекватно этот вопрос , у меня там мама , которая без денег, она не переоформляла пенсию . Я бы хотела, чтобы она получала пенсию. А как будет, пусть будет на суд правительства.

Програму про переселенців підтримано Канадським фондом місцевих ініціатив та громадською ініціативою «Крим-SOS».